Постанова № 42522017, 19.01.2015, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3478/14

19 січня 2015 року

м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Док»

до

Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Док» з позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.10.2014 року №0001552200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем «Податок на додану вартість» у сумі 74061,00 грн., з яких: 49374,00 грн. - за основним платежем; 24687,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, що визначено податковим органом на підставі акта перевірки від 20.10.2014 року №1221/22/36597601.

В основу визначення податкових зобов’язань згідно із зазначеним податковим повідомленням-рішенням податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне віднесення сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару по безтоварним операціям з контрагентом до податкового кредиту, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, що ґрунтується на висновку податкового органу, що укладений правочин позивача з контрагентом не спрямований на настання реальних наслідків.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу є безпідставними, оскільки операції з придбання товару у контрагента для позивача мали реальний та товарний характер, а одержані матеріальні цінності були використані в подальшому в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, що підтверджується належними документами, які було надано у ході перевірки, належним чином відображені у бухгалтерському обліку і податковій звітності, тому податкові зобов’язання з податку на додану вартість визначені правильно. Як зазначив позивач у позовній заяві, реальність фактів отримання матеріальних цінностей, а саме дошки соснової каліброваної від контрагента підтверджується документами на відпуск товару: податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, а також сплатою податків позивачем з подальшим використанням придбаного товару у виробничій діяльності. Висновки про те, що господарські операції позивача не спричиняють реального настання правових наслідків, зроблені виключно на підставі акту ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів м. Києва щодо неможливості проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій за період з 01.12.2013 року по 30.04.2014 року №394/3/26-50-22-03/38948595 від 21.05.2014 року, який, на думку позивача, не може слугувати підтвердженням безтоварності господарських операцій між позивачем та контрагентом – Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп». На підставі викладеного позивач просив суд визнати оспорюване податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Відповідач проти позову заперечував, подав суду письмові заперечення, у яких вказав на безпідставне формування позивачем суми податкового кредиту за наслідком операцій з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп», обґрунтовуючи тим, що перевіркою позивача встановлено порушення п. 44.1, ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 49374 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за січень та лютий 2014 року на відповідну суму. Такі висновки базуються на акті щодо неможливості проведення зустрічної звірки контрагента позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій за період з 01.12.2013 року по 30.04.2014 року, що охоплює період здійснення операцій з позивачем, за наслідком яких сформовано спірну суму податкового кредиту, який, в свою чергу, ґрунтується на отриманому від ГВПМ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві висновку від 14.05.2014 року щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп». За результатом звірки контрагента позивача податковим органом зроблено висновок про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин за період з 01.12.2013 року по 30.04.2014 року, їх вид, обсяг, якість та розрахунки. Таким чином, за наслідком перевірки позивача відповідач дійшов висновку про безпідставне формування податкового кредиту по взаєморозрахунках з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» за січень – лютий 2014 року, оскільки, як зазначив відповідач у письмових запереченнях, належним чином укладений правочин заздалегідь не може свідчити про здійснення суб’єктом господарювання законної господарської діяльності, оскільки укладання такого правочину ще не підтверджує його виконання, а наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою для включення до складу податкового кредиту сплачених продавцю сум податку на додану вартість у ціні придбаного товару. З таких підстав просив суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою від 10.11.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд на 01.12.2014 року, відкладено на 02.12.2014 року, оголошено перерву до 15.12.2014 року, оголошено перерву до 19.01.2015 року.

У судове засідання 19.01.2015 року представники сторін не з’явились, про дату час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

19.01.2015 року до початку судового засідання представник позивача подав через відділ документального забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду (канцелярію) заяву про проведення судового розгляду у порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача причини неявки суду не повідомив, жодних клопотань не подав.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Водночас, частиною шостою цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин суд, ухвалою від 19.01.2015 року постановив про проведення розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази та інші матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Док» зареєстроване юридичною особою 03.07.2009 року Дубенською районною державною адміністрацією Рівненської області (номер запису 1 593 102 0000 000466), як платник податків перебуває на обліку в Дубенській об'єднаній ДПІ та платником податку на додану вартість з 14.07.2009 року (свідоцтво про реєстрацію платника №100235377 від 14.07.2009 року).

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ №496450 від 01.03.2012 року товариство здійснює такі види діяльності: виробництво дерев’яних будівельних конструкцій та столярних виробів; виробництво фанери, плит та панелей, шпону; виробництво кухонних меблів; оптова торгівля меблями, покриттям доля підлоги та неелектричними побутовими приладами; оптова торгівля деревиною; виробництво меблів для офісів та підприємств торгівлі.

У жовтні 2014 року на підставі наказу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 10.10.2014 року №436, згідно направлення на перевірку від 10.10.2014 року №374 інспектором податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства при взаєморозрахунках із Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» за січень 2014 року (акт перевірки №1221/22/36597601 від 20.10.2014 року).

За результатами перевірки, посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем:

п.44.1 ст.44, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого безпідставно сформовано податковий кредит по взаєморозрахунках із Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» в сумі 49374 грн., який віднесений до складу декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року – 22284 грн., лютий 2014 року – 27090 грн.;

ст.1, ст.3 Закону України від 16.07.1999 року №669-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.203, п.1 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.656, ст.655, ст.658, ст.662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп».

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства ґрунтуються на припущенні, що правочин, укладений між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» є безтоварним, відтак вбачається використання транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання та отримання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов’язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Такий висновок податкового органу базується на даних акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів м. Києва щодо неможливості проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій за період з 01.12.2013 року по 30.04.2014 року №394/3/26-50-22-03/38948595 від 21.05.2014 року, яким встановлено, що на момент проведення перевірки первинні та інші документи по Товариству з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» відсутні, перевірку проведено за результатами аналізу даних комп’ютерних автоматизованих інформаційних систем ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, тому зроблено висновок про непідтвердження реальності здійснення господарських відносин за період з 01.12.2013 року по 30.04.2014 року їх вид, обсяг, якість та розрахунки. В свою чергу, висновки даного акта звірки спираються на висновок ГВПМ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.05.2014 року щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп», згідно якого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» відсутні об’єкти оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) у підприємств-постачальників/покупців за перевіряємий період; неможливість фактичного здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв’язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; невідповідність поданого фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва з даними АІС Податковий блок; здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» діяльності спрямованої на здійснення операцій пов’язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

На вказаний акт перевірки позивачем було подано заперечення до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції. Відповідачем заперечення були розглянуті та встановлені аналогічні порушення.

За результатами перевірки позивача податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.10.2014 року №0001552200, згідно з яким визначено податкове зобов’язання за платежем «Податок на додану вартість» у сумі 74061,00 грн., з яких: 49374,00 грн. - за основним платежем; 24687,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

Судом встановлено та не заперечувалося відповідачем під час судового розгляду, що 10.01.2014 року між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» (продавець) був укладений договір поставки товару №10/01/14.

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов’язується продати (передати у власність) покупцеві, а покупець зобов’язується купити (прийняти та оплатити) товари, кількість, якість, асортимент і технічні умови яких зазначені у специфікаціях. Пунктами 2.1 та 3.1 договору передбачено, що ціни на товар, що поставляється за цим договором, та строк його поставки зазначені у специфікаціях до договору. Згідно із п. 9.2. даного договору його строк закінчується 31.12.2014 року.

Згідно специфікації №1 від 10.01.2014 року до договору поставки №10/01/14 від 10.01.2014 року продавець поставляє покупцю дошку соснову калібровану у кількості 300 м.куб. за ціною 5000,00 грн. за 1 м.куб. (без ПДВ) на загальну суму 1800000,00 грн. (у тому числі ПДВ 300000,00 грн.). Даною специфікацією визначені умови домовленої сторонами постави: пунктом отримання товару за договором є склад покупця за адресою: 356, Рівненська обл., Дубенський р-н, смт. Смига, вул. Заводська, 1.

На підтвердження факту поставки товару позивач надав суду: накладну від 17.01.2014 року №6 на суму 133704,00 грн. в т.ч. ПДВ 22284,00 грн. та накладну від 29.01.2014 року №11 на суму 162540,00 грн. в т.ч. ПДВ 27090,00 грн.

Оплату за поставлені товари позивач здійснив шляхом безготівкового розрахунку, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями позивача №1961 від 15.01.2014 року на суму 133704,00 грн. (призначення платежу: за пиломатеріал згідно договору №10/01/14 від 10.01.2014 року у сумі 111420,00 грн., ПДВ – 20% 22284,00 грн.) та №1998 від 27.01.2014 року на суму 162540,00 грн. (призначення платежу: за пиломатеріал згідно договору №10/01/14 від 10.01.2014 року у сумі 135450,00 грн., ПДВ – 20% 27090,00 грн.). Взаєморозрахунки між сторонами проведені в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками, що містяться у матеріалах справи, та не заперечується сторонами.

Транспортування придбаного позивачем товару здійснювалось перевізником – Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід-Схід-Енерго» на підставі укладеного з позивачем договору про перевезення вантажів територією України від 30.09.2013 року №б/н. За умовами цього договору перевізник зобов’язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником (відправником) вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу), а замовник зобов’язується сплачувати за перевезення вантажу плату. При цьому найменування, кількість вантажу або маса (вага), його вартість та інші умови перевезення вантажу узгоджуються сторонами в замовлені на перевезення.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що юридична дія даного договору з перевізником не поширювалась на період поставки товару від контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» - січень 2014 року, оскільки вказаний договір діє до 31.12.2013 року (пункт 8.3. договору). Суд зазначає, що досліджуючи умови зазначеного договору на перевезення відповідач не надав належної та повної оцінки змісту вказаного пункту 8.3. договору, відповідно з яким якщо жодна із сторін за три місяці до закінчення строку дії договору не попередить іншу сторону про розірвання договору, то даний договір зберігає свою силу для сторін кожного разу ще на один рік.

Як зазначив позивач у позовній заяві та підтвердили представники позивача у ході судового розгляду, від вказаного перевізника не надходило попереджень про розірвання договору, як не подавав такі і позивач, відтак умови договору зберігають чинність, а сторони продовжують співпрацювати по даному договору перевезення вантажів територією України.

У підтвердження перевезення товару по операціям з контрагентом позивач надав суду товарно-транспортні накладні від 17.01.2014 року №Р6 та від 29.01.2014 року №Р11, з яких вбачається перевезення товару – дошки соснової каліброваної у кількості 11 тонн на загальну суму 133704,00 грн. з ПДВ та 14 тонн на загальну суму 162540,00 грн. з ПДВ відповідно перевізником – Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід-Схід-Енерго», що здійснювалось автомобілем марки Рено ВК5219ВН, причіп/напівпричіп ВК1459ХТ від вантажовідправника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» з пункту навантаження: Київська область, м. Київ, смт. Коцюбинське до вантажоодержувача (та замовника) Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Док» у пункт розвантаження: Рівненська область, Дубенський район, смт. Смига. Зазначені товарно-транспортні накладні містять підписи відповідальних осіб та печатки вантажовідправника, перевізника та вантажоотримувача, про що вказано у акті перевірки позивача.

Позивач надав суду копії платіжних доручень про сплату послуг перевізника по означеним перевезенням від 29.01.2014 року №2019 на суму 1000,00 грн. та від 31.01.2014 року № 2034 на суму 8000,00 грн., а також акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 31.01.2014 року №2, яким перевізник (Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід-Схід-Енерго») та замовник (Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Док») засвідчили надання послуг автомобільного перевезення (Київська обл., м. Київ, смт. Коцюбинське – Рівненська обл., Дубенський р-н, смт. Смига (Рено ВК5219ВН/ВК1459ХТ)) на загальну вартість 8520,00 грн., у т.ч. ПДВ – 1420,00 грн. Згідно даного акта замовник претензій по об’єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» податкову накладну №19 від 15.01.2014 року на суму 133704,00 грн. в т.ч. ПДВ 22284,00 грн. та податкову накладну №40 від 27.01.2014 року на суму 162540,00 грн. в т.ч. ПДВ 27090,00 грн. Вказані податкові накладні зареєстровані у реєстрі отриманих податкових накладних позивача за відповідний період, що підтверджується доказами в матеріалах справи та зазначено у акті перевірки позивача.

Як пояснили суду представники позивача, придбаний товар – дошка соснова калібрована, використовується позивачем для подальшої переробки у готовий виріб (знімання радіусу по краям, кантам, торцювання в розмір, склеювання у щити потрібних розмірів, шліфування для подальшого лакування, фарбування). Таким чином, позивачем надані суду документи, що підтверджують використання придбаного товару у ході господарської діяльності та списання зазначених товарно-матеріальних цінностей у виробництво, чим підтверджено внутрішній облік придбаних у контрагента товарів, зокрема: накладну вимогу на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів за січень 2014 року, відповідно до якої дошку соснову калібровану відпущено у виробництво. По тому, за січень 2014 року з основного виробництва на склад позивача була оприбуткована готова продукція відповідно до накладної на передачу готової продукції №2 від 31.01.2014 року, яка в подальшому була реалізована покупцям на території України. Усі зазначені операції відображені у бухгалтерському обліку позивача, жодних зауважень з приводу чого у ході перевірки не виникало як і не відображено у акті перевірки позивача.

Крім того, у ході судового розгляду представники позивача пояснили суду, що на момент проведення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» позивач пересвідчився про його реєстрацію у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та статус платника податку на додану вартість, що підтверджене свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №200150222 виданого 15.11.2013 року ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Як зазначив позивач у позовній заяві та вбачається з акта перевірки №1221/22/36597601 від 20.10.2014 року сума податку на додану вартість згідно податкових накладних, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп», у сумі 49374 грн. включена до складу податкового кредиту податкових декларацій з податку на додану вартість позивача за січень 2014 року - 22284 грн. та за лютий 2014 року - 27090 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Враховуючи момент виникнення спірних правовідносин, що передбачає період у часі охоплюваний здійснюваними господарськими операціями позивача з контрагентом, щодо спірних правовідносин застосовуються положення Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (надалі - Податковий кодекс України), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), а також підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють відповідні питання, та відповідні положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України в частині укладення договорів між суб’єктами господарювання та виконання господарських зобов’язань.

Відповідно до змісту статтей 204, 215, 228 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемні правочини характеризуються такими ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

По результату аналізу акта перевірки позивача №1221/22/36597601 від 20.10.2014 року суд зазначає, що посилання відповідача у акті перевірки позивача на вказані положення статтей Цивільного кодексу України не містить жодних ґрунтовних посилань на наявність ознак, наведених вище, основаних на беззаперечних доказах таких фактів.

Крім того, з урахуванням положень підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статі 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 Цивільного кодексу України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, припущення та суб’єктивні висновки, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності фактів того, що укладені правочини позивача з контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Згідно статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договір, сторонами якого є позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» був укладений з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Відтак, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що посилання податкового органу на акт перевірки як на підставу визнання договору таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, є безпідставним.

При вирішенні справи суд також бере до уваги те, що на момент здійснення господарських операцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» було у встановленому законом порядку зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірним і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них як достовірні.

Також, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» на момент проведення господарських операцій з позивачем мало статус платника податку на додану вартість (свідоцтво платника №200150222), звітувалося до податкових органів.

Відповідно до пункту 201.4. статті 200 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Згідно пункту 201.8. статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 184.1. статті 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Між тим, як встановлено судом, факти постачання позивачу товару від контрагента – Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; а право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними. Надані суду завірені позивачем копії документів оформлені у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Покликання відповідача у акті перевірки позивача на відсутність у контрагента майна та інших матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів щодо умов провадження господарської діяльності зазначеним контрагентом, але не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності ніякий товар Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» не постачався, тому розцінюються судом як припущення. Однак, суд зазначає, що висновки податкового органу про порушення платником податків приписів податкового закону та нарахування суми грошового зобов’язання і застосування штрафних (фінансових) санкцій за таке порушення не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні основуватися суто на беззаперечних фактах, що підтверджуються належними та допустимими доказами.

Тому, твердження відповідача щодо неможливості здійснення з таких підстав господарської діяльності контрагентом позивача – Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп», що у встановленому порядку зареєстроване платником податку на додану вартість, суд вважає необґрунтованим.

В свою чергу, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість є факт придбання товарів із метою їх використання в господарській діяльності.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту по даті здійснення хоча б однієї із першій подій (перерахування коштів в оплату товарів або отримання податкової накладної).

Згідно частин 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських, операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, визначальним фактором, для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є зв'язок сплачених сум податку на додану вартість із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбаних товарів, що підтверджується виписаними контрагентом податковими накладними: №19 від 15.01.2014 року, №40 від 27.01.2014 року.

Надані позивачем для перевірки та в судове засідання зазначені податкові накладні відповідають вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зауваження щодо її форми та змісту у акті перевірки відсутні як не висунуті у ході судового розгляду.

Таким чином, дослідженими в судовому засіданні первинними документами підтверджуються факти надання позивачу товарів, оплата їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, що в сукупності підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій з придбання товарів у контрагента – Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп», що стало підставою для формування позивачем складу податкового кредиту.

Суд критично оцінює твердження відповідача про ненадання посадовими особами позивача у ході перевірки документів для підтвердження придбання дошки соснової калібрової (стор. 9 акта перевірки позивача), оскільки у цьому ж акті перевірки на сторінках 5 – 7 перевіряючим зазначено повний перелік документів по господарським операціям позивача з контрагентом, які суд визнає первинними у розумінні статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому належними та достатніми доказами товарності таких операцій.

За таких обставин, твердження податкового органу про відсутність фактів поставок товарів (безтоварність господарських операцій) у ході судового розгляду було спростовано.

Лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді донарахування податкового зобов’язання та застосування штрафних санкцій, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.

При цьому суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у податкового органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Разом з тим, 29.07.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві щодо, у тому числі, проведення заходів зустрічної звірки, за результатами яких складено Акт №394/3/26-50-22-03/10-38948595 від 21.05.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СЕРВІС-ТРЕЙД-ГРУП», податковий номер 38948595 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій за період з 01.12.2013 по 30.04.2014 pоку». Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2014 року у справі №826/11049/14 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» відмовлено повністю. При цьому, з мотивувальної частини постанови суду від 15.09.2014 року вбачається, що підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині стали висновки суду про те, що будь-які висновки, викладені в Акті про неможливість проведення зустрічної звірки, зокрема щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій, самі по собі не можуть порушувати права, свободи чи інтереси позивача. Суд зазначив, що дії контролюючого органу з проведення заходів зустрічної звірки, за результатами яких складено акт є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції, а сам акт перевірки (звірки) є лише носієм інформації, встановленої під час проведення перевірки (звірки), та не порушує права платника. Оскільки відповідних належних та допустимих доказів, які б доводили порушення прав та інтересів позивача у зв'язку із вчиненням вищевказаних дій суду представником ТОВ «СЕРВІС-ТРЕЙД-ГРУП» надано не було, суд прийшов до переконання про необґрунтованість позовних вимог стосовно визнання протиправними дій контролюючого органу щодо: проведення заходів зустрічної звірки, за результатами яких складено Акт №394/3/26-50-22-03/10-38948595 від 21.05.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СЕРВІС-ТРЕЙД-ГРУП», податковий номер 38948595 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій за період з 01.12.2013 по 30.04.2014 pоку».

Відповідно до вищенаведеного даним рішенням суду не встановлювалися факти фіктивної діяльності вказаної юридичної особи, не досліджувалися відповідні обставини та не надавалася оцінка реальності господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко Док», а надавалася правова оцінка правомірності дій податкового органу та встановлювалися їх юридичні наслідки для позивача, що становило предмет доказування у справі.

Таким чином, вищеописані первинні документи позивача по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Трейд-Груп» відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», розкривають зміст господарських операцій, підтверджують реальність руху активів позивача. Таким чином, вказані документи є первинними документами в розумінні закону, які належить складати для даного виду господарських операцій, а відтак є належними та допустимими доказами відповідно до приписів статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а придбання товарно-матеріальних цінностей відповідає основному виду господарської діяльності позивача та спрямоване на отримання прибутку.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ст.1, ст.3 Закону України від 16.07.1999 року №669-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.203, п.1 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.656, ст.655, ст.658, ст.662 ЦК України, що призвели до донарахування позивачу грошового зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 49374,00 грн. та 24687,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправними, а податкове повідомлення рішення від 30.10.2014 року №0001552200 підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 182,70 грн. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору у сумі 182,70 грн. підлягають присудженню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 – 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 30.10.2014 року №0001552200, згідно з яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Еко Док» визначено податкове зобов’язання за платежем «Податок на додану вартість» у сумі 74061,00 грн., з яких: 49374,00 грн. - за основним платежем; 24687,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Присудити на користь позивача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Док» із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кравчук Т.О.