Ухвала суду № 42532554, 26.01.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №483/1681/14-ц 26.01.2015 26.01.2015 26.01.2015

Провадження № 22ц/784/191/15 Головуючий 1 інстанції Медюк С.О.

Категорія 5 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

У Х В А Л А

іменем України.

26 січня 2015 року. м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого Лисенка П.П. ,

суддів: Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Харитоновою І.В.,

з участю:

позивача - ОСОБА_2,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 грудня 2014 року, ухваленого за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування витрат пов'язаних з переобладнанням спадщини та на управління, утримання і збереження спільного майна, -

у с т а н о в и л а :

22 липня 2014 року ОСОБА_2 пред'явив до ОСОБА_3 позов, який обґрунтував наступним.

Він та відповідач є рідними братом та сестрою.

На підставі свідоцтва про право власності, посвідченого Очаківською державною нотаріальною конторою 28 липня 1979 року за реєстром № 673 та свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Очаківською держнотканторою 28 липня 1979 року за реєстром № 674 й зареєстрованого в БТІ 31 серпня 1979 року за № 1005 їх матері -ОСОБА_4 на праві особистої власності належала ? частина жилого будинку з господарським та побутовими спорудами АДРЕСА_1.

02 вересня 1989 року ОСОБА_4 заповіла все належне їй майно в рівних частках йому та сестрі, зареєструвавши заповіт в реєстрі за № 1339.

ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла у зв'язку з чим відкрилася спадщина.

І він, і сестра спадщину прийняли, отримавши 01 вересня 1999 року спільне свідоцтво про право на спадщину.

Оскільки сестра постійно проживає у м. Львові, а він - у місті Очакові, за адресою успадкованого житла, то з часу прийняття спадщини, за її письмової згоди та дорученнями від 16 травня 2000 року та 12 травня 2003 року, тільки він опікується долею будинку, доглядає за ним та ремонтує, обслуговує як сам будинок, так і прибудинкову територію, витрачаю.чи на це власні кошти.

Зокрема, за цей час він провів наступні будівельні роботи:

встановив простінок та заклав віконний отвір на веранді, вартість робіт разом з матеріалом склала - 1 857 гривень 60 копійок, замінив вхідні двері на веранді - витративши 683 гривні, заклав передню стінку веранди, що разом з матеріалом коштувало 642 гривні, проклав водогін, вартість якого разом з матеріалом становить 2 450 гривень, спорудив водогінний колодязь - разом з матеріалом коштує 1 037 гривень, спорудив погріб - вартістю разом з матеріалом - 908 гривень, провів електромонтажні роботи - що коштувало - 220 гривень, провів ремонтно-будівельні роботи у внутрішніх приміщеннях з вартістю робіт та матеріалів у 486 гривень, спорудив димохід та вентиляцію - на що витратив 578 гривень, провів газифікацію частини будинку, що коштувало разом з матеріалами та дозвільною документацією - 2 483 гривень, провів монтаж водяного опалення разом з матеріалами - вартістю 783 гривні, заклав два віконних отвори - загальна вартість робіт 463 гривні, замінив три вікна на нові пластикові - вартість робіт та матеріалів склала 4 500 гривень, побудував два сараї - витративши загально 1 419 гривень, збудував вбиральню вартістю1 469 гривень, спорудив літній душ, що коштувало - 711 гривень, витратив 579 гривень на страхування будинку і 69 гривень на копіювання документів, а всього витратив - 21 338 гривень 40 копійок, що з врахуванням індексу інфляції за січень-червень 2014 року (111,6%) на час пред'явлення позову становить - 23 813 гривень 65 копійок.

Посилаючись на викладенні обставини та рівність участі співвласників в утриманні будинку, нагальної необхідності проведення названих ним робіт, просив стягнути з відповідача на його користь половину витрачених ним коштів, а саме 11 906 гривень 82 копійки.

Відповідач проти позову заперечувала. Зазначала, що за довіреністю надавала брату повноваження виключно на отримання дозволів на переобладнання будинку, а не на саме переобладнання та виконання будь-яких інших робіт. Всі перераховані ним роботи виконані ним за його власної ініціативи, без будь-якого узгодження з нею і виключно з метою поліпшення умов його проживання.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 грудня 2014 року у задоволені позову відмовлено за його недоведеністю.

ОСОБА_2 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове, про задоволення його позову у повному обсязі.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без змін, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, міськрайонний суд виходив з того, що сторони у рівних частках є співвласниками ? частини будинку АДРЕСА_1. Відповідач у названому будинку не проживає і ним не користується, оскільки постійно мешкає у м. Львів. На протилеж цьому, позивач володіє названим житлом, проживає в ньому і використовую його, належні до нього господарські споруди та прибудинкову земельну ділянку на власний розсуд. За цей час він без згоди сестри провів цілий ряд будівельних та ремонтних робіт, спрямованих на поліпшення будинку, й бажає отримати від неї як компенсацію половину їх вартості. Проте, як на думку міськрайонного суду, законних підстав для цього у позивача немає, оскільки названі ним роботи не викликані необхідністю збереження майна, а є поліпшенням його житлових умов, до того ж проведеними без згоди іншого співвласника, а тому у позові слід відмовити.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновки суду 1 інстанції щодо них і результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 318-319, 321 ЦК України правом власності - є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов'язує.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначене у повній мірі стосується і права спільної власності.

Так, в силу ст.ст. 355-358, 360 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) - часткової (з визначенням часток кожного з них) або на праві спільної сумісної власності (без визначенням часток кожного з них).

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Закріплюючи останній постулат, ст. 151 ЖК України визначає, громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою відповідні негативні наслідки, передбачені Цивільним кодексом України.

З системного логічного аналізу виписаних норм випливає висновок про те, що співвласники під загрозою юридичної відповідальності зобов'язані утримувати в належному технічному стані будинок, який є їх спільною власністю, зокрема, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Якщо один із співвласників цього обов'язку не дотримується і за нього спільне майно утримує інший співвласник, витрачаючи на це власні кошти, то він має право на компенсацію понесених витрат, за рахунок співвласника, який ігнорує виписаний законом обов'язок, і така компенсація стягується відповідно частки того у праві власності на майно.

При цьому, власник, який зробив витрати на утримання спільного майна має право на їх відшкодування за рахунок іншого співвласника (співвласників) відповідно до належної тим частки, лише за умови, що такі витрати були необхідними для управління, утримання та збереження спільного майна. Трати зроблені одним із співвласників для поліпшення якісних властивостей житла відшкодовуються іншим співвласником (співвласниками) тільки за умови, що вони зроблені за згодою останніх.

Більше того, в силу ст. 537 ЦК України, якою встановлено що поліпшення спільного майна, яке можна відокремити є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників

Вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального законодавства.

Так в силу статей 10-11 та 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета та підстав спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК України (відповідним пунктом) та нормою ЦПК України, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Оскаржене рішення місцевого суду у повній мірі відповідає виписаному вище.

Так, з матеріалів справи вбачається, що, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 01 вересня 1999 року сторони є співвласниками ? частина жилого будинку з господарським та побутовими спорудами АДРЕСА_1.

Відповідач постійно проживає у м. Львові, а позивач - у місті Очакові за адресою успадкованого житла, через що тільки він один користується названим об'єктом спільної власності, опікується ним і утримує його.

За час, що пройшов з дня прийняття спадщини він з власної ініціативи і без згоди відповідача, за обставин, що не викликали необхідність такого, належних та допустимих доказів на підтвердження іншого позивачем не надано, встановив простінок та заклав віконний отвір на веранді; замінив вхідні двері і заклав передню стінку веранди; проклав водогін; спорудив водогінний колодязь та погріб; провів електромонтажні роботи; здійснив ремонтно-будівельні роботи у внутрішніх приміщеннях; спорудив димохід та вентиляцію; газифікував частини будинку; провів монтаж водяного опалення; заклав два віконних отвори; замінив три дерев'яні вікна на нові пластикові; побудував два сараї та вбиральню; спорудив літній душ, витративши 20 690 гривень власних коштів.

З аналізу властивостей та цільового призначення усіх названих будівельних робіт можна зробити висновок про те, що вони викликані не необхідністю управління, утримання або збереження спільного майна, а перш за все бажанням позивача поліпшити якість своїх житлових умов, а тому з наведеної підстави його вимога не могла бути задоволена.

Не могла вона бути задоволена і з підстави відшкодування одним співвласником витрат іншого співвласника на поліпшення житла, здійсненого за їх згоди, оскільки у матеріалах справи відсутні докази останній обставині. Надані позивачем довіреності такими доказами не являються, оскільки підтверджують інші правовідносини, що склалися між сторонами, та повноваження на вчинення юридично значимих дій, а не виконання певних будівельних або ремонтних робіт.

При цьому, слід зауважити, що, здійснені позивачем ремонтні роботи є його особистим вкладом у збільшення вартості будинку, що може бути враховано у випадку його реального поділу.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і суд 1 інстанції, то у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, бо законних підстав для вчинення протилежного висновку немає.

Вірним є висновок і про безпідставність вимоги про стягнення 579 гривень на відшкодування витрат на страхування будинку і 69 гривень на копіювання документів, оскільки такі витрати не можна віднести до витрат на переобладнання, управління, утримання і збереження спільного майна, а тому у спосіб визначений позивачем вони не можуть бути відшкодовані, що вірно констатував і суд 1 інстанції.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: