Постанова № 42523407, 26.01.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2015 року №813/8488/14

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

представника позивача Кіт П.В.,

представника відповідача Скрипника С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ветекс-Захід» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.12.2014 року №0001062200, -

В С Т А Н О В И В :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ветекс-Захід» (надалі по тексту - ТзОВ «Ветекс-Захід») звернулося 15.12.2014 року до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (надалі - ДПІ у Пустомитівському районі ГУ ДФС у Львівській області), у якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.12.2014 року №0001062200.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

Ухвалами судді від 16.12.2014 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник відповідача надав письмові заперечення проти позову, в яких послався на обґрунтованість висновків акта перевірки від 25.11.2014 року №607/2200/38718483 про результати проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Ветекс-Захід» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «Верізон» за березень 2014 року. Тож, відповідач вважає такі висновки законними та обґрунтованими, а винесене на їх підставі оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив суд відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Ветекс-Захід» зареєстроване як юридична особа, а на податковий облік його взято з 11.07.2013 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «Ветекс-Захід» було платником, зокрема, податку на додану вартість, згідно Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 01.08.2013 року №200133804.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: 13.10 - підготування та прядіння текстильних волокон; 20.60 - виробництво штучних і синтетичних волокон; 46.42 - оптова торгівля одягом і взуттям; 46.49 - оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 47.78 - роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 47.79 - роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах.

Як підтверджується матеріалами справи, у період із 10.11.2014 року по 18.11.2014 року ДПІ у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Ветекс-Захід» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «Верізон» за березень 2014 року.

Перевірка була проведена на підставі наказу ДПІ у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області №311 від 07.11.2014 року й направлення на перевірку №333/2200 від 07.11.2014 року. Позивачем було допущено контролюючий орган до перевірки, підстави та порядок її проведення ним не оскаржувалися.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №607/2200/38718483 від 25.11.2014 року, у якому зафіксовано порушення податкового законодавства, допущені ТзОВ «Ветекс-Захід» у своїй діяльності:

1)п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у результаті чого ТзОВ «Ветекс-Захід» завищено податковий кредит по податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТзОВ «Верізон» всього на суму 40 320,00 грн., в т.ч. в березні 2014 року на суму - 40 320,00 грн.

На підставі акту перевірки №607/2200/38718483 від 25.11.2014 року ДПІ у Пустомитівському районі ГУ ДФС у Львівській області було винесено податкове повідомлення-рішення №0001062200 від 03.12.2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 50 400,00 грн. (за основним платежем - 40 320,00 грн. та штрафними санкціями - 10 080,00 грн.).

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Пустомитівському районі ГУ ДФС у Львівській області №0001062200 від 03.12.2014 року та вважаючи свої права порушеними таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивачем було заявлено означений позов.

Як встановлено судом із матеріалів справи, між ТзОВ «Ветекс-Захід» (покупець) та ТзОВ «Верізон» (постачальник) було укладено договір поставки №6 від 17.03.2014 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити товар (кількість, асортимент і якість товару визначаються сторонами при формуванні замовлення на кожну партію товару) на умовах договору.

Відповідно до видаткової накладної №360 від 31.03.2014 року, ТзОВ «Верізон» поставило ТзОВ «Ветекс-Захід» товар, а саме: одяг, що був у користуванні, для подальшого використання, несортований з текстильних матеріалів - 3-ї, 2-ї, 1-ї кат. (футболки, сорочки, блузки, штани, шкарпетки, верхній одяг, куртки, светри, джинсовий одяг, верхній зимовий одяг) на загальну суму 241 920,00 грн., у т.ч. ПДВ - 40 320,00 грн.

На виконання вказаного договору постачальником виписано податкову накладну №132 від 31.03.2014 року.

Розрахунки за отриманий товар позивачем із його контрагентом проводились у безготівковій формі, згідно банківських виписок, а саме:

-платіжного доручення №124 від 07.04.2014 року на суму 50 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 8 333,33 грн.;

-платіжного доручення №141 від 16.04.2014 року на суму 50 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 8 333,33 грн.;

-платіжного доручення №143 від 28.04.2014 року на суму 25 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4 166,67 грн.;

-платіжного доручення №177 від 15.05.2014 року на суму 60 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 10 000,00 грн.;

-платіжного доручення №179 від 16.05.2014 року на суму 50 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 8 333,33 грн.;

-платіжного доручення №182 від 19.05.2014 року на суму 50 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 8 333,33 грн.

Водночас, як підтверджується матеріалами справи, позивач відобразив у бухгалтерському обліку господарську операцію із ТзОВ «Верізон». Більш того, податкову накладну було відображено у реєстрі отриманих податкових накладних за березень 2014 року у сумі 40 320,00 грн.

Так, в ході проведеної перевірки відповідачем встановлено заниження сум відображених ТзОВ «Ветекс-Захід» по взаємовідносинах із ТзОВ «Верізон» у податковій декларацій з податку на додану вартість за березень 2014 року в сумі 40 320,00 грн., оскільки Підприємство віднесло до складу витрат собівартість придбаного товару (одягу) без належно оформлених первинних документів, а саме - без товарно-транспортних накладних на товар, котрий постачався, відповідно до видаткової накладної №360 від 31.03.2014 року, всупереч тому, що наявність таких накладних необхідна в силу Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року. Тобто, як зазначено в акті перевірки, у зв'язку із ненаданням Підприємством до перевірки документів, що засвідчують транспортування товару, тому є не доведеним факт передачі товару від продавця до покупця, а отже відсутня підстава для віднесення сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку із придбанням товару, без підтвердження відповідними, складеними згідно з чинним законодавством первинними документами - товарно-транспортними накладними, до податкового кредиту.

Проте з такими висновками контролюючого органу суд не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

В силу пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Нормами ст.198 Податкового кодексу України, зокрема, зазначено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що у платника податку виникає право на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за умови підтвердження відповідними первинними документами здійснення господарських операцій, на підставі яких платником податків було сформовано податковий кредит, а також за умови придбання послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження господарської операції ТзОВ «Ветекс-Захід» із ТзОВ «Верізон» до перевірки позивачем було надано договір поставки товару, замовлення покупця, видаткову та податкову накладну про здійснені поставки, платіжні доручення про оплату.

Як зазначив представник позивача у судовому засіданні, до перевірки було надано товарно-транспортну накладну на товар (одяг, що був у користуванні, для подальшого використання, несортований з текстильних матеріалів), однак, перевіряючими безпідставно зазначено про ненадання для перевірки товарно-транспортних накладних по даній поставці у березні 2014 року. Тож, на підтвердження наявності факту транспортування товару, позивачем було долучено до матеріалів справи копію товарно-транспортної накладної №Р360 від 31.03.2014 року.

Так, судом досліджено вищевказану товарно-транспортну накладну і з'ясовано, що вона відображає переміщення товару від ТзОВ «Верізон» до ТзОВ «Ветекс-Захід» та містить відомості про замовника, вантажовідправника та вантажоодержувача, пункти навантаження та розвантаження товару. Крім того, товарно-транспортна накладна засвідчена печатками перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача. Відсутність інформації в товарно-транспортній накладній про вантажно-розвантажувальні операції, за наявності інших відомостей та інших первинних документів не може свідчити про нереальність господарської операції з поставки товару.

Суд зауважує, що, відповідно до товарно-транспортної накладної, отримання товару позивачем відбулося за адресою: смт.Миколаїв, Львівської області, тобто за адресою орендованого ТзОВ «Ветекс-Захід» офісно-складського приміщення у ТзОВ «ТВК Традиція», згідно договору оренди №56 від 01.08.2014 року.

Більш того, суд зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, на вимоги яких посилається відповідач в акті перевірки, не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними Правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Тому, твердження відповідача про відсутність у позивача товарно-транспортної накладної на перевезення товару за наявності факту оприбуткування товару та наявності інших первинних документів щодо господарської операції не є підставою для встановлення порушення позивачем вимог ПК України.

Вказана позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 19.02.2013 року у справі №К/9991/64514/11 за позовом ТзОВ «Комбікормовий завод «Феоніс».

Суд також звертає увагу на позицію Міністерства доходів і зборів України з цього питання, яка викладена у листі Міністерства доходів і зборів України від 19.09.2013 року за №11569/6/99-99-22-01-03-15/1128. Міністерство доходів і зборів України визнає, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то при наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.

В акті перевірки контролюючим органом не заперечується факт використання поставленого товару у власній господарській діяльності позивача. Отже, із зазначених первинних документів слідує, що господарська операція з поставки товару фактично відбулася.

Як зазначив представник позивача, контролюючим органом не заперечується, що податковий кредит, який сформувався Підприємством з податкової накладної, виписаної ТзОВ «Верізон», контролюючим органом не знімався, підтверджений та інших порушень в акті перевірки щодо задекларованих податкових зобов'язань із вказаним контрагентом не встановлено.

При цьому, суд бере до уваги й ту обставину, що як в акті перевірки не міститься відомостей, так і у процесі розгляду справи не було відповідачем надано жодних доказів, що на момент здійснення господарської операції, ТзОВ «Верізон» не знаходився в ЄДР і що у нього було анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, а навпаки, підтверджується протилежне.

Зазначене свідчить про необґрунтованість та упередженість висновків контролюючого органу щодо встановлених порушень.

Частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно з статтею 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Тож, саме на контролюючі органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платнику визначено відповідні грошові зобов'язання.

Із врахуванням викладеного, суд вважає, що суб'єкт владних повноважень, прийнявши оскаржуване рішення, не дотримався вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів і не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин й вимог законодавства.

Згідно зі статтею 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення.

Отже, сукупність вищенаведених встановлених обставин справи дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2, 4, 7-11, 14, 18, 19, 69-71, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 03.12.2014 року №0001062200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ветекс-Захід» сплачений судовий збір у сумі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 31 січня 2015 року.