Ухвала суду № 42551253, 03.02.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/18/2015(м)

222/827/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Доценко С.І.

Категорія 53 Доповідач Зайцева С.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„29" січня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі

головуючого судді: Зайцевої С.А.

суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А.

при секретарі: Бєльченко Б.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства « Володарський молочний завод» на рішення Володарського районного суду Донецької області від 23 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Володарський молочний завод » про визнання незаконною відмови в звільненні, про зміну формулювання причини звільнення з роботи, стягнення передбачених законодавством виплат при звільненні і моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 23 жовтня 2014 року вказаний позов ОСОБА_1 задоволено частково : зобов*язано ПАТ «Володарський молочний завод» в наказі №18 від 25.06.2014 року про звільнення позивача змінити формулювання звільнення, зробивши посилання на ч. 3 ст.38 КЗпП України із зазначенням причини звільнення «у зв*язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю» ;- зобов*язано ПАТ «Володарський молочний завод» внести зміни в трудову книжку позивача , зазначивши, що запис № 24 від 25.06.2014 року є недійсним та зробити наступний запис «звільнений з займаної посади за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України у зв*язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю».

Стягнуто з ПАТ «Володарський молочний завод» на користь позивача вихідну допомогу при звільненні на підставі ст. 44 КЗпП України в розмірі тримісячного заробітку; стягнуто з відповідача на користь позивача - слюсара - ремонтника ІV розряду, 2/3 тарифної ставки його окладу за час роботи на підприємстві в період простою з 01.03.2014 року по 25.06.2014 року, з відрахуванням фактично сплачених сум , моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Додатковим рішенням Володарського районного суду Донецької області від 17 грудня 2014 року : стягнуто з ПАТ «Володарський молочний завод» на користь позивача вихідну допомогу при звільненні на підставі ст. 44 КЗпП України в розмірі тримісячного заробітку в сумі 4079грн.25 коп. ; стягнуто з відповідача на користь позивача - слюсара - ремонтника ІV розряду, 2/3 тарифної ставки його окладу за час роботи на підприємстві в період простою з 01.03.2014 року по 25.06.2014 року в сумі 4133грн.61 коп., з відрахуванням фактично сплачених сум.

Не погодившись з рішенням суду від 23 жовтня 2014 року , ПАТ « Володарський молочний завод» подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати ,ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Зокрема, посилалися на неповне з*ясування обставин по справі , на те, що суд безпідставно прийняв до уваги ,як встановлені факти порушення трудових прав позивача ,які викладені та встановлені перевіркою Територіальної державної інспекції з питань праці у Донецькій області . Стягнення моральної шкоди безпідставно,оскільки жодного доказу про нанесення позивачу моральної шкоди,суду позивачем не було надано.

Позивач у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги,просив її відхилити,рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача ПАТ «Володарський молочний завод» в суд апеляційної інстанції не з'явився, належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи , шляхом отримання телефонограми, зареєстрованої в журналі телефонограм № 222 за № 5222 (а.с. 129 ).

Відповідно ч.2.ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи , не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, суд розглянувши справу правильно визначив правовідносини, які склалися між сторонами і надав їм відповідну оцінку.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За положеннями ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст. 36 та п.п. 1, 2 і 6 ст. 40 цьогоКодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст. 38,39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У відповідності до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач знаходився з відповідачем у трудових відносинах. Згідно запису в трудовій книжці № 24 позивач з 25.06.2014 року звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗпП України на підставі наказу № 18 від 25.06.2014 року.

Наказом в.о. голови правління ПАТ «Володарського молочного заводу» № 110 від 30.12.2013 року та розпорядженням № 20 від 28.02.2014 року на підприємстві було встановлено скорочений робочий день з 01.03.2014 року з графіком роботи з 8-00 до 9-00 години.

З досліджених письмових доказів , відповідей Володарської райдержадміністрації на колективну заяву працівників підприємства, письмового звернення працівників, в тому числі і позивача, до прокурора Володарського району про порушення трудових прав працівників роботодавцем, Територіальної державної інспекції з питань праці в Донецькій області вбачається, що позивач і інші працівники неодноразово звертались до контролюючих організацій про порушення їх трудових прав відповідачем.

З відповіді Територіальної інспекції з питань праці в Донецькій області працівникам підприємства вбачається , що за колективною заявою працівників до Міністерства соціальної політики України за дорученням Держпраці України 09.04.2014 року проводилась перевірка ПАТ «Володарський молочний завод « щодо додержання трудових прав працівників і було установлено низку порушень трудового законодавства , в тому числі було встановлено, що наказ № 110 від 30.12.13 року та розпорядження № 20 від 28.02.2014 року про встановлення на підприємстві неповного робочого дня в 1 годину не відповідають ст. 247 КЗпП України, порушують п.3.2.Регіональної угоди між Донецької обладміністрацією, профспілковими об»єднаннями Донецької області та Донецької обласною організацією роботодавців на 2.11.2012 роки , дію якої подовжено на 2013 рік , яким передбачено недопущення зниження тривалості робочого тижня, окрім виняткових випадків , з дотриманням вимог ст. 32 КЗпП України, з встановленням тривалості робочого тижня не менше 32 годин і на термін не більше 3 місяців протягом року з оплатою за невідпрацьований час відповідно до законодавства та колективного договору.

При перевірці табелів обліку робочого часу за березень - квітень 2014 року встановлено, що у березні 2014 року 20 працівників працювали по 1 годині на день, що свідчить про фактичний простій. Але в порушення ст. 34, 113 КЗпП України роботодавцем не встановлено простій і не проведено оплату праці працівників не менше 2/3 тарифної ставки, було встановлено що оплата праці проведена лише за фактично відпрацьований час.

Виходячи із розрахункових відомостей ПАТ «Володарський молочний завод» позивачу за березень 2014 року нараховано заробітну плату 104,12 грн; за квітень 2014 року - 75,46грн.

Також,судом першої інстанції встановлено, що 11.04.2014 року , 29.04.2014року, 18.06.2014 року, 23.06.2014 року позивач звертався до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю на підставі ст. 38 ч.3 КЗпП України.

На заяви від 11.04.2014 року та 29.04.2014 року роботодавцем надана відповідь про відмову в звільненні за ст. 38 ч.3 КЗпП України, тому що роботодавець не вбачає із свого боку порушення трудового законодавства.

В останній заяві про звільнення, яка подана в канцелярію відповідача за вхідним № 45 від 24.06. 2014 року позивач просив звільнити його за власним бажанням на підставі ст. 38 ч.3 КЗпП з 25.06.2014 року у зв»язку з тим, що роботодавцем неодноразово порушувались його трудові права, а саме було незаконно скорочений робочий день до однієї години, оплата праці проводиться за фактично відпрацьований час, при тому що фактично мав місце простій з вини роботодавця,який не визнавався підприємством, а також мала місце заборгованість по заробітній платі з березня 2014 року , яка не виплачувалась.

Згідно наказу № 18 ПАТ Володарський молочний завод» від 14.07.2014 року роботодавцем скасовано накази №110 від 30.12.2013 року, розпорядження № 20 від 28.02.2014 року, введено на підприємстві режим простою, прийнято рішення про перерахунок заробітної плати відповідно до ст.113 КЗпП України і проведення її виплати.

Згідно копії заяви позивач 25.06.2014 року просив звільнити його з 25.06.2014 року за ст.38 КЗпП України

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Відповідно до ст.38 ч. 3 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів, суд дійшов висновку , що волевиявлення позивача було направлено на звільнення за власним бажанням у зв»язку з порушенням відповідачем законодавства про працю, про що свідчать неодноразові заяви позивача від 11.04.2014 року ,від 29.04.2014року, від 17.06.2014 року та від 24.06.2014 року про звільнення на підставі ст. 38 ч.3 КЗпП України.

Суд правильно зазначив , що заява позивача від 25.06.2014 року про звільнення з 25.06.2014 року за власним бажанням за ст.38 КЗпП України не суперечить раніше поданим заявам про звільнення за власним бажанням у зв»язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, вона лише не конкретизована щодо підстав звільнення, визначених в ст. 38 КЗпП України, при тому що він не подавав заяви про звільнення за ст.38 ч.1 КЗпП України, яка передбачає право працівника звільнитися за власним бажанням. Порушення трудових прав позивача, на які він посилається в своїй заяві про звільнення від 24.06.2014 року, встановлено перевіркою Територіальної державної інспекції з питань праці у Донецькій області .

Згідно ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Враховуючи викладене,суд першої інстанції дійшов висновку ,що в порушення вказаних норм Конституції, ст.113 КЗпП відповідач, незаконно, при наявності фактичного простою на підприємстві не з вини позивача, не прийняв своєчасно рішення про початок простою з 01.03.2014 року, не встановив порядок оплати часу простою, який передбачає оплату праці працівника з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу), незаконно встановив неповний робочий день в 1 годину і виплачував заробітну плату із фактично відпрацьованих годин, розмір якої, наприклад, за березень 2014року становив 104,12 грн. в місяць при прожитковому мінімумі і мінімальній заробітній платі , встановленій в 2014 році Державним бюджетом України в розмірі 1280 грн., що дійсно ставило позивача в скрутне матеріальне становище, та порушувало його гарантоване право на заробітну плату, яка б забезпечила його достатній життєвий рівень, що спонукало позивача до звільнення за власним бажанням на підставах, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП, на що і було у всіх випадках подачі заяви про звільнення направлене волевиявлення позивача.

Як встановлено,судом першої інстанції в наказі та трудовій книжці не конкретизовано за якою частиною ст.38 КЗпП звільнений позивач, що суперечить п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року N 58 за умовами якої записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону, а при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.

Виходячи із тексту заяв про звільнення, вимог позивача, з якими він звернувся до суду, суд виходив з того, що надавши заяву про звільнення з 25.06.2014 року за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, позивач розраховував на настання низки бажаних для нього наслідків. Отже, звільнення без посилання на ч. 3 ст. 38 КЗпП України не тягне виникнення у позивача права на вихідну допомогу та відшкодування моральної шкоди, не відповідає його бажанню і не є звільненням за власним бажанням у розумінні ст. 38 КЗпП України.

Суд, обґрунтовано послався на те,що позивач не виявив бажання поновлюватись на роботі, а в позовних вимогах фактично просить про зобов»язання відповідача змінити формулювання причин звільнення з ст. 38 КЗпП України на ст. 38 ч. 3 КЗпП України (за власним бажанням у зв»язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю), а тому, суд дійшов обґрунтованого висновку,що звільнення за ст. ст. 38 КЗпП України не узгоджується із чинним законодавством, тому вимоги позивача про зміну формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці є такими що ґрунтуються на законі , у зв»язку з чим зобов»язав відповідача внести зміни в наказ та запис про звільнення в трудовій книжці , вказавши причину звільнення «за власним бажанням згідно ч. 3 ст.38 КЗпП України внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю».

У зв*язку з наявністю правових підстав також правильно стягнув з відповідача на користь позивача вихідну допомогу згідно вимог ст.44 КЗпП України у розмірі передбаченому колективним договором але не менш тримісячного середнього заробітку.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь не виплаченої заробітної плати за час фактичного простою не з вини працівника в розмірі 2/3 тарифної ставки, встановленого йому окладу за період з 01.03.2014 року по 25.06.2014 року , з відрахуванням фактично сплачених сум, суд першої інстанції виходив з того , що з 1.03.2014 року на підприємстві фактично був режим простою не з вини працівника, який повинен бути оплачений відповідно до вимог ст.113 КЗпП України. Крім того, судом встановлено, що відповідач фактично визнав це порушення 14.07.2014 року , скасувавши своїм наказом №18 свій наказ №110 та розпорядження № 20 про встановлення неповного робочого дня в 1 годину та встановив режим простою з 01.03.2014 року.

Суд обґрунтовано зазначив , що не має підстав для стягнення з відповідача на користь позивача за час простою середнього заробітку , оскільки відповідно до ст. 113 ч. 2 КЗпП збереження за працівником середнього заробітку під час простою можливо лише при виникненні виробничої ситуації небезпечної для життя та здоров»я працівника, що не було доведено в судовому засіданні, а тому в цій частині позову відмовлено правомірно.

У зв'язку з порушенням відповідачем трудових прав позивача, суд, враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача ОСОБА_1 , стягнув на його користь моральну шкоду.

У відповідності з положеннями ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що факт порушення законних прав позивача призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на його користь моральну шкоду в сумі 5 000 грн. При цьому визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд врахував характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, вимоги розумності і справедливості.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги, щодо неналежної правової оцінки наданим позивачем доказам, є непереконливими та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що, ухвалюючи рішення, суд, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, надав оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, їх достатності, взаємному зв'язку доказів у їх сукупності, а також навів мотиви, з яких він дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги що факт порушення законодавства про працю стосовно позивача не був визначений, апеляційний суд приймає критично, оскільки судом першої інстанції встановлено порушення законодавства про працю і колективного договору. Інших доказів суду не надано.

Доводи апеляційної скарги що позивачем не було надано жодного доказу та не аргументовано наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, апеляційний суд приймає критично, оскільки судом встановлені порушення трудових прав позивача, що призвели до втрати його нормальних зв'язків і вимагали додаткових зусиль для організації його життя, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України є підставами для задоволення зазначеної частини позову.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно та правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, з'ясував доводи і заперечення сторін, встановленим обставинам та доказам дав належну оцінку та дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Законність та обґрунтованість додаткового рішення Володарського районного суду Донецької області від 17 грудня 2014 року апеляційний суд не перевіряв з підстав не оскарження сторонами.

Керуючись ст. ст. 307,308,313,315 ЦПК України , колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства « Володарський молочний завод» - відхилити.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 23 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Судді: