Рішення № 42572817, 04.02.2015, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/5815/14-ц

Провадження № 2/591/30/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2015 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі: головуючого-судді Янголя Є.В., при секретарі Журба А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання нікчемним договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання нікчемним договору купівлі-продажу від 22.02.2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за яким були продані побутовий вагончик та два металеві контейнери, а також про визнання за ним права власності на вказані побутовий вагончик та два металеві контейнери.

Свої вимоги мотивує тим, що в кінці лютого 2008 року на його прохання ОСОБА_3 знайшов житловий вагончик, який знаходився на території садівничого кооперативу „Ромашка", розташованого поблизу с. Низи, та який можна оглянути як металобрухт. Вказаний вагончик поїхали оглядати він разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, показував вагончик ОСОБА_6. Оглянувши вагончик він повідомив ОСОБА_3, що згоден його придбати, подальша розмова про придбання вагончика між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 була у його відсутність. Через 2-3 дні йому зателефонував ОСОБА_3 та повідомив, що наступного дня він доставе житловий вагончик до кар'єру і він повинен буде заплатити йому 3 тис. грн. Після доставки вагончику на кар'єр він віддав ОСОБА_3 гроші в сумі 3000 тис. грн. Протягом березня - квітня на ремонт вагончика він витратив ще 3000 тис. грн. Також у ОСОБА_3 в березні 2008 року він придбав 2 металевих контейнери за 2 тис. грн., які також були встановлені на кар'єрі в с. Руднівка. В 2013 році він дізнався про існування оспорюваного ним договору, за яким право власності на спірний житловий вагончик та 2 металевих контейнери належать ОСОБА_3 Вважає, що вказаний договір є нікчемним, оскільки в дійсності між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не укладався, та майно за ним фактично не передавалось, фактично був створений для того, щоб заволодіти його майном.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, пояснив, що кошти за вказаний вагончик та два металеві контейнери він передав особисто ОСОБА_3, письмових доказів про це в нього немає, свідків також не було, зазначене в позові майно йому так і не повернули.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник позов не визнали, вважають, що будь-які підстави для його задоволення відсутні. ОСОБА_3 суду пояснив, що зазначене в позові майно він придбав у ОСОБА_2 в 2007 році, в вагончику проводив ремонтні роботи, самі ремонтні роботи проводив його товариш ОСОБА_7, гроші на матеріали він давав ОСОБА_1 щоб не їздити кожного дня на кар'єр, який також користувався цим вагончиком. Після придбання вагончику він перевіз його на кар'єр протягом року після придбання, коли не пам'ятає.

Відповідач ОСОБА_2 також проти позову заперечив, пояснив що дійсно продав майно ОСОБА_3 згідно оспорюваного договору.

Суд, вислухавши думку учасників судового розгляду та дослідивши докази вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було підписано договір купівлі-продажу та додаток до нього (а.с.19-20), за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 побутове приміщення вартістю 7000 грн. та два металеві контейнери вартістю 5000 грн.

Допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що працює директором Сумської філії Укрвторсоюз з 2004 року, яка займається заготівлею металобрухту. В 2007 році він купив металевий вагончик, який продавали на металобрухт, цей вагончик стояв в с. Низи, за яку ціну не пам'ятає, по ціні металобрухту. Потім він цей вагончик продав ОСОБА_3, а також ще два металевих контейнери, які стояли на пункті прийому металу в м. Суми по вул. Воєводіна, 27. За вказане майно він отримав гроші від ОСОБА_3 в сумі 12 тис. грн. Підтвердив факт укладання договору.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що працював на кар'єрі в с. Руднівка охоронником заводу „Центроліт" протягом 2007 - 2010 років, не пам'ятає хто привіз на територію кар'єру спірний вагончик, однак знає, що він належить ОСОБА_3 Вказаним вагончиком користувались як ОСОБА_1 так і ОСОБА_3, які були в добрих відносинах. Він особисто допомагав ОСОБА_3 класти запчастини в вагончик.

Свідок ОСОБА_9 також підтвердив, що в металевих контейнерах лежало майно як ОСОБА_1 так і ОСОБА_3, однак здебільшого вказаним вагончиком користувався ОСОБА_10 Кому належить вагончик він не знає, однак впевнений, що два металевих контейнера належать ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що їздив кілька разів дивитись спірний вагончик приблизно 7-8 років тому разом з ОСОБА_3, який останній потім придбав у ОСОБА_2 Питаннями доставки вагончика займався ОСОБА_3, також він платив за це. Крім того підтвердив, що ОСОБА_3 придбав також 2 контейнери. Пояснив, що один раз дивитись вагончик їздив з ними і ОСОБА_1, однак він не був свідком того, щоб останній його купляв.

Свідок ОСОБА_12 пояснив, що спірний вагончик на кар'єрі був встановлений в 2008 році.

Ту обставину, що ОСОБА_1 робив ремонт у вагончику, останній обґрунтовує посиланням на копії чеків та квитанцій (а.с. 13-16). В той же час суд критично відноситься до вказаних копій чеків, оскільки в них не зазначено, що будівельні матеріали придбавав саме ОСОБА_1, на частині з них відсутня дата. Також не надано ніяких інших доказів того, що саме з зазначених будівельних матеріалів робився ремонт у вагончику.

Правовідносини, що склалися між сторонами, врегульовані ст. 215 ЦК України.

Будь-яких доказів того, що позивач набув право власності на майно, зазначене в позові, останнім не надано, в той же час відповідачами в судовому засіданні доведено, що дійсно між ними 22 лютого 2007 року був укладений договір купівлі-продажу та додаток до нього, за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 побутове приміщення вартістю 7000 грн. та два металеві контейнери вартістю 5000 грн., що підтверджується дослідженим в судовому засіданні договором та показами свідків.

Тому суд вважає, що позивачем не доведена в судовому засіданні вказана обставина.

Враховуючи викладене в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необгрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана особою, яка була присутня при оголошенні рішення суду протягом 10 днів з дня його оголошення а особою, яка не брала участі в розгляді справи, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду виготовлено 04.02.2015 року.

Суддя Є.В. Янголь