Постанова № 42541086, 27.10.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2014 року Справа № 814/2535/14

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді О.Ф. Середи розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Миколаїв

до відповідача 1: Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, м. Миколаїв

до відповідача 2: Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, м. Миколаїв

Суть спору: визнання протиправним наказ від 24.07.2014 року № 487, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 12.08.2014 року № НОМЕР_1,

в с т а н о в и в:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач 1) та Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач 2) про визнання протиправним наказ № 487 від 24.07.2014 року Головного управління Міндоходів в Миколаївській області про проведення фактичної перевірки та визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення від 12.08.2014 року № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 не є платником збору за провадження торгівельної діяльності та діяльності з надання платних послуг, а здійснює торгівельну діяльність у закусочній, яка розташована на території ринку «Торг - Сервіс», а тому відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України здійснює її без наявності торгового патенту, тобто без сплати збору на провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Позивач в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представники відповідачів не заперечили проти розгляду справи в порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи. Які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

30 липня 2014 року уповноваженими представниками Головного управління Міндоходів в Миколаївській області на підставі наказу № 487 від 24.07.2014 року, здійснено фактичну перевірку дотримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів.

За результатами перевірки позивача було виявлено факт здійснення торгівельної діяльності у пункті продажу товарів - закусочна, на території ринку «Торг - Сервіс», без наявності торгового патенту та без сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності в період з 20.04.2012 року по 30.07.2014 року.

Даний факт відображено в акті перевірки від 30.07.2014р. № 0073/14/29/22/НОМЕР_2.

На підставі акту перевірки відповідно до абзацу 2 частини 1 п. 125.1 статті 125 Податкового кодексу України Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області було прийнято податкове повідомлення - рішення про застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 19 824, 60 грн. за порушення п «а» п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, визначеної в постанові від 24.12.2010 року у справі № 21-25а10, якщо платник податку вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього то він має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Тобто, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволенні лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

Вчинені податковим органом дії стосовно прийняття акту фактичної перевірки не породжують для платника податків настання будь - яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.

Отже, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе.

Відповідно до статті 267 Податкового кодексу України суб»єкт господарювання, який здійснює торгівельну діяльність у пунктах продажу товарів, має сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

П.п.14.1.211 п.14.1 ст. 14 ПК України надано визначення терміну «пункт продажу товарів» для цілей розділу XII цього Кодексу як:

- магазин, інша торгівельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торгівельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

- кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців;

- автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі;

- лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб'єктам господарювання - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;

- стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом;

- фабрика - кухня, фабрика - заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства;

- оптова база, склад - магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку,інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Таким чином, закусочна є пунктом продажу товарів та здійснюючий в ньому торгівельну діяльність суб'єкт господарювання має сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

П.п.14.1.211 п.14.1 ст. 14 та п. «в» п.п. 267.1.2 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України свідчить про те, що не є платниками збору за провадження торговельної діяльності з надання платних послуг фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності, лише на лотках та прилавках, що надаються їм в оренду.

Таким чином податкове повідомлення - рішення є правомірним та прийнятим у повній відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнятті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

При винесені рішення по адміністративній справі, суд вирішує питання про розподіл витрат відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, то відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтвердженні судові витрати.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку/

Головуючий суддя О. Ф. Середа