Рішення № 42550541, 27.01.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 146/1199/13-ц Провадження № 22-ц/772/16/2015Головуючий в суді першої інстанції Семко Г. В.Категорія 27 Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

27 січня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Войтка Ю.Б., Іванюка М.В.,

при секретарі Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 22 січня 2014 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановила:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося в районний суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору №DNH4KP2086549 від 24.06.2006 року ОСОБА_3 цього ж дня отримав кредит у розмірі 4765,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

На думку позивача, підписавши заяву позичальника відповідач підтвердив свою згоду на те, що дана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і Банком Договір.

У зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, банк просив стягнути з відповідача заборгованість станом на 11.06.2013 року в сумі 72766,93 грн., яка складається з 4765,80 грн. заборгованості за кредитом; 22936,92 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом; 41122,93 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафів відповідно до п. 2.4.5.5 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 3441,28 грн. - штраф (процентна складова).

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 22 січня 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

Не погодившись із рішенням, ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 серпня 2014 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представник позивача Ліфанова Л.М. вимоги апеляційної скарги підтримала на умовах, викладених у ній, і просила задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5, проти вимог апеляційної скарги заперечував, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляції та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи №22262/22263/13-21 від 26 грудня 2013 року підпис від імені ОСОБА_3 в графі «підпис» електрофотокопії договору-заяви ймовірно виконано не ним, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3, а також встановив, що дата видачі паспорта та місце реєстрації відповідача, зазначені у заяві позичальника не співпадає з датою та місцем реєстрації, які містяться у паспорті, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Проте з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, так як він дійшов його з порушенням норм процесуального права, а також вважав встановленими обставини, які мають значення для справи, які не було доведені.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Згідно з п. 1.1 розділу 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08 жовтня 1998 року (із змінами та доповненнями) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів буквених та цифрових) і підпису.

Пунктом 1.3 передбачено, що для проведення досліджень орган, який призначив експертизу, повинен надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку, цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Пунктом 3.5 розділу 3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08 жовтня 1998 року (із змінами та доповненнями) у разі коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта, його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом, який призначив експертизу.

З матеріалів справи вбачається, що за заявою ОСОБА_3 у справі було проведено судово-почеркознавчу експертизу, з висновку якої №22262/22263/13-21 від 26 грудня 2013 року випливає, що підпис від імені ОСОБА_3 в графі «підпис» електрофотокопії договору-заяви ймовірно виконано не ним, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3

Отже висновок експертизи не містить категоричного твердження про те, чи було виконано підпис від імені ОСОБА_3 в графі «підпис» відповідачем, чи іншою особою.

Як випливає з п. 1 висновку експерта, дане питання можливо було вирішити лише при наявності оригіналу документу.

Згідно з ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що мітять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Порядок витребування доказів встановлений ст. 137 ЦПК України, відповідно до ч. 1, 3-4 якої у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази.

Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали.

Отже за змістом цієї статті про витребування доказів суд виносить ухвалу, яка є обов'язковою для особи, в якої вимагають ці докази, а в разі її невиконання можуть бути застосовані заходи процесуального примусу, що передбачені ст. 93 ЦПК України.

Натомість суд першої інстанції надсилав ПАТ КБ «Приватбанк» не передбачені процесуальним законом листи з вимогою надіслати для дослідження судом оригінал договору (заяви позичальника).

Згідно з ст. 150 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

У зв'язку з наданням позивачем апеляційному суду оригіналу заяви позичальника ухвалою апеляційного суду було призначено додаткову судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання про те, чи виконаний підпис у договорі (оригіналі заяви позичальника) №DNH4KP2086549, укладеному між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приватбанк», саме ОСОБА_3, або іншою особою.

Згідно з висновком експертів №1778/1779/14-21 від 23 грудня 2014 року (а. с. 26) підпис від імені ОСОБА_3 в графі «Підпис» договору - заяви позичальника №DNH4KP2086549 від 24 червня 2006 року, виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи технічних засобів не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням якогось підпису ОСОБА_3 (ймовірніше підпису з паспорта серії НОМЕР_1 від 10.11.2005 року, виданого Томашпільським РВ УМВС України у Вінницькій області на ім'я ОСОБА_3).

Колегія суддів відкидає посилання представника позивача на те, що зазначений висновок експертів не може бути прийнятий до уваги, так як при призначенні та проведенні експертизи мали місце порушення Методичних рекомендацій, так як не було відібрано достатньо зразків аналогічних за змістом з досліджуваним документів, а досліджені зразки підпису відібрані вже після захворювання відповідача, що впливає на достовірність експертизи.

Так, згідно з висновком експертів №1778/1779/14-21 від 23.12.2014 року у якості зразків підпису ОСОБА_3, для порівняльного дослідження була надані й досліджені: вільні зразки підпису - у копії паспорта серії НОМЕР_1 від 10.11.2005 року, виданого Томашпільським РВ УМВС України у Вінницькій області на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 26), листі від 18.09.2007 року, листі від 14.12.2007 року (а.с. 51), заяві від 26.10.2007 року (а.с. 52), копії довідки від 13.03.2008 року (а.с. 53); умовно-вільні - у розписці від 28.08.2013 року (а.с. 45).

Отже вільні зразки почерку, що були використані експертом, датовані як до, так і після 24 червня 2006 року - дати зазначеної в заяві позичальника №DNH4KP2086549, проте за два роки до 05 грудня 2009 року, коли в ОСОБА_3 стався інсульт, внаслідок якого неможливим є відібрання у нього експериментальних зразків почерку (а.с. 203).

Заява позичальника містить й інші неточності, а саме невірно зазначено дату видачі паспорта, адресу позичальника - вул. Леніна, 48 с. Кислицьке Томашпільського району Вінницької області, що не відповідають даним паспорта (а.с. 26-27).

Крім того, згідно з довідкою Кислицької сільської ради від 02 вересня 2013 року (а.с. 48) на її території вулиці Леніна немає і ніколи не було.

Згідно з ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частинами 3, 4 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Законом, а саме ст. 1055 ЦК України, встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі. якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач по справі належними й достовірними доказами не довів, що між сторонами взагалі було укладено (відбувся) кредитний договір, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за ним.

Оскільки суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову вважав встановленими обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які не були доведені, рішення суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нове рішення про відому в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 22 січня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24.06.2006 року №DNH4KP20860549 відмовити.

Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО №305299)на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 3115,32 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:/підпис/ Стадник І.М. Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду/підпис/ Войтко Ю.Б. /підпис/ Іванюк М.В. Стадник І.М.