Ухвала суду № 42532543, 28.01.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/2223/14-ц 28.01.2015 28.01.2015 28.01.2015

Провадження №22-ц/784/253/15

Провадження№22-784/253/15

Категорія 27 Головуючий у 1 -й інстанції: Стрєльніков Д.В.

Доповідач в апеляційній інстанції: Буренкова К.О.

УХВАЛА

Іменем України

28 січня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Буренкової К.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Мурлигіної О.Я.,

із секретарем судового засідання: Орельській Н.М.,

за участі: позивачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на рішення Миколаївського районного суду від 12 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики.

Позивачка зазначала, що 07 червня 2013 року між нею та відповідачем було укладено договір позики, за умовами якого вона передала відповідачу у борг 1400 доларів США, що еквівалентно 11270 грн. та 4400 грн., які останній зобов'язався повернути через рік. На підтвердження вказаних боргових зобов'язань ОСОБА_5 надав позивачці розписку. Однак у встановлений строк відповідач зобов'язання за вказаним договором позики не виконав.

Мотивуючи свої вимоги, ОСОБА_3 також вказувала, що оскільки відповідач прострочив повернення боргу, то відповідно до ст. 625 ЦК України він повинен сплатити їй 3% річних від простроченої суми, що складає 113 грн. 34 коп., та 220 грн. 01 коп. інфляційних втрат, а також пеню в розмірі подвійної ставки НБУ України, розмір якої складає 841 грн. 46 коп.

Крім цього, ОСОБА_3 зазначала, що невиконанням даних боргових зобов'язань відповідач спричинив їй моральну шкоду, компенсацію якої вона оцінила у 2000 грн.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_3 просила про задоволення позову.

Рішенням Миколаївського районного суду від 12 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача станом на 02 вересня 2014 року 15670 грн. боргу, 3 % річних від простроченої суми, що складає 113 грн. 34 коп., інфляційні втрати - 220 грн. 01 коп., а всього - 16003 грн. 35 коп., а також 243 грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні вимог про стягнення пені та моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні вимог в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія приходить до висновку, що її слід відхилити із наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046, ч.1 ст.1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною другою ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тобто, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки.

Судом встановлено, що 07 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, на підтвердження умов якого останній надав позивачці розписку. Згідно розписки позивачка надала в борг відповідачу 1400 доларів США, зазначивши, що це еквівалентно 11270 грн., та 4400 грн., а всього - 15670 грн. Відповідач зобов'язався повернути вказаний борг через один рік.

Судом встановлено, що в обумовлений розпискою строк відповідач не повернув борг.

Тому суд першої інстанції в межах заявлених позивачкою вимог прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь останньої із відповідача 15670 грн. боргу за вказаним договором позики. Висновок суду відповідає положенням ст. ст. 1046, ч.2 ст. 1047 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що у випадку несвоєчасного повернення позичальником суми позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши факт порушення з вини відповідача умов договору позики, суд першої інстанції вірно вважав, що відповідно до ч.2 ст. 625, ч.1 ст. 1050 ЦК України із відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 113 грн. 34 коп.(15670 грн. : 3% х 88 днів) в рахунок 3% річних від простроченої суми заборгованості, а також 220 грн. 01 коп. втрат від інфляції (15670 грн. х 101% х 100,4%)

Доводи ОСОБА_5 про безгрошовість договору позики не підлягають задоволенню, оскільки спростовуються змістом розписки, яка написана ним власноручно, і яка містить відомості як про укладення даного договору позики, так і про отримання ним від позивачки грошової суми в борг.

Отже, колегія суддів вважає, що відповідачем не була доведена належними доказами безгрошовість договору позики, що є його обов'язком відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Як видно із матеріалів справи, із клопотанням про залучення співвідповідачем у справі ОСОБА_6, з якою відповідач на час укладення договору позики перебував у шлюбі, позивачка не зверталась. А тому у суду не було підстав вирішувати це питання.

За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Миколаївського районного суду від 12 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді