Постанова № 42542727, 29.01.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13122/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» - Литвиненко Олени Миколаївни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АТА» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства України, а тому прийняті рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки первинні бухгалтерські документи, отримані від ТОВ «Вертикаль-ЛТД» та ТОВ «Конкорд К» відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити, у зв'язку з чим суми по податкових накладних правомірно включені позивачем до податкового кредиту та валових витрат відповідного періоду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2014 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» - Литвиненко Олена Миколаївна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «АТА» зареєстровано ГУЮ у м. Києві від 07.05.1998 року за номером №10701050001004793.

ТОВ «АТА» взято на податковий облік в органах податкової служби 28.05.1998 року за номером №18679 та перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Відповідно до свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 19.08.1998 року позивач є платником ПДВ.

ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «АТА» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Вертикаль-ЛТД» та ТОВ «Конкорд К» за період діяльності з 01.10.2011 року по 31.05.2012 року.

За результатами перевірки складено Акт документальної позапланової невиїзної перевірки № 779/26-55-22-08/25589927 від 18.08.2014 року, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення ТОВ «АТА» ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України за період діяльності з 01.10.2011 року по 31.05.2012 року, в результаті чого товариством занижено податок на прибуток всього у сумі 1852779,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством завищено податковий кредит в деклараціях з податку на додану вартість за період діяльності з 01.10.2011 року по 31.05.2012 року на загальну суму ПДВ 1717776,00 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що операції між позивачем і ТОВ «Вертикаль-ЛТД» та ТОВ «Конкорд К» не є реальними, а укладені договори є нікчемними, а тому ТОВ «АТА» протиправно віднесло до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства суми за операціями із зазначеними контрагентами.

На підставі висновків вказаного акта первірки ДПІ у Печерському районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення № 121026552208 від 29.08.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1717776,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 429444,00 грн., а також № 120926552208 від 29.08.2014 року, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1852779,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 463195,00 грн.

Не погоджуючись з такими діями відповідача відповідача та податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги є неправомірними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.

Доказом здійснення господарської операції відповідно до норм діючого законодавства України є первинні документи, яки містять необхідні для обліку господарської операції дані.

Однак, колегією суддів встановлено, що відображення в регістрах бухгалтерського обліку та документування відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні» станом на час здійснення операцій відповідачем та судом першої інстанції не були взяті до уваги.

При цьому на підтвердження реальності спірних поставок у позивача наявні необхідні письмові докази.

Додатково, на підтвердження правомірності формування податкового кредиту в спірній сумі, позивачем до матеріалів справи надано опосередковані письмові докази отримання товару від контрагента, а саме: Журнал обліку вантажів, типову форму № М-1, згідно якого, від контрагентів позивачем було отримано вище вказаний Товар та сплачено ПДВ.

Колегія суддів приймає до уваги те, що п. 201.6 Податкового кодексу України органи державної податкової служби повинні були повідомити платника податку про наявність у реєстрі розбіжностей з даними контрагентів, також про зменшення податкового зобов'язання і податкового кредиту з ПДВ не приймалося, як і будь-яке інше передбачене законодавством рішення.

При цьому платник податку згідно п. 201.6 Податкового кодексу України, на протязі 10 днів після отримання такого повідомлення мав право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II Податкового кодексу України.

Також колегією суддів встановлено, що податкові накладні зареєстровані в ЄДР, що підтверджується належним чином завіреними копіями квитанції від контрагентів і в повній мірі відображено суму власних податкових зобов'язань з ПДВ по взаємовідносинам з позивачем.

Відповідно до ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів, послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше.

Тобто. Податковий кредит може формуватись у звітному періоді тільки з проплати авансових платежів, а не з отриманої продукції.

Щодо реальності поставки та дотримання умов для декларування податкового кредиту з податку на додану вартість колегія суддів зазначає наступне.

Основними напрямками господарської діяльності позивача є виробництво та оптова торгівля цукром пресованим, цукрової пудри та цукру у стіках.

Здійснюючи таку діяльність в рамках укладених договорів між позивачем та контрагентами на поставку цукру-піску на користь позивача було поставлено товар та ним отримані податкові накладні.

Факт отримання товару позивачем від контрагентів не заперечується відповідачем в Акті перевірки.

Колегією суддів встановлено, що позивач та контрагенти на момент здійснення поставки були належним чином зареєстрованими платниками ПДВ, що також не заперечується в Акті перевірки.

Окрім податкових накладних, факт поставки товару підтверджується, в тому числі, відповідними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними по договорах поставки № 1 від 30.01.2012 року, укладеного з ТОВ "Конкорд К", та № 2 від 12.09.2011 року, укладеного з ТОВ "Вертикаль", а також: рахунками-фактурами на оплату товару, сертифікатами відповідності, посвідченнями про якість цукру, актами приймання-передачі продукції за кількістю та якістю, квитанціями про реєстрацію податкових накладних (а.с. 4-106, Т.3).

Вартість поставленого згідно зазначених накладних товару позивач сплатив повністю, що підтверджується платіжними дорученнями та не заперечується в Акті перевірки.

Товар отриманий від контрагентів в якості сировини для готової продукції був одразу перероблений та реалізований позивачем.

За змістом накладних, вони містять необхідні реквізити, підписи, вчинені уповноваженими особами контрагентів та скріплені печатками.

Враховуючи те, що позивач є та був на момент поставки платником ПДВ, реально отримав товар та послуги від контрагентів, нарахував та оплатив його вартість разом з ПДВ, придбав товар та отримав послуги пов'язані з господарською діяльністю позивача, отримав податкові накладні від контрагентів, які були платниками ПДВ, податкові накладні містять підписи та вказівку на їх виконання уповноваженими особами, а також скріплені печатками, то колегія суддів вважає, що позивачем дотримано всі вимоги, що встановлені статтею 198 Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту.

Також колегія суддів зауважує, що позивач, будучи відокремленою юридичною особою, не може нести відповідальність за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (стаття 8 Конституції України); індивідуальний характер відповідальності.

Тобто, порушення, які можливо, були допущені зі сторони контрагентів не можуть мати наслідком притягнення до відповідальності саме позивача та донарахування йому податкових зобов'язань.

Правова позиція по даному питанню висловлена Верховним Судом України в постанові від 06 квітня 2004 року в справі №8/140, за змістом якої визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини не відбулося повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. Коли це не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Виконання позивачем вимог податкового законодавства не може обумовлюватися виконанням відповідних податкових зобов'язань контрагентами, оскільки позивач не знав і не міг знати про їх несумлінне господарювання. Обов'язку проводити експертизу почерку або ж бути присутнім позивачеві під час підписання накладної Податковий кодекс України не встановлює.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Також колегією суддів встановлено, що у позивача на підприємстві в момент спірних правовідносин згідно довідки № 16 від 05.09.2014 року ( копія наявна в матеріалах справи) працювали 41 особа: чисельність на виробництві -21 особа; відділ збуту - 9 осіб; адміністрація - 11 осіб, що підтверджує наявність необхідних ресурсів для ведення господарської діяльності підприємства.

Господарські операції позивача підтверджуються не тільки зазначеними ТТН, але й іншими документами, якими є: договори поставки № 1 від 30.01.2012 року, укладений з ТОВ "Конкорд К", та № 2 від 12.09.2011 року, укладений з ТОВ "Вертикаль", а також видаткові накладні за вказаними договорами, податкові накладні. В сукупності всі ці документи повністю відповідають поняттю «первинні документи», що визначені у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.

Пунктом 198.2 ст.198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 16.04.2013 року в справі № К/800/9087/13, за якою механізм підтвердження платниками податків реальності тих господарських операцій, по яким були сформовані вадові витрати та податковий кредит з ПДВ законодавством України не визначений. Закон України «Про податок на додану вартість» та Податковий кодекс України визначають лише вимоги щодо документального підтвердження задекларованих сумподаткового кредиту, які, як зазначено вище, були дотримані позивачем. Висновок про завищення позивачем податкового кредиту необгрунтований, оскільки відсутні докази проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій з вищевказаними контрагентами та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з ними. Лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.

При цьому колегією суддів встановлено, що кредиторської заборгованості підприємство перед контрагентами не має.

Судом першої інстанції не враховано цих обставин, які мають значення у формуванні податкового кредиту позивачем.

Таким чином, вищевказаними документами підтверджується правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, а обставини, викладені відповідачем в Акті перевірки не можуть сприймаються як належний та допустимий доказ протиправності поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, необхідно зазначити, що в розумінні ст. 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення, попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат.

Податковий кодекс України не містить таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи. При цьому, поняття «безтоварності» господарської операції помилково сприймається ДПІ виключно через призму припущень фіктивності контрагента позивача та нікчемності правочинів по всьому ланцюгу постачання, адже актом перевірки підтверджується аналіз ДПІ первинних бухгалтерських та податкових документів під час проведення перевірки по взаємовідносинам позивача з контрагентами, однак, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарської операції, що міститься в даних документах, податковий орган приходить до помилкових висновків про відсутність об'єктів оподаткування з ПДВ, посилаючись при цьому на недотримання норм податкового, цивільного та господарського законодавства іншими, аніж позивач, особами, в той же час застосовуючи відповідальність саме до позивача, а не до таких осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій.

Отже, підставою для віднесення витрат по певній господарській операції до складу валових витрат платника є первинні документи, що містять всі обов'язкові реквізити передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а підставою для формування сум податкового кредиту за такими операціями є належним чином оформлена податкова накладна.

Досліджені судом першої інстанції первинні бухгалтерські та податкові документи, які зазначені вище, оформлені у відповідності до вимог вказаних статей Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно вимог ст. 201 Податкового кодексу України, п. 3 Порядку заповнення, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 969, що не було взято судом першої інстанції до уваги.

Частиною 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент фактичного виконання даних відносин контрагентів позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відтак, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/валових витрат, однак таких фактів в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність спірних дій відповідача та податкових повідомлень-рішень.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи у вказаній частині, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» - Литвиненко Олени Миколаївни - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2014 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 121026552208, № 120926552208 від 29.08.2014 року.

.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.