Постанова № 42540903, 02.02.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2015 р. Справа № 917/953/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Міняйло Г.Ю. за довіреністю № 29-14/17 від 05.01.2015 р.

третіх осіб - не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4066П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 23.10.2014 р. у справі № 917/953/13

за позовом КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал», м. Полтава

до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», м. Полтава

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, м. Київ

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Полтавська обласна рада, м. Полтава

про стягнення 9907339,27 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2013 р. КП Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» 9907339,27 грн. заборгованості за договором на відпуск води з комунального водопроводу та прийом стоків до комунальної каналізації № 1394 від 30.07.1999 року, в т.ч. 7297365,25 грн. основної заборгованості, 2458438,91 грн. пені та 151535,11 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 27.08.2013 р. залучено у якості третіх осіб Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, м. Київ та Полтавську обласну раду, м. Полтава.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.10.2014р. у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" на користь Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" 36047,56 грн. пені та 43131,71 грн. 3% річних. Провадження в частині стягнення 2013881,80 грн. основного боргу припинено. В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні пені та 3% річних.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, а саме положень ст. 614 ЦК України та ч. 3 ст. 219 ГК України.

Так, відповідач зазначає, що судом першої інстанції було неправомірно задоволено позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних, оскільки судом першої інстанції не було з'ясовано того факту, що дана заборгованість виникла у зв'язку з неправомірними діями позивача, який не врахував рішення господарського суду Полтавської області від 10.02.2014 р. по справі № 917/2066/13, яким зобов'язано комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал": припинити дії по нарахуванню Полтавському обласному комунальному виробничому підприємству теплового господарства "Полтаватеплоенерго" плати за водопостачання та водовідведення по тарифу згідно з постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 р. № 180 та відновити становище позивача, що існувало до порушення права, шляхом нарахування за послуги водопостачання та водовідведення по тарифу для категорії споживачів - населення, а саме відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 61 від 20.01.2011 року з жовтня 2011 року по лютий 2012 року та по тарифу відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері соціальних послуг № 112 від 10.02.2012 року з березня 2012 року по січень 2014 року включно.

Крім того, в матеріалах справи міститься клопотання відповідача про зменшення розміру пені, яке судом першої інстанції розглянуто не було.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.01.2015 р., запропоновано надати суду апеляційної інстанції позивачу відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження своїх заперечень, а відповідачу - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі.

09.01.2015 р. позивачем направлено до суду апеляційної інстанції клопотання за вх. № 188, в якому він просив розглядати дану справу без участі його представника та зазначив, що проти апеляційної скарги заперечує у повному обсязі та просить залишити її без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 р. розгляд справи відкладено на 28.01.2015 р.

26.01.2015 р. за вх. № 1086 відповідачем надані письмові пояснення в обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, в яких він просив також зменшити розмір пені на підставі ст. 83 ГПК України та ст. 551 ЦК України.

Крім того, представником відповідача у судовому засіданні 28.01.2015 р. надано контррозрахунок сум, які підлягають нарахуванню за спожиті послуги водопостачання та водовідведення за період 01.10.2011 р. по 30.04.2013 р.

В судове засідання, призначене на 28.01.2015 р. представники позивача та третіх осіб не з'явились, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи належне повідомлення позивача та третіх осіб про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності зазначених представників, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи сторони, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а зазначене рішення господарського суду Полтавської області залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.07.1999 р. між Полтавським обласним підприємством "Полтававодоканал" (правонаступником якого є Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал") та Обласним виробничим комунальним підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (правонаступником якого є Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Полтаватеплоенерго") було укладено договір № 1394 на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стічних вод у комунальну каналізацію (далі - Договір), відповідно до якого позивач зобов'язувався забезпечувати відповідача питною водою до місця приєднання останнього до комунального водопроводу та приймати стічні води в комунальну каналізацію в місці приєднання до неї абонента, який зобов'язувався проводити розрахунки за використану воду та отримані послуги відповідно до умов даного договору.

При цьому сторони, зокрема, узгодили наступне :

- розрахунки за воду, використану абонентом, та прийняті від нього стічні води, здійснюються за планово-розрахунковими тарифами, що змінюються відповідно зміни системи цін у народному господарстві, щомісячно не пізніше 10 числа, наступного за місяцем споживання послуг, відповідно пред'явленого рахунку. В разі несвоєчасної оплати по ініціативним дорученням відповідач повинен нарахувати пеню в розмірі 1% за кожен день платежу на користь водоканалу, але не більше 100% загальної заборгованості (п. 4 Договору);

- претензії щодо неправильної виписки рахунків (обрахування суми, тарифікації) пред'являються у письмовій формі не пізніше 5 днів з дня вручення рахунку (п. 4.1 Договору);

- договір вступає в силу з дня його підписання та діє постійно до пред'явлення однією із сторін відмови від договору або його перегляду, Доповнення до договору оформлюються додатково (п. 10 Договору).

За даними позивача зміни до договору на момент пред'явлення даного позову та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції не вносилися. Відповідач дану обставину визнав.

Як вбачається з матеріалів справи, при нарахуванні плати за надані послуги згідно вказаного договору позивач керувався Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України №180 від 30.09.2011 р., згідно якої для КП ПОР "Полтававодоканал з 01.10.2011 року встановлені тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення для бюджетних установ в розмірі 12,42 грн. за 1 куб.м. (без ПДВ) та 5.73 грн. за 1 куб.м. (без (ПДВ) відповідно, та інших споживачів 10,52 грн. за 1 куб.м. (без ПДВ) та 5,64 грн. за 1 куб.м. (без ПДВ) відповідно.

Як свідчать матеріали справи, позивач листом № 689 від 05.10.2011 р. повідомив позивача про введення в дію нових тарифів на послуги водопостачання та водовідведення згідно постанови Національної Комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 року № 180 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПК ПОР "Полтававодоканал" та виходячи з даних тарифів позивачем було визначено вартість наданих послуг та пред'явлено відповідні рахунки за спожиті послуги у період з 01.11.2011 р. по 10.05.2013 р. (т. 2 а.с. 11-92).

В свою чергу, відповідач листом №19/3600 від 04.11.2011 р.(т.1, а.с.16) повідомив про свою незгоду із розміром тарифу, відповідно до якого проводиться оплата за послуги водопостачання та водовідведення посилаючись на те, що рішенням Полтавської обласної ради від 30.05.2008 року при затвердження тарифів на послуги централізованого постачання холодної води та водовідведення Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Полтаватеплоенерго" віднесено до І групи споживачів (населення) і незважаючи на повідомлення позивача про зміну тарифів продовжував здійснювати оплату за тарифами, встановленої для такої групи споживачів як населення.

Враховуючи вищенаведене, позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача за період з 01.11 2011 року по 10.05. 2013 р. 7297365,25 грн. заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення.

Крім того, на підставі п. 4 договору та ст. 625 ЦК України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 2458438,91 грн. пені та 151535,11 грн. 3% річних (в редакції заяви про зменшення позовних вимог (т. 2, а.с. 4-5).

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 9 907 339,27 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору про надання послуг, за яким в силу ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Полтавської області від 10.02.2014 р. по справі № 917/2066/13 зобов'язано комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал": припинити дії по нарахуванню Полтавському обласному комунальному виробничому підприємству теплового господарства "Полтаватеплоенерго" плати за водопостачання та водовідведення по тарифу згідно з постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 р. № 180 та відновити становище позивача, що існувало до порушення права, шляхом нарахування за послуги водопостачання та водовідведення по тарифу для категорії споживачів - населення, а саме відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 61 від 20.01.2011 року з жовтня 2011 року по лютий 2012 року та по тарифу відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері соціальних послуг № 112 від 10.02.2012 року з березня 2012 року по січень 2014 року включно.

Тобто, нарахування оплати відповідачу за послуги водопостачання і водовідведення за період з 01.11.2011 року по 10.05.2013 р. позивач повинен здійснювати по тарифу для категорії споживачів - населення, і згідно з положеннями частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України цей факт є преюдиціальний і доказування не потребує.

Таким чином, сума заборгованості, яку повинен сплатити відповідач за договором № 1394 на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стічних вод у комунальну каналізацію від 30.07.1999 р. за період з 01.11.2011 року по 10.05.2013 р. становить 2013881,80 грн.

Як вбачається матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем по вищезазначеному договору за період з 01.11.2011 року по 10.05.2013 р. сплачена відповідачем у повному обсязі шляхом проведення взаємозаліків, що підтверджується довідкою бухгалтерії відповідача станом на 01.10.2014 р., фінансовими угодами № 200 від 18.06.2014 р. та № 214 від 30.09.2014 р. про зарахування зустрічних позовних вимог (т. 2, а.с .180, 198-200).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що судом першої інстанції було правомірно припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу за договором № 1394 на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стічних вод у комунальну каналізацію від 30.07.1999 р. за період з 01.11.2011 року по 10.05.2013 р. на підставі п.1-1, ч.1 ст.80 ГПК України.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було подано до суду першої інстанції заяву № 29-01/7042 від 12.09.2013 року про застосування строку позовної давності до вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 183184,31 грн. за 2001-2002 р. (т.2, а.с. 120).

Дана заява судом першої інстанції була правомірно залишена поза увагою при вирішення даної справи, оскільки позивач у позовній заяві просив стягнути заборгованість за період з 01.11.2011 р. по 10.05.2013 р.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Колегією суддів апеляційної інстанції здійснено перевірку розрахунку пені та 3% річних з використанням калькулятора ІПС "Ліга", за результатами проведеного перерахунку, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що судом першої інстанції було правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення 43131,71 грн. 3% річних та 36047,56 грн. пені, в частині стягнення 2422391,352 грн. пені та 108403,40 грн. 3% річних судом першої інстанції було правомірно відмовлено в задоволенні вимог.

Щодо клопотання про зменшення розміру пені, викладеного поясненнях відповідача до апеляційної скарги вх. № 1086 від 26.01.2015 р., та клопотання про зменшення розміру пені, заявленого відповідачем у суді першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні даного клопотання. В свою чергу, колегія суддів дослідивши доводи, викладені у клопотання про зменшення розміру пені також вважає за потрібне відмовити у його задоволенні, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки вказана норма не містить переліку таких випадків, вважаємо, що це випадки невиконання або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідачем не було надано доказів, які б підтверджували наявність таких виняткових обставин.

Застосовуючи приписи п. 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу, слід враховувати вказівку, що міститься в пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»: «вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо».

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що, по-перше, у статтях 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України зазначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції великі порівняно із збитками кредитора та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд має право зменшити розмір неустойки. Дана норма стосується співвідношення збитків та штрафних санкцій. Якщо суд, зменшуючи пеню, дійшов до висновку про необхідність застосування статті 551 Цивільного кодексу України, то в даному випадку повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків. Якщо в оскаржуваному рішенні обґрунтування щодо наявності збитків надано не було, то, відповідно, суд не має права застосовувати до спірних правовідносин статтю 551 Цивільного кодексу України.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, судом. Зменшення розміру неустойки передбачено у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, і можливе за рішенням суду. При цьому суд має враховувати:

- ступінь виконання зобов'язання боржником. Суд повинен узяти до уваги даний факт, незважаючи навіть на те, що часткове виконання є неналежним. Зменшення розміру штрафних санкцій має бути мінімальним, якщо боржник не починав виконання своєї частини зобов'язання;

- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні. У разі вирішення питання стосовно зменшення розміру штрафних санкцій повинен бути врахований майновий стан боржника і кредитора;

- не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Таким чином, суд повинен обов'язково виконати імперативні вимоги ст. 233 Господарського кодексу України, у разі застосування вказаної норми, а саме об'єктивно оцінити три складові:

ступінь виконання зобов'язання боржником;

майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні;

не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Також дана правова позиція викладена у постановах ВГСУ у справах №№ 921/186/13-г, 921/185/13-г, 17/5014/2629/2012, 904/1610/13-г,5023/4891/12, 5023/5210/12, 5023/5038/12, 5010/1076/2012-2/56, 105026/1270/2012.

Таким чином, судом вірно застосовано статті 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.

Крім того, колегія суддів вважає за потрібне зазначити стосовно тверджень відповідача, викладених в апеляційній скарзі, про не вирішення судом першої інстанції клопотання про зменшення розміру пені наступне.

Судом першої інстанції дійсно не було зазначено у оскаржуваному рішення результату розгляду даного клопотання, але як свідчить дане рішення суд першої інстанції у його задоволенні відмовив, оскільки не зменшив розмір пені.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що дане порушення суду першої інстанції не призвело до прийняття неправильного рішення, а у відповідності до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення, тобто дане рішення підлягає залишенню без змін.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Зважаючи на наведене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», м. Полтава на рішення господарського суду Полтавської області від 23.10.2014 р. у справі № 917/953/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 23.10.2014 р. у справі № 917/953/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 02.02.15

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.