Рішення № 42548469, 29.01.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3129/14-ц

Провадження № 22-ц/779/100/2015

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р. В.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Пнівчук О.В., Беркій О.Ю.,

секретарів: Турів О.М., Бойчука Л.М.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на частину квартири,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 28.11.2011 року розірвано шлюб, який був зареєстрований між нею та відповідачем по справі ОСОБА_6 Від шлюбу у них народилася донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка також є відповідачем по справі. 30.12.1998 року їхня сім'я придбала квартиру АДРЕСА_1. За їхньою спільною згодою покупцем за договором виступив ОСОБА_6 Квартира придбана в період шлюбу з метою покращення житлових умов. З моменту придбання і вселення в житло вона та її донька проживають там постійно. 07.03.2012 року. ОСОБА_6 виявив бажання відчужити свою 1/2 частину квартири на користь доньки ОСОБА_5, проти чого позивач не заперечувала. Перехід права власності на належну ОСОБА_6 1/2 частину квартири до доньки не припинив її (позивача) право подружньої власності на іншу 1/2 частину цієї квартири як придбаної в шлюбі. Однак відповідач та донька заявляють про відсутність у неї права на спірну квартиру, породжується конфлікт. Тому просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеної квартири як набутої в період шлюбу з ОСОБА_6

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 як набутої в період шлюбу з ОСОБА_6. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1294,25 грн.

На зазначене рішення ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням судом норм матеріального права. Так, апелянт не згоден із застосуванням судом до правовідносин між сторонами норми цивільного кодексу, що регулює питання представництва, а саме, частину 3 статті 238 ЦК України, на підставі якої суд зробив висновок, що ОСОБА_3 не могла одночасно діяти як дарувальник та діяти від імені дитини на стороні обдарованого, і за договором дарування до ОСОБА_5 перейшла у власність частка ОСОБА_6 - 1/2 частина квартири. Апелянт вважає, що такого висновку суд дійшов в результаті неправильного застосування норм матеріального права - статей 368, 369, 370 ЦК України і ч.1 статті 70 Сімейного кодексу України. На думку апелянта, внаслідок неправильного застосування зазначених норм матеріального права, поза увагою суду залишилась та обставина, що предметом договору дарування була 1/2 частина квартири, яка є об'єктом спільної сумісної власності його та позивача, і згідно договору дарування він відчужував не тільки свою 1/2 частину квартири, а й 1/2 частину квартири, співвласником якої є він та позивач, і таке відчуження зроблено зі згоди позивача як співвласника. Тому вважає, що на даний час половина квартири належить ОСОБА_5, а інша половина квартири - йому та позивачу на праві спільної сумісної власності, а тому позивач має право на 1/4 частину квартири. З цих підстав просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким спільну сумісну власність подружжя - 1/2 частину спірної квартири поділити у відповідності до ч.1 ст.70 Сімейного кодексу України та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину квартири.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з наведених у ній мотивів та просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила її відхилити, зазначивши, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Івано-Франківського міського суду від 28.11.2011 року розірвано (а.с.9). Від спільного шлюбу у них 22.06.1996 року народилася донька ОСОБА_5 (а.с.10).

В період шлюбу ОСОБА_6 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 30.12.1998 року (а.с.17).

Згідно з технічним паспортом (а.с. 12-13) загальна площа спірної квартири становить 76,2 кв.м., а житлова - 42,5 кв.м.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вказана квартира була об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6, що ними визнано.

07 березня 2012 року між ОСОБА_6 (даруватель) та ОСОБА_5 (обдарована), яка діє за згодою матері ОСОБА_3, було укладено договір дарування частини квартири (далі - договір дарування), який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованим у реєстрі за №452 (а.с.18).

За цим договором ОСОБА_6 передав 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 у власність доньки ОСОБА_5

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно договору дарування ОСОБА_6 відчужив належну йому 1/2 частку квартири, тобто виключно свою частку на користь доньки ОСОБА_5, а інша 1/2 частка квартири залишилась у власності ОСОБА_3

Однак з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки такий суперечить нормам матеріального права.

Відповідно до ч.3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.370 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

За змістом ч.2 ст. 370 Цивільного кодексу України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Як вірно встановлено судом, квартира АДРЕСА_1, була придбана ОСОБА_6 за час перебування в шлюбі з ОСОБА_3 і до 07.03.2012 року (укладення договору дарування) являлася повністю об'єктом спільної сумісної власності.

Відповідно до абзацу 1 ч.2 ст.369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Абзацом 2 ч.2 статті 369 ЦК України передбачено, що у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Свою згоду на укладення договору дарування ОСОБА_3 надала, оскільки на момент укладення договору дарування квартира АДРЕСА_1, перебувала повністю у спільній сумісній власності двох фізичних осіб - ОСОБА_6 та ОСОБА_3 Без надання згоди зі сторони останньої на укладення договору дарування, ОСОБА_6 не зміг би подарувати 1/2 (одну другу) вказаної квартири своїй доньці ОСОБА_5

При цьому, висновок суду, зроблений на підставі ч.3 ст.238 ЦК України про те, що ОСОБА_3 не могла одночасно діяти як дарувальник та діяти від імені дитини на стороні обдарованого є неправильним.

Як вірно встановлено судом, на момент укладення договору дарування ОСОБА_5 була неповнолітня, тому вона діяла за згодою матері ОСОБА_3 як законного представника.

Відповідно до ч.3 ст.238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 як законний представник діяла не у своїх інтересах, а в інтересах ОСОБА_5, суд неправильно застосував ч.3 ст.238 ЦК України і прийшов до невірного висновку, що ОСОБА_3 не могла одночасно діяти як дарувальник та діяти від імені дитини на стороні обдарованого.

Відповідно до ч.1 ст.67 СК України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Із матеріалів справи вбачається, що частка ОСОБА_6 до моменту укладення договору дарування не була визначена чи виділена в натурі, не визначався також і порядок користування майном, як це передбачено ч.1 ст.67 СК України. Із цього слід зробити висновок, що предметом договору дарування була 1/2 частка квартири, що належала ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, яка перейшла до їхньої доньки ОСОБА_5 Інша ж 1/2 частка квартири залишилась у спільній сумісній власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.09.2014 року (а.с.100) вбачається, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_5 (1/2 частка квартири), та ОСОБА_6 (1/2 частка квартири), отже 1/2 частка квартири, що зареєстрована як за власником ОСОБА_6, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивач має право на визнання за нею права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, оскільки інша 1/4 частка квартири належить на праві власності ОСОБА_6 Тому позов підлягає до часткового задоволення.

Вищезазначеного суд першої інстанції не врахував, неправильно застосував норми матеріального права, в результаті чого прийшов до помилкового висновку про повне задоволення позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо законності та обгрунтованості, тому на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.88 ЦПК України апеляційний суд змінює розподіл судових витрат, які підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.88, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса проживання АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, загальна площа якої становить 76,2 кв.м., житлова площа - 42,5 кв.м., як набутої в період шлюбу з ОСОБА_6.

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, адреса проживання АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса проживання АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, витрати по оплаті судового збору в розмірі 647 (шістсот сорок сім) гривень 13 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.В. Пнівчук

О.Ю. Беркій