Ухвала суду № 42529416, 29.01.2015, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/93/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Кулінка Л. Д.

Доповідач Головань А. М.

УХВАЛА

Іменем України

29.01.2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого - Голованя А.М.

суддів - Карпенка О.Л., Фомічова С.Є.

при секретарі - Аліксійчук І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2014 року, за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсними умов кредитного договору та припинення договору поруки і

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (далі - Банк) в особі його Кіровоградського регіонального управління про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки. (.а.с.1-5, том 1)

Обгрунутовуючи позов, позивачі зазначили, що 11 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та Банком укладено кредитний договір № 401/11/04/2007/840-4406/КФ, згідно умов якого він отримав від Банку споживчий кредит на проведення ремонту та благоустрою нерухомого майна в сумі 54 600 доларів США, зі сплатою 13,99% річних за користування кредитом, на строк до 19 квітня 2021 року.

Виконання умов кредитного договору забезпечено договором поруки № 401/11/04/2007/840-4406/КФ, укладеним 11 квітня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 за умовами якого остання зобов'язалась відповідати перед Банком.

Посилаючись на те, що умови зазначеного кредитного договору є несправедливими відносно них та суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а саме, в договорі кредиту відсутня така істотна умова правочину, як ціна - сукупна вартість кредитного договору та Банком не надано детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, тому просили цей договір визнати недійсним згідно з положеннями ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Підставою для визнання недійсним договору поруки позивачі вказали відсутність у кредитному договорі сукупної вартості кредитного договору та невідповідність п.1.2 договору поруки умовам п.3.1 кредитного договору, яким передбачена додаткова відповідальність поручителя у вигляді сплати пені від загальної суми заборгованості позичальника у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення.

Судами справа розглядалася неодноразово, у січні 2014 року, при новому розгляді справи, позивачі уточнили позов, просили визнати недійсними п.п. 1.3.2, п.п. 3.3.2, п. 3.5 кредитного договору та визнати договір поруки припиненим.

На думку позивачів, викладені у зазначених пунктах умови кредитного договору є несправедливими, оскільки їхній зміст суперечить принципу добросовісності наслідком чого настав істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, а тому відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України та положень ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» просили визнати вказані умови (пункти) договору недійсними.

Крім того, позивачі зазначають, що відповідач протиправно вніс в кредитний договір завідомо несправедливе положення про плату за управління кредитом, що призвело до збільшення обсягу відповідальності як позичальника так і поручителя та не узгодив з поручителем такий платіж як «витрати пов'язані з моніторингом кредиту».

Вважають, що це призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що є підставою для визнання договору поруки припиненим з підстав передбачених ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять вказане судове рішення скасувати та ухвалити в справі нове рішення про задоволення позову.

ОСОБА_2, який був належним чином оповіщеним про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явився.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 та представника позивачів ОСОБА_5, які підтримали доводи скарги, заперечення представника Банку, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду, в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спір першої інстанції виходив із того, що оспорювані умови кредитного договору та договору поруки законодавству не суперечать, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.04.2007 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 401/11/04/2007/840-4406/КФ, (далі - кредитний договір) за яким цей відповідач отримав кредит на проведення ремонту та благоустрою у розмірі 54600,00 дол. США (п.1.1 договору), зі сплатою 13,99 % річних за користування кредитом та плати за управління кредитом в розмірі 0,10 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 19.04.2021 року.

В забезпечення виконання зобов'язань по зазначеному кредитному договору 11.04.2007 року між Банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 401/11/04/2007/840-4406/КФ, відповідно до п. 1.1. якого остання зобов'язалася відповідати перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань.(т. 1, а.с. 10-11).

Предметом позову є визнання недійсними п.п. 1.3.2, п.п. 3.3.2, п. 3.5 кредитного договору та припиненим договору поруки.

Підпунктом 1.3.2 кредитного договору встановлено, що плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,10% від розміру фактичного залишику заборгованості за кредитом (без урахування розміру відсотків, які позичальник повинен сплатити банку), зазначеним у п.1.1 цього договору, за перший та останній місяць користування кредитом плата розраховується виходячи із фактичної кількості днів, протягом яких позичальник користувався кредитом.

Підпунктом 3.3.2 кредитного договору передбачено, що щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 794,23 доларів США.

Пунктом п.п. 3.5 кредитного договору визначено, що, якщо на протязі дії цього договору позичальник несвоєчасно та/чи неповністю вніс черговий мінімально необхідний платіж та/чи інші платежі, передбачені цим договором, то банк приймає виконання позичальником своїх зобов'язань по цьому договору в наступному порядку: - плата за управління кредитом, прострочені відсотки за користування кредитом, відсотки за користування кредитом, пені та штрафи, витрати, пов'язані з моніторингом та супроводом кредиту, прострочена сума кредиту, сума кредиту.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент укладання договорів (кредитного договору та договору поруки) сторонами були дотримані вимоги закону щодо дійсності правочину, а саме сторони: сторони за договорами мали необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України ), їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України) договори укладені у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України) і були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляду справи.

Скасовуючи ухвалені в зазначеній справі судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції, в ухвалі від 06 листопада 2013 року, зазначив, що укладаючи кредитний договір позичальник погодився зі всіма його умовами, які відповідають вимогам закону.(а.с. 165-167, том 3)

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що п.п. 1.3.2, п.п. 3.3.2, п. 3.5 кредитного договору порують ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не ґрунтуються на доказах та законі.

Зокрема, згідно пояснень представника Банку передбачений п.п.1.3.2 платіж за управління кредитом є платою за проведення супроводу кредиту, моніторингу поточної заборгованості та платоспроможності позичальника тощо. За своєю економічною природою він є незмінним місячним платежем.

Встановлений п.п. 3.3.2 платіж включає в собі плату за кредит, проценти за користування кредитом, плату за управління кредитом і також є щомісячним та незмінним. Але, оскільки він є мінімальним, то може вноситися у більшому розмірі лише за бажанням позичальника.

Пункт 3.5 кредитного договору визначає порядкок внесення платежів внаслідок несвоєчасного та/чи неповного внесення чергового мінімального платежу. Позивач ввважає зазначену умову договору незаконною, оскільки в ній, до переліку передбачених кредитним договором платежів внесені й витрати пов'язані з моніторингом та супроводом, які цим договором не передбачені.

Проте, як зазначено вище та убачається із змісту кредитного договору, витрати пов'язані з моніторингом та супроводом кредиту включені до платежу за управління кредитом (п.п.1.3.2 договору) і окремо їхня сплата у договорі не передбачена, а тому умови п.3.5 кредитного договору прав позичальника не порушують.

Таким чином, у справі відсутні докази, які б вказували на те, що п.п. 1.3.2, п.п. 3.3.2, п. 3.5 є несправедливими і передбачають істотний дисбаланс прав і обов'язків на шкоду споживачів.

Також, не спростовують висновків суду і посилання скарги на відсутність в кредитному договорі графіку погашення кредиту та відомостей про визначення його сукупної вартості, оскільки оскаржені умови п.п. 1.3.1, п.п. 3.3.2, п. 3.5. кредитного договору ніяким чином не стосуються вказаних, на думку позивачів, дефектів договору.

Не можна вважати обґрунтованими й твердження скарги про не застосування судом першої інстанції при вирішенні справи правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України № 6-80цс12, № 6-80цс13 та у рішенні Конституційного Суду України у справі №1-26/2011 від 10.11.2011 року, оскільки судом не встановлено факту невідповідності оскаржених умов договору положенням закону.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, зважаючи на те, що умови кредитного договору, які викладені у п.п. 3.3.2 щодо мінімального розміру платежу по кредиту, відповідно до статей 638 та 1054 ЦК України є істотними і правочин не був би вчинений без включення до нього цієї частини, тому суд не вправі визнавати недійсною таку частину договору, оскільки це означатиме фактичну недійсність всього договору.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню не підлягає як ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від від 30 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: