Постанова № 42542568, 23.01.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2015 року справа №810/6820/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є.;

при секретарі судового засідання- Сакевич Ж.В.;

за участю:

представника позивача -Коршуна Т.О.;

представника відповідача - Борисова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Центр"

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ТОВ «Техно Центр» звернулось з адміністративним позовом до Васильківської об?єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними дій відповідача по складанню акту документальної позапланової невиїзної перевірки з висновком про порушення норм Податкового Кодексу України; скасування податкового повідомлення-рішення №0006832203 від 03.11.2014 р. та зобов?язання вилучити із автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» інформацію, яка була внесена на підставі акту перевірки №3880/10-07-22-03-12/38093903 від 21.10.2014 р.

Стверджує, що, оскільки висновки податкового органу про порушення ТОВ «Техно Центр» норм ПКУ зроблені виключно на підставі акту перевірки його контраґента, є безпідставним і ухвалення ППР №0006832203 від 03.11.2014 р.

Представник позивача у судовому засіданні доводи позовної заяви підтримав та просив вимоги задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та зазначив, що оскаржуване рішення було прийняте не тільки на основі акту перевірки ТОВ «Аленгорс», а і з урахуванням встановленого при проведенні перевірки факту безтоварності здійснених господарських операцій.

Вказав, що документи первинного бухгалтерського регістру позивача мають суттєві недоліки та розбіжності, які унеможливлюють фактичне відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку при їх реальному проведенні.

Крім того, зазначив, що перевіряючими не був визначений порядок взаємовідносин позивача з ТОВ «Аленгорс», зміна в активах ТОВ «Техно Центр» після виконання зобов?язань за спірними угодами, дані не відображені в рахунках господарських засобів (активів), рахунках джерел господарських засобів та господарських процесів. Вважає, що формальне складання документів, які дають право на формування податкового кредиту з ПДВ не означає наявності економічного змісту господарської операції. Просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд приходить до висновку про необхідність відмови у його задоволенні, з огляду на наступне:

позивач є юридичною особою зареєстрованою, 08.05.2012 р., Васильківським міськрайонним управлінням юстиції у Київської області за номером №13331020000001885. На податковому обліку в органах державної податкової служби з 10.05.2012 р. за №30164, зареєстрований як платник ПДВ 01.07.2012 р. №200050241, індивідуальний податковий номер 380939010073.

В ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Техно Центр» відповідач дійшов висновку про порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 ПКУ, в результаті чого відбулось заниження податку на додану вартість у розмірі 257 439 грн.

За результатами проведеної перевірки було складено акт №3880/10-07-22-03-12/38093903 від 21.10.2014 р. та прийнято податкове повідомлення-рішення №0006832203 від 03.11.2014 р. про визначення позивачу грошового зобов?язання з ПДВ у сумі 257439 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція у сумі 128720 грн.

Як було встановлено судом, у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Аленгрос» було укладено 2 договори №2/01/14-КП від 01.02.2014 р. та №2/03/14-КП від 03.02.2014 р.

За умовами вказаних договорів ТОВ «Аленгрос» прийняло на себе зобов?язання по ремонту та технічному обслуговуванню техніки та окремих її складових на умовах, визначених договором та поставці продукції технічного призначення позивачеві.

Кожний із зазначених правочинів був досліджений у судовому засіданні.

Так, відповідно до п.п.2.2 розділу 2 договору №2/01/14-КП від 01.02.2014 р. ТОВ «Аленгрос» при поставці товару зобов?язано було надати на кожну партію товару сертифікат відповідності з маркуванням кожної партії.

Відвантаження мало здійснюватися за цінами, визначними чинними прейскурантами продавця. Продукція повинна була відвантажуватися на умовах самовивозу ТОВ «Техно Центр». На підтвердження реального характеру договору позивачем надані: специфікації та податкові накладні. Крім того, позивачем були представлені товаро-транспортні накладні про перевезення вантажу з місця складування ТОВ «Аленгрос».

Вивчивши представлені документи, у співставленні їх з фактичними обставинами справи, суд приходить до висновку про їх невідповідність вимогам чинного законодавства, умовам укладеного договору та встановленим по справі обставинам.

По-перше, позивачем не надано до суду копії сертифікатів відповідності з маркуванням на кожну одержану партії товару як це передбачено умовами договору; не представлені чинні прейскуранти продавця, що є неодмінною є договору поставки.

По-друге, всі надані товаро-транспортні накладні не містять обов?язкової, як для таких документів, інформації про вантаж, натомість зазначена його узагальнююча характеристика-запасні частини.

Як вбачається із змісту накладних відвантаження товару відбувалось у м.Рівному, здача-прийняття у м. Калинівка Київської області, що оформлено підписами керівників підприємств. Як пояснив у судовому засіданні уповноважений представник позивача, директор ТОВ «Техно Центр» безпосередньої участі при прийнятті товару у Рівному не приймав. За даними ТТН таке прийняття здійснював водій ОСОБА_1, підпис якого в ТТН відсутній, як і не зазначено про факт одержання вантажу у постачальника. Таким чином, із представлених документів неможливо встановити місце відвантаження та прийняття товару за договором. З цього приводу жодних пояснень не зміг надати і представник позивача.

В ТТН не зазначені відомості: про відпуск вантажу, його загальна сума; стан, кількість місць; маса нетто та брутто; дані про перевізника тощо.

Із представлених видаткових накладних видно, що прийняття товару відбулось в м.Рівному, проте факт такого відвантаження не підтверджений, як і факт прийняття товару відповідальною особою позивача, з подальшим оприбуткуванням на підприємство та використанням у господарській діяльності.

За умовами договору №2/03/14-п від 03.02.2014 р. ТОВ «Техно Центр» доручив ТОВ «Аленгрос» здійснити ремонт та технічне обслуговування техніки та окремих її складових частин.

Згідно із п.1.4 Договору обсяги робіт, трудомісткість, вартість послуг та строк виконання робіт мали зазначитися у додатку, який є невід?ємною частиною договору.

У якості доказів реально наданих послуг до суду представлені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні.

Інші докази до суду не надані.

Проаналізувавши положення договору №2/01/14-КП від 01.02.2014 р. з ТОВ «Аленгрос,

суд приходить до висновку про те, що господарські відносини позивача з вищевказаним підприємством не мали реального характеру та ділової мети, були спрямовані на штучне формування податкового кредиту, з подальшим безпідставним одержанням податкової вигоди.

Таким чином, судом установлено, що позивачем не надано належних підтверджуючих реальність господарських операцій документів: товаро-транспортних накладних з відмітками про передачу товару від постачальника покупцю та подорожні листи.

Вказане позбавляє можливості встановити, зокрема, на який склад товар відвантажувався, де товар зберігався, ким саме розвантажувався, хто здійснював його оприбуткування.

Невідповідності у товаро-транспортних накладних та відсутність супроводжувальних з вантажем документів унеможливлюють визначити кількісні та якісні показники поставленого товару.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Факт перевезення вантажу підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментом тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до змісту Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних або їх неналежне оформлення може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції,

Також, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10).

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15 квітня 2010 року доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару за вказаними договорами поставки має не лише наявність податкових накладних, а також і документи, які засвідчують факт транспортування та передачі товару.

В розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, податкові накладні є первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій, факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Однак, відповідно до вимог чинного, станом на час виникнення спірних правовідносин, податкового законодавства України, виключно до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

Отже, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Правова позиція по даному питанню викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 05.03.2012 року.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки, при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Судом зі змісту податкових накладних встановлено, що постачальник не зазнав транспортних витрат, а позивачем не надано належно оформлених доказів на підтвердження транспортування зазначеного товару власними силами. Наявні у справі ТТН мають суттєві недоліки та не відповідають вимогам Порядку оформлення товаро-транспортних накладних.

При перевезенні вантажів автомобільним транспортом оформлення товарно-транспортної накладної є обов?язковим незалежно від умов оплати за роботу автомобіля, умов перевезення вантажів (як на комерційних засадах, так і для власних потреб), а також видів перевезень. Товарно-транспортна накладна додається до подорожнього листа. ТТН виписується у чотирьох примірниках один з яких залишається у вантажовідправника та є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей, другий передається вантажоодержувачу та є підставою для оприбуткування ТМЦ.

У разі приймання вантажу довіреною особою Вантажоодержувача у рядку «Вантаж отримав» зазначаються посада, прізвище, ім'я та по батькові, а також підпис цієї особи. У рядку «За довіреністю» проставляються номер і дата оформлення довіреності, рядком нижче вказується, ким видано довіреність. Навантаження та розвантаження вважаються закінченими після вручення водію належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на завантажений або вивантажений вантаж.

ТТН є основним первинним документом, на підставі якого відбувається списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника та оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України, а також для їх складського, оперативного та бухгалтерського обліку.

Згідно з пп. 11.8 Правил №363 лише в тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній неможливо перелічити всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Вантажовідправник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1 - 10 товарно-транспортної накладної). У цих випадках у товарно-транспортній накладній відзначається, що до неї додається, як товарний розділ, документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною та не може використовуватися для розрахунків із Замовником. На практиці таким документом є накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей типової форми № М-20, хоча вона й не дублює повністю графи 1 - 10 товарно-транспортної накладної типової форми № 1-ТН, але містить достатню інформацію про вантаж.

Відповідно до Інструкції про порядок виготовлення, зберігання і застосування типових форм первинного обліку №КО-1 і № М-20, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 27.07.98 р. №263, зареєстрованою в Мін?юсті України 12.08.98 р.2 серпня 1998 р. за N 508/2948 р. розроблена типова форма накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей. Згідно визначеної форми обов?язковими реквізитами такої накладної є: найменування товару, сорт, розмір, марка, номенклатура вантажу, код, одиниця виміру, кількість, яка підлягає відпуску та фактичний розмір відпущеного товару; ціна кожної одиниці та загальна сума. Із представлених позивачем видаткових накладних вбачається відсутність в ній обов?язкових відомостей, а відтак неможливість відображення проведеної господарської операції в даних первинного бухгалтерського регістру.

З урахуванням відсутності у представлених первинних документах повної та підтвердженої інформації про зміст господарської операції, за умови наявних суперечностей та невідповідностей даних про неї, суд приходить до висновку про відсутність реального економічного змісту договору №2/01/14-КП від 01.02.2014 р..

В розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В силу п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складається документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Водночас, документи, складені позивачем та його контрагентом не можуть бути визнані первинними, оскільки вони не мають законодавчо встановлених обов'язкових реквізитів, тому не можуть підтверджувати здійснення господарської операції.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України у справах № К-45472/09 (ухвала від 25.10.2010 року) та № К-24085/07 (ухвала від 15.07.2010 року)

Проведеним аналізом договору №2/03/14-П встановлено, що виконавець- ТОВ «Аленгрос» прийняло на себе зобов?язання по ремонту та технічному обслуговуванню обладнання позивача. У якості підтвердження реального характеру операції позивачем до суду представлені акти здачі-прийняття виконаних робіт та податкові накладні.

Як вбачається із актів здачі-прийняття робіт сторонами не визначено вимірники здійсненої операції у натуральному виразі. Зазначення в акті « 4 послуга, 1,5 послуга, 0,5 послуга» для суду є незрозумілим. Представник позивача у судовому засіданні надати пояснення з приводу визначення критерів та вимірників операції також не спромігся, пославшись на свою необізнаність.

Крім того, суд вважає недостатніми представлені позивачем документи у якості підтвердження реального характеру проведеної операції. Зокрема, відсутні передбачені п.3.3 Договору акти дефектної оцінки зданої в ремонт техніки, з погодженням кінцевого строку виконання ремонтних робіт; встановлений п.4.2 гарантійний документ на відремонтовану техніку; оборотно-сальдові відомості, картки рахунку. При цьому судом встановлено, що позивачем не надано доказів про подальше використання відремонтованої техніки у власній господарській діяльності.

Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку.

Підпункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

В силу п. 200.2 ст. 200 ПК при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, витрати по формуванню податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що ТОВ «Техно Центр» безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок суми ПДВ по податкових накладних, виписаних ТОВ «Аленгрос», які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкового кредиту, оскільки податкові накладні не мають статусу юридично значимих, що свідчить про порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198 3, п. 198.6 ст.198 ПК України.

Оскільки інші вимоги позивача є похідними від вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення, такі вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову,-відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Брагіна О.Є.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 28 січня 2015 р.