Ухвала суду № 42575165, 04.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2015 року м. Київ К/800/9888/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 р.

у справі № 2а-2561/12/1470

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан»

до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби

про визнання нечинними рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2012 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Лан» (далі - позивач, СТОВ «Лан») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Баштанська МДПІ Миколаївської області), в якому, з урахування уточнених позовних вимог, просило суд визнати нечиним рішення відповідача від 28.12.2011 р. № 13 про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування, визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 21.12.2011 р. № 0000452301 та від 01.03.2012 р. № 0000072301.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 р., позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення 21.12.2011 р. № 0000452301 та від 01.03.2012 р. № 0000072301; скасовано рішення від 28.12.2011 р. № 13 про виключення СТОВ «Лан» з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування; в іншій частині позовних вимог відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25.11.2011 р. по 03.12.2011 р., на підставі направлень від 25.11.2011 р. № 282/23-100, № 283/23-100, пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 24.11.2011 р. № 434, посадовими особами ДПІ у Баштанському районі та СДПІ ВПП у м. Миколаєві була проведена позапланова виїзна перевірка СТОВ «Лан» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 р. по 30.09.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої складено акт від 07.12.2011 р. № 378/23-31309318 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог пунктів 81.1, 81.2, 81.6 статті 81, пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 230 674 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті: податкове повідомлення-рішення від 21.12.2011 р. № 0000452301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 272 274 грн., з яких 230 674 грн. - за основним платежем та 41 600 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); рішення № 13 від 28.12.2011 р. про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. Так, за результатами розгляду скарг позивача ДПС у Миколаївській області було прийнято рішення від 28.02.2012 р. № 292/10/25-009, яким скарга позивача від 30.12.2011 р. № 125 була задоволена частково, а саме: податкове повідомлення-рішення від 21.12.2011 р. № 0000452301 скасовано в частині застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1 грн., в решті скарги позивача залишені без задоволення.

З урахуванням вказаного рішення ДПС у Миколаївській області та на підставі акта перевірки від 07.12.2011 р. № 378/23-31309318 відповідачем 01.03.2012 р. було винесене податкове повідомлення-рішення № 0000072301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 272 273 грн., з яких 230 674 грн. сума основного платежу та 41 599 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Як вбачається з акту перевірки № 378/23-31309318 від 07.12.2011 р., підставою для прийняття податковим органом оспорюваних рішень слугували висновки перевіряючих про неправомірне формування позивачем податку на додану вартість та відображення податкових зобов'язань з цього податку у спеціальній декларації. На обґрунтування своєї позиції відповідач послався на те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, яка вирощена позивачем на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги щодо скасування спірних податкових повідомлень-рішень та рішення про виключення СТОВ «Лан» з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування, виходили з того, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, оскільки відсутність державної реєстрації договорів оренди окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної продукції, що повинна враховуватись при визначенні питомої ваги в загальному товаровиробництві.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Спірні правовідносини на час їх виникнення регулювалися нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Згідно пункту 81.1 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до пункту 81.2 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

При цьому в силу вимог пункті 81.6 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з підпунктом «б» підпункту 81.15.2 пункту 81.15 вказаної статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» діяльність у сфері сільського господарства включає: - виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощення фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; - виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; а також їх обробка, переробка та/або консервація.

Таким чином, основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Зазначені положення Закону України «Про податок на додану вартість» кореспондуються з положеннями закріпленими статтею 209 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011 р.

Отже, пункт 81.6 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», як і пункт 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, не ставить право платника податку на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами Податкового кодексу України.

Встановлена у законодавчих нормах вимога щодо виробництва сільськогосподарських товарів на власних або орендованих виробничих потужностях передбачає фактичне використання платником таких потужностей для виготовлення сільськогосподарської продукції та має на меті виключити з кола суб'єктів вказаного режиму оподаткування осіб, які не є безпосередніми виробниками сільгосппродукції. Однак наведене положення Закону не дає підстави для висновку про запровадження законодавцем такої додаткової умови перебування на спеціальному режимі, як дотримання платником порядку оформлення права користування земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли вмотивованого висновку про обґрунтованість задоволених ними позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 р. у справі № 2а-2561/12/1470 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко