Рішення № 42530576, 02.02.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа №640/12363/14-ц Головуючий 1 інст. - Якуша Н.В.

Провадження:22ц/790/292/15

Категорія: договірні Доповідач - Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів -Коростійової В.І., Крилової Т.Г.,

за участю секретаря - Литвин О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 31 жовтня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» про визнання договору поруки припиненим, -

встановила:

23 липня 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» (далі Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. В уточнених позовних вимогах просив стягнути заборгованість в сумі 224095, 59 гривень (а.с.53).

В обґрунтування позову Банк посилався на те, що 26 липня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1991, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 330 000 гривень на строк 120 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 20 липня 2017 року, з зобов'язанням сплачувати 16,0% річних за користування кредитом. За умовами договору позичальник зобов'язався повернути кредитні кошти, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні винагороди, встановлені договором, а у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань сплатити штрафні санкції.

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №1991 між Банком та відповідачами 26 липня 2007 року було укладено договір поруки № 1991/1, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 відповідає по зобов'язаннях за вищезазначеним кредитним договором в тому ж обсязі, що і боржник ОСОБА_1

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, станом на 23 вересня 2014 року утворилась заборгованість в розмірі 224 095, 59 гривень.

22 вересня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до Банку про визнання припиненою поруки за кредитним договором №1991/1 від 26 липня 2007 року.

В обґрунтування позову посилався на те, що Банком було змінено зобов'язання без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 31 жовтня 2014 року позовні вимоги Банку задоволено частково, суд стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №1991 від 26 липня 2007 року у розмірі 224 095, 59 гривень, що складається з простроченої заборгованості за кредитом у сумі 164192,91 гривні, нарахованої суми пені за прострочення терміну повернення кредиту та відсотків у розмірі 41526,41 гривень; нарахованої суми 3% річних (згідно ст. 625 ЦК України) за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 5511,99 гривень; нарахованої суми з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату кредиту у розмірі 6436, 68 гривень; нарахованої суми 3% річних (згідно ст. 625 ЦК України) за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 3545,33 гривень; нарахованої суми з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 2882 ,28 гривні, та судові витрати у розмірі 2240,95 гривень. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 суд відмовив. Зустрічний позов суд задовольнив, визнавши договір поруки №1991/1 від 26 липня 2007 року припиненим з 17 вересня 2008 року та стягнувши з Банку на користь ОСОБА_2 судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення пені, 3% річних та суми інфляційних втрат за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків, стягнувши з нього на користь позивача пеню за несвоєчасне повернення кредитута сплату відсотків в сумі 33 847,79 гривень, 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків в сумі 6 944,25 гривні та інфляційні втрати за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків в сумі 5 209,30 гривень. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

У частині задоволення зустрічного позову рішення суду першої інстанції не оскаржується та апеляційним судом не переглядається.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджуються наявними у справі доказами, що між ВАТ «Державний ощадний банк України» (в подальшому назва була змінена на ПАТ «Державний ощадний банк») та ОСОБА_1 26 липня 2007 року укладено кредитний договір № 1991 .

За цим договором Банк взяв на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 330 000 гривень строком до 20 липня 2017 року зі сплатою 16,0% річних за користування кредитом, а ОСОБА_1 зобов'язався належно виконувати всі умови необхідні для отримання кредиту та здійснювати погашення грошових зобов'язань.

Умовами кредитного договору (п.3.4) передбачено право Банку вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому або у визначений Банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належить до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь - яких зобов'язань за цим договором або невиконання чи неналежного виконання позичальником та/або майновим поручителем будь - яких зобов'язань за іпотечним договором

Відповідно до цього ж пункту договору, виконання позичальником вимоги Банку щодо дострокового повернення суми кредиту, належних до сплати процентів, та інших платежів відповідно до умов цього договору повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати надіслання Банком відповідної вимоги (а.с.12-14).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним вище кредитним договором того ж дня між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1991/1.

20 березня 2014 року на адресу ОСОБА_1 Банком була направлена вимога про дострокове повернення кредиту (а.с.16).

Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст. ст. 1048, 1049,1050 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти і такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що останній, у порушення зазначених норм закону та умов договору, зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, що призвело до утворення заборгованості станом на 23 вересня 2014 року у розмірі 224 095,59 гривень.

Визначаючи розмір заборгованості, суд першої інстанції послався на наданий Банком розрахунок, згідно якого зазначена вище заборгованість складається: з простроченої заборгованості за кредитом у сумі 164192,91 гривні, нарахованої суми пені за прострочення терміну повернення кредиту та відсотків у розмірі 41526,41 гривень; нарахованої суми 3% річних (згідно ст. 625 ЦК України) за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 5511,99 гривень; нарахованої суми з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату кредиту у розмірі 6436, 68 гривень; нарахованої суми 3% річних (згідно ст. 625 ЦК України) за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 3545,33 гривень; нарахованої суми з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 2882 ,28 гривні (а.с.54-57).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 послався, зокрема, на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості зроблений без урахування рекомендацій, викладених у листі Верховного Суду України №362-97 від 03 квітня 1997 року та Аналізі практики застосування ст.625 ЦК України в цивільному судочинстві Верховним Судом України.

Ці доводи апеляційної скарги були визнані Банком обґрунтованими, у зв'язку з чим під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач надав новий розрахунок заборгованості, здійснений з урахуванням зазначених вище рекомендацій Верховного Суду України (а.с.186-190, 206).

Якщо в розрахунку, який наведено в оскаржуваному рішенні, 3% річних нараховані щомісячно на весь залишок заборгованості по кредиту та відсоткам, то в розрахунку наданому суду апеляційної інстанції - окремо на кожну прострочену суму платежу (за кредитом та відсотками) за весь період такого прострочення.

Крім того, в розрахунку, який Банк надавав до суду першої інстанції, інфляційні втрати розраховувались щомісячно на весь залишок простроченої заборгованості, а в розрахунку заборгованості, наданому апеляційному суду - окремо на кожну прострочену суму платежу (за кредитом або відсотками), при цьому індекс інфляції вираховувався в середньому на місяць за весь період такого прострочення з врахуванням як інфляції так і дефляції.

За цим розрахунком зменшуються такі суми: 3% річних (згідно ст. 625 ЦК України) за несвоєчасне повернення кредиту, що складають 3506,67 гривень (замість 5511,99); 3% річних (згідно ст. 625 ЦК України) за несвоєчасне повернення відсотків, що складають 2279,46 гривень (замість 3545,33), та сума з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату відсотків - 2035,10 гривень (замість 2882 ,28). Разом з тим, збільшується сума з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату кредиту, яка складає 14 505,51 гривень (замість 6 436, 68) (а.с.186-190, 206).

Судова колегія погоджується з таким розрахунком та вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити, зазначивши інший розмір складових заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, враховуючи той факт, що загальний розмір заборгованості за новим розрахунком є більшим, порівняно з тим, який було заявлено Банком в суді першої інстанції, з огляду на приписи ст.11 ЦПК України, загальна сума заборгованості, яка стягується судом апеляційної інстанції не може перевищувати 224 095, 59 гривень. Отже, суд вважає за необхідне зменшити таку складову заборгованості, як сума з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату кредиту з 14 505,51 гривень до 10555,04 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на невірне визначення Банком періоду та граничного строку місячного платежу, та вважає що після підписання 17 вересня 2008 року Додаткового договору №1 до кредитного договору, першим періодом за який повинен нараховуватися ануїтетний платіж є період з 17 вересня по 16 жовтня 2008 року, а граничним строком сплати такого платежу - 16 жовтня 2008 року.

Таке твердження є помилковим та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Так, відповідно до п.1.5 кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язався щомісячно до 20 числа місяця, наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані Банком проценти ануїтетними платежами в сумі по 5 636 гривень, шляхом внесення готівки до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань, починаючи з 20 серпня 2007 року на відповідні позичкові рахунки, відкриті у філії - Харківське обласне управління ВАТ «Державний ощадний банк України».

17 вересня 2008 року між сторонами укладено Додатковий договір №1 до кредитного договору №11991/1, де п.1.5 останнього змінено - зазначено що погашення кредиту та сплату процентів за користування ним слід здійснювати щомісячно ануїтетними платежами в сумі по 5 935 гривень не пізніше останнього робочого дня кожного місяця шляхом внесення готівки до каси Банку, або шляхом безготівкових перерахувань, починаючи з дня підписання Додаткового договору (а.с.46). Отже, мається на увазі календарний місяць, а не період, як то помилково вважає ОСОБА_1. Відтак, нарахування Банком штрафних санкцій (у випадках невиконання боржником умов кредитного договору) з урахуванням граничного строку сплати ануїтетного платежу - останнього робочого дня календарного місяця, відповідає умовам Додаткового договору №1.

Безпідставним є і посилання ОСОБА_1 на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, 3% річних, суми інфляційний втрат, нарахованих згідно ч.2 ст.625 ЦК України.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст.256,257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Відповідно до п.7.8. кредитного договору сторони домовились про збільшення строків позовної давності, відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України до трьох років для всіх грошових зобов'язань позичальника (в тому числі, а невиключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів,пені, тощо), що передбачені умовами цього договору.

Наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що за період дії кредитного договору ОСОБА_1 систематично вносив платежі на погашення заборгованості, але в розмірі, меншому ніж передбачено умовами договору. Отже, Банк не пропустив строк позовної давності при зверненні до суду і такі доводи ОСОБА_1 не грунтуються на законі.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія змінює рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за кредитним договором, а в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача судових витрат залишає рішення без змін.

Керуючись ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, 313, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Харкова від 31 жовтня 2014 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» (МФО 351823, ЄДРПОУ 09351600, р/р 37390005 у філії ХОУ АТ «Ощадбанк») суму заборгованості за кредитним договором №1991 від 26 липня 2007 року у розмірі 224 095,59 гривень, що складається: з простроченої заборгованості за кредитом у сумі 164192,91 гривень; нарахованої суми пені за прострочення терміну повернення кредиту та відсотків у розмірі 41526,41 гривень; нарахованої суми 3% річних (згідно ст. 625 ЦК України) за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 3506,67 гривень, нарахованої суми з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату кредиту у розмірі 10555,04 гривень; нарахованої суми 3% річних (згідно ст. 625 ЦК України) за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 2279,46 гривень, нарахованої суми з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 2035,10 гривень.

В іншій частині рішення, ухвалене за позовом до ОСОБА_1 залишити без змін.

Рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржувалось і судом апеляційної інстанції не переглядалось.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді