Рішення № 42575302, 20.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-67/6252-2012 20.01.15За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал - 22"

про стягнення 244 968, 79 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача: Кучкова Ю. В. (дов. № 91/2014/12/26-11 від 26.12.2014)

Гаркавенко С. В. (дов. № 91/2014/12/01-1 від 01.12.2014)

Від відповідача: Бризинська - Колпакова О. О. (дов. б/н від 20.05.2014)

Відповідно до ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 20.01.2015 оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі-позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-22" (далі-відповідач) про стягнення 244 968,79 грн., з яких 226131,87 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді, 12295,58 грн. інфляційних втрат та 6541,34 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13 червня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Кристал - 22" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" основну суму боргу у розмірі 184 450, 23 грн., 6 541, 00 грн. - 3 % річних та 12 295, 58 грн. втрат коштів від інфляції. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Кристал - 22" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 13 червня 2012 року у справі змінено. Позов задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Кристал - 22" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" основну суму боргу у розмірі 41 995, 34 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого Господарського суду України від 16.04.2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2012 року скасовано, а справу № 5011-67/6252-2012 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до вищезазначеної постанови суди попередніх інстанцій при винесенні рішення не перевірили відповідність актів по тарифах за період з листопада 2009 року по березень 2012 року вимогам закону та не з'ясували наявності правових підстав для їх використання при розрахунку вартості наданих послуг.

Розпорядженням В. о. Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 29.04.2014 року за №04-23/168 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, призначено проведення повторного автоматичного розподілу даної справи, за результатом проведення якого справа № 5011-67/6252-2012 передана на розгляд судді Бондаренко Г.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2014 року справу № 5011-67/6252-2012 було прийнято до провадження суддею Бондаренко Г.П. розгляд справи призначено на 03.06.14 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.06.2014 провадження у справі № 5011-67/6252-2012 зупинено до вирішення Київським апеляційним адміністративним судом по суті справи № 2а-118/11(2а/761/4/14) за позовом Олійника Дмитра В'ячеславовича до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, скасування нормативно-правових актів і зобов'язання вчинити дії.

12.11.2014 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва (канцелярія) від представника відповідача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, так як ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014 по справі №2а-118/11 (2а/7614/14) апеляційну скаргу Олійник Д.В. та осіб, що приєдналися до апеляційної скарги позивача - Житлово-Будівельного кооперативу "Кристал-22", Казачева В.П. Житлово-Будівельного кооперативу "Хімік-17", Житлово-Будівельного кооперативу "Хімікат", Житлово-Будівельного кооперативу "Хімік-18", Хорошилової Т.Ф., Дорошенко С.К. залишено без задоволення.

13.11.2014 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва надійшов Лист від 05.11.2014 вих. № 02.5-08/7198 про результати розгляду адміністративної справи № 2 а-118/11 (2а/761/4/14).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2014 провадження у справі було поновлено, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 09.12.2014.

В судовому засіданні 09.12.2014 в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва на 20.01.2015.

15.12.2014 через відділ канцелярії представником позивача подано заяву про залучення в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, якою позивач просить суд залучити до участі у справі на стороні позивача Київську міську державну адміністрацію, в зв'язку з тим, що згідно ст. 13 Закону України «Про теплопостачання» повноваженнями щодо тарифів на теплову енергію, була наділена саме Київська міська державна адміністрація, а не позивач.

В судове засідання 20.01.2015 представники сторін з'явились.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав подане 15.12.2014 клопотання. Представник відповідача заперечив проти задоволення клопотання.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання позивача, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, як необгрунованому, оскільки позивачем в клопотанні не вказано, як саме рішення у справі виплине на права та обов'язки Київської міської державної адміністрації щодо однієї із сторін.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором № 8373082 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2005, в частині своєчасної та повної оплати поставленої теплоенергії.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, з підстав застосування позивачем при розрахунку заборгованості за договором не чинних тарифів, що і призвело до наявності заборгованості.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2005 між позивачем, як постачальником та відповідачем, як споживачем укладено договір №8373082 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі за текстом - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язується виробити та поставити теплову енергію відповідно до умов цього договору, а відповідач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в договорі.

Згідно з п. 2.2.1 договору постачальник зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно із додатком № 1 до договору.

Між позивачем та відповідачем укладено додатки до договору, якими визначено кількість, вартість споживання теплової енергії, тариф, межі балансової належності та терміни сплати споживачем вартості спожитої теплової енергії.

Як вбачається з п. 9 наявного в матеріалах справи додатку № 2 до договору (Тарифи та Порядок розрахунків), споживач щомісяця з 12 по 15 числа самостійно отримує в МВРТ-7 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, що включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, табуляграму (облікову картку) фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки, який оформлює та повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно п.10 додатка № 2 до договору споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію та до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється по приладам обліку відповідно до звернення-доручення про укладення договору за тарифами, встановленими та затвердженими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а з 01.01.2011 за тарифами, затвердженими Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики.

Позивачем при розрахунку вартості поставленої теплової енергії:

за період з листопада 2009 по червень 2010 були використані тарифи, затверджені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.10.2009 № 1192;

за період з липня 2010 по грудень 2010 були використані тарифи, затверджені Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.05.2010 № 392;

за період з січня 2011 по березень 2012 були використані тарифи, затверджені Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 №1729.

Зобов'язання за договором виконані позивачем належним чином, що підтверджується розрахунком заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді за договором та обліковими картками з листопада 2009 року по березень 2012 року, що містяться в матеріалах справи.

Вказаними доказами стверджується факт постачання позивачем відповідачу протягом вказаного періоду теплової енергії у гарячій воді та надання послуг з опалення.

За твердженням позивача, відповідач свої зобов'язання за зазначеним договором належним чином не виконував, внаслідок чого за період з 01.11.2009 по 01.04.2012 у нього виникла заборгованість перед позивачем за використану теплову енергію, яка станом на 01.04.2012 становила 226 131,87 грн.

Впродовж слухання справи, як вказує позивач в своїх розрахунках позовних вимог, відповідачем здійснювалося погашення боргу, так 24.04.2012 відповідачем сплачено 41 681, 64 грн., 24.05.2013 - 142 454, 89 грн.

Крім того, 20.02.2014 відповідачем платіжним дорученням № 34 оплачено 41 995, 34 грн. заборгованості за теплову енергію згідно рішення суду справа № 5011-67/6252-2012 від 28.01.2014, докази чого наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 8373082 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2005 за період з 01.11.2009 по 01.04.2012 в розмірі 226 131, 87 грн., у зв'язку із порушення відповідачем зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення плати за поставлену теплоенергію відповідно до умов договору, та стягнення 12 295, 58 грн. інфляційної складової боргу та 6 541, 34 грн. 3 % річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що провадження щодо стягнення з відповідача основної заборгованості за договором в розмірі 184 450, 23 грн. підлягає припиненню відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, інші позовні вимоги, в частині стягнення 41 681, 64 грн. основного боргу, 6 541, 34 грн. 3 % відсотків річних та 12 295, 58 грн. інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір № 8373082 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2005 є договором енергопостачання.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, яка діяла в період за який стягується заборгованість), тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

За приписами статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Механізм формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії підприємствами сфери теплопостачання та надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, визначається Порядком формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 р. N 955.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, до яких віднесені місцеві державні адміністрації, визначено п. 3 Указу Президента України № 493/92 від 3 жовтня 1992 року "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", відповідно до якого вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Пунктом 2 вищевказаного Указу передбачено, що державна реєстрація здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 731 від 28 грудня 1992 року, встановлено обов'язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.

Відповідно до п. п. 1, 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Враховуючи наведене, розпорядження Київської міської державної адміністрації, в тому числі Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.10.2009 № 1192 та Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.05.2010 № 392 підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Між тим, зазначені розпорядження, за тарифами встановленими якими позивачем була розрахована заборгованість відповідача за договором, зареєстровані в установленому порядку не були.

Проте, за приписами ч. 3 ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" акти місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Статтею 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Як встановлено судом Розпорядження КМДА від 15.10.2009 № 1192 та Розпорядження КМДА від 31.05.2010 № 392 були опубліковані у місцевих друкованих засобах масової інформації, у строк встановлений зазначеною вище нормою закону.

Як зазначено судом вище, відповідно до вимог закону тарифи на постачання електроенергії мають бути економічно обґрунтованими і враховувати повну собівартість теплової енергії.

Розпорядження КМДА від 15.10.2009 № 1192 та Розпорядження КМДА від 31.05.2010 № 392, як вбачається із їх преамбули прийняті, в тому числі, з метою недопущення зупинки підприємств, які виробляють та надають житлово-комунальні послуги та забезпечення сталої роботи енергетичного комплексу міста Києва.

При цьому, тарифи затверджені зазначеними розпорядженнями на час їх погодження враховують вартість теплової енергії, виробленої на ТЕЦ, витрати на виробництво теплової енергії на котельнях, вартість транспортування до теплових пунктів, а в інших випадках - до межі балансової належності та витрати на постачання юридичним особам, про що було безпосередньо зазначено в Розпорядженнях КМДА від 15.10.2009 № 1192 та від 31.05.2010 № 392.

В той же час, посилання відповідача на тарифи затверджені Розпорядженням КМДА від 15.12.2006 № 1576 "Тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води для населення, бюджетних установ і організацій та інших споживачів", є безпідставним.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем цих послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробником послуг є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Відповідно до п. 2.2.4 Статуту ПАТ "Київенерго" предметом діяльності Компанії є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Таким чином, ПАТ "Київенерго" не є ні виробником, ні виконавцем житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим Закон України "Про житлово-комунальні послуги" не поширюється на відносини, що виникли між позивачем та відповідачем, а укладений між сторонами у справі договір не є договором про надання комунальних послуг. Відповідно при розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем не можуть бути засновані тарифи встановлені Розпорядженням КМДА від 15.12.2006 № 1576.

Більш того, відповідачем доказів економічної обґрунтованості тарифів встановлених Розпорядженням КМДА від 15.12.2006 № 1576 в матеріали справи не надано.

На підставі всього вищевикладеного, враховуючи, по - перше, що тарифи встановлені 1576 не розповсюджуються на позивача, і не є економічно обґрунтованими, не відповідають економічним реаліям 2010 року, в той час як, тарифи встановлені Розпорядженнями КМДА від 15.10.2009 № 1192 та від 31.05.2010 № 392 враховують вартість теплової енергії, виробленої на ТЕЦ, витрати на виробництво теплової енергії на котельнях, вартість транспортування до теплових пунктів, і відповідно є більш економічно обґрунтованими. По - друге, що вимога щодо економічної обґрунтованості тарифів на послуги з електропостачання встановлена законом. По - третє, що зазначені розпорядження були опубліковані у встановленому законом порядку. По - четверте, що вони прийняті у межах компетенції Київської міської державної адміністрації. Та приймаючи до уваги положення ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", якими обов'язковість виконання рішень голів місцевих державних адміністрацій (прийнятих в межах повноважень, визначених законом) до виконання на відповідній території не ставиться в залежність від їх державної реєстрації, суд дійшов висновку про наявність правових підстав та обґрунтованість застосування при розрахунку заборгованості відповідача за послуги з постачання теплоенергії тарифів, встановлених розпорядженнями КМДА від 15.10.2009 № 1192 та від 31.05.2010 № 392, не зважаючи на відсутність державної реєстрації зазначених розпоряджень.

Відповідно до п. 2 ст.19 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 01.01.2011. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21.04.1998 № 335/98, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.

Керуючись наданими повноваженнями, НКРЕ 14.12.2010 прийняла постанову № 1729, що набрала чинності з 01.01.2011, якою встановлено тарифи на теплоенергію Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго".

Таким чином, при визначенні вартості наданої відповідачу теплоенергії в період після 01.01.2011 слід застосовувати тарифи, що встановлені постановою НКРЕ від 14.12.2010 № 1729.

Аналогічна правова позиція стосовно правомірності застосування тарифів, встановлених Національною комісією регулювання електроенергетики України для суб'єктів природних монополій наведена в постановах Верховного Суду України від 28.05.2013 у справі № 5011- 64/2345-2012 та від 11.12.2012 у справі №22/313.

Як встановлено судом в період з 01.11.2009 по 01.04.2012 позивач поставив відповідачу за договором теплову енергію, вартість якої згідно тарифів встановлених Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1192 від 15.10.2009, № 392 від 31.05.2010 та Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1729 від 14.12.2010 становить 1 213 484, 53 грн.

Враховуючи, що надана позивачем за договором теплоенергія була оплачена відповідачем станом на 01.04.2012 частково на суму 983 624, 53 грн. станом на вказану дату заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену в період з 01.11.2009 по 01.04.2012 теплоенергію за договором становила 226 131, 87 грн. (1 213 484, 53 - 983 624, 53 = 226 131, 87).

Судом встановлено, що станом на момент винесення рішення по справі відповідачем оплачено за поставлену теплоенергію позивачу в період з 01.11.2009 по 01.04.2012 з порушенням строків оплати 226 131, 87 грн. При цьому, 41 681, 64 грн. було оплачено 24.04.2012, тобто до звернення позивачем до суду з позовною заявою, а 184 450, 23 грн. було сплачено 24.05.2013 та 20.02.2014 - після звернення до суду з позовною заявою.

Оскільки погашення частини суми основної заборгованості було здійснено відповідачем до звернення позивача до суду з позовом про стягнення 226 131,87 грн. боргу, то в цій частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми 41 681,64 грн. слід відмовити.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Згідно п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Враховуючи, що відповідачем сплачено частину основного боргу в розмірі 184 450, 23 грн. (142 454, 89 + 41 995, 34 = 184 450, 23 ) за договором за поставлену теплоенергію під час здійснення провадження по справі, що підтверджується матеріалами справи, між сторонами відсутній спір щодо стягнення 184 450, 23 грн. основного боргу, відповідно провадження по справі в цій частині підлягає припиненню.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 6 541, 34 грн. трьох відсотків річних та 12 295, 58 грн. індексу інфляції нарахованого на суму боргу за весь час прострочення за період з 01.12.2009 по 31.03.2012.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Підсумовуючи викладене, провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 184 450, 23 грн. підлягає припиненню, інші позовні вимоги задовольняються частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 6 541, 34 грн. трьох відсотків річних та 12 295, 58 грн. індексу інфляції нарахованого на суму боргу за весь час прострочення за період з 01.12.2009 по 31.03.2012.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, враховуючи, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 80, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості за договором в розмірі 184 450, 23 грн. припинити.

2. Позовні вимоги в іншій частині задовольнити частково.

3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-22" (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 67, 71; ідентифікаційний код 22884956; в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження») на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305; р/р 26008013002300 у АТ "Сбербанк Росії", МФО 320627) 6 541 (шість тисяч п'ятсот сорок одну) грн. 34 коп. 3 % річних, 12 295 (дванадцять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн. 58 коп. інфляційних нарахувань та 4 899 (чотири тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 38 коп. витрат по оплаті судового збору.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.02.2015.

Суддя Г.П. Бондаренко