Постанова № 42559515, 29.01.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2015 р. Справа № 917/1791/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, дов. №2051 від 27.12.2013 р.

відповідача - Совенко О.П., дов. №2 від 13.01.2015 р., Ігнатчук М.В., довідка АБ №596472 від 24.10.2012 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну позивача (вх.№4068П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 30.10.14 у справі № 917/1791/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Кременчук, Полтавська область,

до Кременчуцької центральної районної лікарні, м. Кременчук, Полтавська область,

про стягнення грошових коштів в сумі 245 669,00 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Усерпні 2014 року позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької центральної районної лікарні, відповідача, про стягнення заборгованості за договором підряду №99 від 03.04.2012 в розмірі 245 669,00 грн., з яких: 228 333,90 грн. - основний борг., 17 335,10 грн. - пеня.

30.10.2014 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (в частині стягнення пені), яку було прийнято судом до розгляду, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача на його користь 228 333,90 грн. основного боргу та 16 467,43 грн. пені за період з 15.03.2013 по 15.09.2013 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30 жовтня 2014 року у справі № 917/1791/14 (суддя Плотницька Н.Б.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Кременчуцької Центральної районної лікарні на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 228 333,90 грн. основного боргу та 4566,68 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Повернуто Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 з Державного бюджету України 298,21 грн. судового збору сплаченого квитанцією №100704.775.1 від 21.08.2014 та квитанцією №0.0.301188173.1 від 25.09.2014, оригінали яких знаходяться в матеріалах справи.

Позивач в апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Полтавської області від 30 жовтня 2014 року у даній справі скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 16467,43 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, про стягнення пені у розмірі 17335,10 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що, враховуючи неповну оплату відповідачем по договору підряду №99 від 03.04.2012 року, наявні підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача 228333,90 грн. основного боргу та 17 335,10 грн. пені.

Також вказує на те, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог стосовно стягнення з відповідача пені в зв'язку з пропуском строку позовної давності, суд незаконно, в порушення вимог статті 267 Цивільного кодексу України, долучив до матеріалів справи заяву представника відповідача, про застосування строків давності до вимог про стягнення пені, написану від руки в судовому засіданні на вимогу судді.

Крім того, зазначає, що позивачем було подано позов до господарського суду Полтавської області про стягнення з Кременчуцької центральної районної лікарні заборгованості за договором підряду № 99 від 03.04.2012 року, що у відповідності до ч. 2 ст. 264 ЦК України перериває перебіг позовної давності. До того ж, підписання відповідачем додаткової угоди № 2 від 31.12.2013 року до договору підряду № 99 та визнання ним суми основного боргу перериває перебіг позовної давності щодо додаткових вимог кредитора, зокрема, пені.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представники у судових засіданнях 14.01.2015 року та 28.01.2015 року проти її доводів заперечують, вважають оскаржуване рішення незаконним та необгрунтованим в частині задоволених позовних вимог, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що сплив позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій з Кременчуцької ЦРЛ розпочався з 15.03.2013 р., а позовна заява подана 23.08.2014 року після спливу спеціальної позовної давності в один рік.

Крім того, вказує на те, що актом ревізії Кременчуцької ОДФІ з окремих питань фінансово-господарської діяльності Кременчуцької ЦРЛ за період з 01.01.2013 по 01.03.2014 від 30.09.2014 р. №01-21-056 у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної звірки з ФОП ОСОБА_4 (абз.2 стор.7 акту) не підтверджено розмір кредиторської заборгованості лікарні перед ФОП ОСОБА_4, яка рахується по даним бухгалтерського обліку, станом на 01.03.2014 в розмірі 228333,90 грн. по акту приймання виконаних будівельних робіт від 11.03.2013 №2/99 по договору підряду №99 від 03.04.2012 року.

Також звертає увагу на те, що розпорядником коштів державних установ, до яких відноситься і відповідач, є органи Державного казначейства України. Проте, судом першої інстанції, не зважаючи на заяву позивача та клопотання відповідача, не залучено до розгляду справи УДКСУ у Кременчуцькому районі Полтавської області в якості третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та письмових поясненнях доводи позивача та відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено господарським судом, 03.04.2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, підрядником, та Кременчуцькою Центральною районною лікарнею, замовником, було укладено договір підряду №99 (далі договір), відповідно п. 1.1. якого замовник доручив і зобов'язався оплатити, а підрядник зобов'язався виконати капітальний ремонт хірургічного відділення Кременчуцької ЦРЛ.

Згідно з пунктом п. 2.2. договору загальна сума договору складала 391 757,00 грн.

Відповідно до п. 5.1. договору оплата за виконані роботи підрядником здійснюється замовником на основі актів виконаних робіт (КБ-2в і довідки КБ-3), підписаних представниками замовника і підрядника протягом 3 банківських днів після підписання акта виконаних робіт згідно з п. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України.

Додатковою угодою №1 від 29.12.2012 до договору сторонами були внесені зміни до п. 2.2. Договору та викладено його в наступній редакції: "Загальна сума договору складає 391 757,00 грн., яка може бути зменшена в залежності від реального фінансування та складає на 2012 рік - 117 527,10 грн., на 2013 рік - 274 229,90 грн."

Також додатковою угодою №2 від 31.12.2013 сторонами внесено зміни до п. 2.2. договору та викладено його в наступній редакції: "Загальна сума договору складає 391 757,00 грн., яка може бути зменшена в залежності від реального фінансування та складає на 2012 рік - 117 527,10 грн., на 2013 рік - 228 333,90 грн., на 2014 рік - 45 896,00 грн." (а.с. 11).

Відповідачем було затверджено відповідний кошторис на суму 391 757,00 грн. (а.с. 42).

Позивач у позовній заяві зазначає, що всі роботи по капітальному ремонту хірургічного відділення Кременчуцької ЦРЛ виконано та проведено частковий розрахунок у вигляді попередньої оплати за матеріали на суму 117 527,10 грн., що також встановлено актом ревізії від 30.09.2014 року.

Матеріали справи свідчать про те, що 11 березня 2013 року між сторонами було підписано акт приймання виконаних будівельних робіт за березень 2013 року, згідно з яким генпідрядник здав, а замовник прийняв роботи на суму 274229, 90 грн.

Як вже зазначалося вище, відповідно до п. 5.1. договору оплата за виконання роботи підрядником здійснюється замовником на основі актів виконаних робіт (КБ-2в і довідки КБ-3), підписаних представниками замовника і підрядника протягом 3 банківських днів після підписання акта виконаних робіт згідно з п. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, за виконані згідно з договором №99 від 03.04.2012 року роботи відповідач мав сплатити позивачу 228 333,90 грн. терміном до 31.12.2013 (включно).

Також позивач стверджує, що неодноразово звертався до лікарні з усними проханнями розрахуватися за виконані будівельні роботи, а 21.02.2014 року було направлено на адресу Кременчуцької ЦРЛ претензію з вимогою провести розрахунки за Договором підряду (а.с. 97). Таким чином, позивач стверджує, що зобов'язання за договором №99 ним виконані належним чином, будівельні роботи прийняті відповідачем і підлягають оплаті.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли зобов'язання з договору підряду, за яким в силу статті 837 Цивільного кодексу України одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 2 статті 317 Господарського кодексу України загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду.

Згідно зі статтею 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Статтею 509 Цивільного кодексу України та статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В матеріалах справи відсутні докази наявності будь-яких зауважень чи заперечень з боку відповідача щодо обсягів, якості та вартості виконаних робіт, отже позовна вимога про стягнення суми основного боргу є обгрунтованою.

Відповідач у запереченнях проти позову та у відзиві на апеляційну скаргу посилається на акт ревізії ОДФІ м. Кременчука №01-21-056 від30.09.2014 року, яким встановлено, що в ході ревізії неможливо підтвердити розмір кредиторської заборгованості Кременчуцької ЦРЛ через неприбуття представників ФОП ОСОБА_4 на проведення контрольних замірів.

Однак, колегія суддів вважає такі посилання безпідставними, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи, договір підряду № 99 від 03.04.2012 року не було визнано недійсним у встановленому законом порядку, у зв"язку з чим відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України цей договір є дійсним та згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України - обов"язковим до виконання, в тому числі стосовно встановленої суми договору- 391 757,00 грн., яку має сплатити замовник.

До того ж, як вже зазначалося, відповідачем було затверджено відповідний кошторис на суму 391 757,00 грн., який є невід"ємною частиною договору.

Таким чином, наявність акту перевірки ОДФІ м. Кременчука не звільняє відповідача від обов"язку сплатити залишок заборгованості в сумі 228 333,90 грн. за діючим та обов"язковим до виконання договором підряду.

Крім того, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 228 333,90 грн. підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за березень 2013 року на суму 274229,09 грн. (за вирахуванням 45896,00 грн. відповідно до пункту 2.2 договору, у підсумку 228333,90 грн.), підписаним сторонами та скріпленим їх печатками, в якому відсутні жодні посилання на виявлення будь-яких недоліків або претензій до виконаних позивачем робіт.

Окрім цього, в період з 09.09.2014 року по 30.09.2014 року ОДФІ м. Кременчука було проведено позапланову ревізію з окремих питань фінансово-господарської діяльності Кременцуцької ЦРЛ за період 01.01.2013 року по 01.03.2014 року, за результатами якої було складено акт №01-21-056 від 30.09.2014 року, в якому зазначено, що фактична кредиторська заборгованість лікарні перед ФОП ОСОБА_4 на момент проведення ревізії становить 228333,90 грн по договору підряду від 03.04.2012 № 99 згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт від 11.03.2013 № 2/99.

Також в акті вказано про те, що відповідно до реєстру бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників бюджетних коштів від 24.02.2014 року № 115 Кременчуцькою ЦРЛ зареєстровано фінансові бюджетні зобов'язання в розмірі 547981,30 грн: з них по договору підряду від 03.04.2012 № 99 на суму 228333,90 грн.

Дані бухгалтерського обліку Кременчуцької ЦРЛ відповідають даним зареєстрованих фінансових зобов'язань Кременчуцькою ЦРЛ в органах державного казначейського обслуговування у відповідності до Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.08.2012 року № 938 та Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 року №309.

Операцію з прийняття робіт від ФОП ОСОБА_4 в розмірі 547981,30 грн. відображено по даним бухгалтерського обліку лікарні в меморіальному ордері за березень 2013 року № 6 «Накопичувальна відомість за розрахунками з іншими кредиторами» бухгалтерськими проводками по Дт рахунка 813 «Видатки за іншими надходженнями спеціального фонду» та Кт рахунка 675 «Розрахунки з іншими кредиторами» у відповідності до норм чинного законодавства. Ревізією відображення лікарнею обсягу кредиторської заборгованості станом на 01.03.2014 в обсязі 547981,00 грн порушень не встановлено.

До того ж встановлене ревізією завищення вартості робіт повністю покривається сумою 45896,00грн. заборгованості за договором за 2014 року, у стягненні якої Фізичній особі ОСОБА_4 було відмовлено рішенням по іншій справі (№917/2611/13).

Як вже зазначалося, додатковою угодою №2 від 31.12.2013 сторонами внесено зміни до п. 2.2. договору та викладено його в наступній редакції: "Загальна сума договору складає 391 757,00 грн., яка може бути зменшена в залежності від реального фінансування.

При цьому, фінансування договору стосовно робіт за 2013 рік було здійснено в повному обсязі, про що свідчить надана позивачем довідка Управління Державної казначейської служби України від 16.01.2015 року №02-30/20, згідно з якою сума коштів на спеціальному реєстраційному рахунку (в тому числі видатки на оплату робіт з капітального ремонту хірургічного відділення) Кременчуцької Центральної районної лікарні станом на 14.03.2013 рік складає 810989,53 грн. (разом за угодами №99 від 03.04.2012 року та №108 від 17.04.2012 року).

У листі Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області від 09.10.2014 року №02-30/872 (том І, а.с. 144) зазначено про те, що відповідно до даних обліку управління Казначейства сума фінансових зобов"язань станом на 09.10.2014 року по договору №99 від 03.04.2012 року становить 211490,90 грн. і платіжне доручення від 07.10.2014 року №107 на перерахування коштів на капітальний ремонт хірургічного відділення в сумі 228333,90 грн. надане з порушенням пункту 10.7 пп. в), г) наказу МФУ від 23.08.2012 року №938 "Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів"; пункту 11.2 Постанови КМУ від 01.03.2014 року "Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету", а саме - сума платіжного доручення не відповідає сумі зареєстрованих фінансових зобов"язань; відсутній відповідний документ органу Державної фінансової інспекції щодо підтвердження обсягів кредиторської заборгованості за капітальними видатками.

Тобто, наявні на рахунку відповідача 228333,90 грн.( видатків на оплату робіт з капітального ремонту хірургічного відділення по договору №99 від 03.04.2012 року) не можуть бути сплачені позивачу до підтвердження Державною фінансовою інспекцією обсягів кредиторської заборгованості.

Відповідач також посилається на преюдиційний характер судових рішень по справі №917/2611/13 при вирішенні даного спору, однак колегія суддів вважає таке посилання необгрунтованим, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 35 ГПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 08.07.2014 року у справі №917/2611/14, згідно з наявними в матеріалах справи копіями реєстру бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 26.12.2013 р. № 309, Державною казначейською службою України проведено бюджетне фінансове зобов'язання Кременчуцької районної лікарні на суму 228333,90 грн. від 11.03.2013 р. за документом від 03.04.2012 р. (а.с. 159).

Відповідно до умов договору підряду №99 від 03.04.2012 року, з урахуванням укладеної до нього додаткової угоди № 2, відповідач на час звернення позивача з даним позовом до господарського суду виконав свої зобов'язання перед позивачем у повному обсязі, в зв'язку з чим колегія суддів апеляційного суду зазначила про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 45896,00 грн.

Предметом розгляду у справі №917/2611/13 було стягнення суми основного боргу -45 896,00 грн., яка за додатковою угодою №2 повинна бути профінансована у 2014 році та нарахованих на неї штрафних санкцій за договором підряду №99 від 03.04.2012, тоді як позов у справі №917/1791/14 стосується заборгованості, яка підлягала сплаті у 2013 році відповідно до умов додаткової угоди №2.

При цьому, відповідачем не спростовані обставини, які зазначені у позові, докази сплати вартості виконаних позивачем робіт відповідно до умов договору відповідачем не надано.

А тому, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для стягнення основного боргу в сумі 228 333,90 грн., який підлягав сплаті у 2013 році відповідно до умов додаткової угоди №2.

Частиною першої статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання зобов'язання відповідно до статті 546 ЦК України може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 статті 232 Господарського кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до статті 2 цього закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.2. договору передбачено, що при порушенні замовником термінів оплати за виконані роботи по договору він виплачує підряднику пеню в розмірі 0,1% суми боргу, за кожний день затримки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Позивачем нараховано відповідачу за порушення умов договору пеню у розмірі 16 467,63 грн. за період з 15.03.2013 року по 15.09.2013 року. Отже перебіг позовної давності про стягнення штрафних санкцій з Кременчуцької ЦРЛ розпочався з 15.03.2013 р., тоді як позовну заяву подано до суду 23.08.2014 року після спливу спеціальної позовної давності в один рік.

При цьому, відповідачем до місцевого господарського суду була подана заява про застосування спеціальної позовної давності (вх. №14373 від 30.10.2014 р.), якою відповідач просив суд при прийнятті рішення у даній справі на підставі статті 267 ЦК України, застосувати спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення пені.

Згідно з п. 1 статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі статтею 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що в договорі підряду №99 від 03.04.2012 сторонами не було погоджено збільшення позовної давності.

Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини першої статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позивач заперечував проти заяви відповідача щодо застосування спеціальної позовної давності з огляду на підписання між сторонами додаткової угоди №2 від 31.12.2013 року до договору підряду №99, в якій відповідач фактично визнав існування суми основного боргу.

Однак, додаткова угода №2 від 31.12.2013 до договору підряду №99 містить умови не про визнання відповідачем суми боргу, а щодо фінансування підрядних робіт на загальну суму 391757,00 грн., розподілену по роках (117527,10 грн. - на 2012 рік, 228333,90 - на 2013 рік, 45896,00 грн.- на 2014 рік), яка згідно з цією ж додатковою угодою може бути зменшена в залежності від реального фінансування.

Крім того, як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, визнання боржником основного боргу саме по собі не свідчить про визнання ним також і додаткових вимог кредитора, зокрема, неустойки, оскільки основний борг та сума неустойки є різними сумами заборгованості та відрізняються за механізмом нарахування. А тому підписання сторонами додаткової угоди №2 не свідчить про переривання перебігу позовної давності стосовно пені.

До того ж, у абзаці 2 пункту 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено про те, що якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарпського суду про необхідність задоволення заяви відповідача (вх. №14373 від 30.10.2014 р.) про застосування спеціальної позовної давності в один рік стосовно вимог про стягнення пені.

Позивач в апеляційній скарзі вказує на те, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог стосовно стягнення з відповідача пені в зв'язку зі спливом позовної давності, суд незаконно, в порушення вимог статті 267 ЦК України, долучив до матеріалів справи заяву представника відповідача, про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, написану від руки прямо в судовому засіданні на вимогу судді.

Однак, колегія суддів не може погодитись із таким твердженням, зважаючи на таке.

Відповідачем була належним чином подана через канцелярію господарського суду Полтавської області до прийняття рішення у справі (як того вимагає стаття 267 Цивільного кодексу України) заява (вх. №14373 від 30.10.2014 р.) про застосування спеціальної позовної давності в один рік стосовно вимог про стягнення пені.

При цьому, позивачем в апеляційній скарзі не наведено жодних доводів щодо того, які саме вимоги статті 267 ЦК України порушено при поданні цієї заяви.

Також колегія суддів не може погодитись із твердженням відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що судом першої інстанції, не зважаючи на заяву позивача та клопотання відповідача, безпідставно не залучено до розгляду справи УДКСУ у Кременчуцькому районі Полтавської області як третю особу.

Так, відповідно до статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст.48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету; розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Отже, залучення Державного казначейства України до участі у даній справі як третьої особи пов'язане з необхідністю достовірного встановлення наявності чи відсутності факту одержання відповідачем бюджетних коштів.

Як вже зазначалося, відповідно до реєстру бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників бюджетних коштів від 24.02.2014 року № 115 Кременчуцькою ЦРЛ зареєстровано фінансові бюджетні зобов'язання в розмірі 547981,30 грн: з них по договору підряду від 03.04.2012 № 99 на суму 228333,90 грн.

При цьому, відповідно до довідки Управління Державної казначейської служби України від 16.01.2015 року №02-30/20 сума коштів на спеціальному реєстраційному рахунку (в тому числі видатки на оплату робіт з капітального ремонту хірургічного відділення) Кременчуцької Центральної районної лікарні станом на 14.03.2013 рік складає 810989,53 грн.

А тому, оскільки бюджетні кошти для сплати боргу надійшли на спеціальний рахунок Кременчуцької Центральної районної лікарні, яка є їхнім розпорядником, то у Управління Державної казначейської служби України у разі прийняття рішення у даній справі не може виникнути нових прав та обов"язків щодо відповідача.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 30 жовтня 2014 року у справі № 917/1791/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 02.02.2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.