Постанова № 42559939, 04.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10568/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Бабенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Прокуратури м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ремондіс Україна» до відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, за участю Прокуратури м. Києва про визнання протиправною та скасування постанови від 27.06.2014 р. про стягнення виконавчого збору,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремондіс Україна» ( далі - позивач ) звернулося до суду з позовом до відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві ( далі - відповідач ), за участю Прокуратури м. Києва про визнання протиправною та скасування постанови від 27.06.2014 р. про стягнення виконавчого збору в розмірі 61 407,46 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Прокуратура м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.10.2013 р. відповідачем була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 40379043 з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 29.08.2013 р. № 910/7127/13, згідно з якою боржнику ( позивачу ) було надано семиденний строк для добровільного виконання його обов'язків.

Зазначена постанова була отримана ТОВ «Ремондіс Україна» 01.11.2013 р., а отже позивач був зобов'язаний самостійно виконати судове рішення у строк до 08.11.2013 р.

15.01.2014 р. між боржником ( позивачем ) і стягувачем ( КП «Одескомунтранс» ) укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 614 074,61 грн., про що позивач повідомив відповідача листом 22.01.2014 р.

27.06.2014 р. КП «Одескомунтранс» з власної ініціативи звернулося до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження, посилаючись на вказану угоду про зарахування зустрічних вимог.

27.06.2014 р. відповідачем була прийнята постанова про стягнення виконавчого збору в розмірі 61 407,46 грн.

Судова колегія встановила, що задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення виконавчого збору з боржника в рамках виконавчого провадження можливе лише при здійсненні органами Державної виконавчої служби України конкретних дій, спрямованих на забезпечення примусового виконання ним своїх обов'язків.

Дослідивши матеріали справи, підстави апеляційного перегляду, а також виниклі між сторонами правовідносини, у відповідності з нормами діючого законодавства, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження» ( далі - Закон № 606-XIV ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV закріплено, що у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Ч.2 ст.27 Закону №606-XIV визначено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з ч.3 ст.27 Закону №606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону № 606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що виконавчий збір - це санкція майнового характеру, яка накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. При цьому, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії у строки, надані державним виконавцем для добровільного виконання боржником своїх обов'язків.

Аналогічний правовий підхід викладений у п. 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 р. № 3.

Таким чином, достатньою та необхідною правовою підставою для стягнення з боржника у виконавчому провадженні виконавчого збору є невиконання ним своїх обов'язків у строки, надані державним виконавцем для добровільного виконання, згідно з ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV, незалежно від фактичного вчинення державним виконавцем конкретних примусових дій, здійснення яких впливає лише на стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, а не виконавчого збору.

Тож, колегія суддів вважає, що оскільки позивач пропустив установлений державним виконавцем семиденний строк для добровільного виконання судового наказу ( до 08.11.2013 р. ) і виконав свої обов'язки лише через тиждень після цього ( 15.11.2014 р. ), то, в даному випадку, відповідач, виносячи оскаржувану постанову від 27.06.2014 р. про стягнення виконавчого збору в розмірі 61 407,46 грн., діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, ч. 1 ст. 28 Закону № 606-XIV, що вказує на відсутність жодних правових підстав для її скасування та, відповідно, для задоволення даного адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на це, судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу Прокуратури м. Києва задовольнити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 159, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Прокуратури м. Києва задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року скасувати.

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Ремондіс Україна» до відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, за участю Прокуратури м. Києва про визнання протиправною та скасування постанови від 27.06.2014 р. про стягнення виконавчого збору - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст рішення виготовлено 04.02.2015 р.

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.