Рішення № 42510101, 27.01.2015, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/10231/14-ц

2/264/250/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"27" січня 2015 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Литвиненко Н. В., при секретарі Мостовій М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року позивач звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (далі за текстом ПАТ «Азовзагальмаш») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу. В обґрунтування позову зазначив, що з 09.11.2010 року по 28.11.2014 року він був перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записами у його трудовій книжці. 28 листопада 2014 року він був звільнений відповідачем з посади водія автотранспортних засобів автотранспортного цеху № 469 ПАТ «Азовзагальмаш» за п. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу № 2019к від 28.11.2014 року у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 4083,35 грн., вихідну допомогу та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 3464,24 грн., суму середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні за період з 28.11.2014 року по 28.12.2014 року в сумі 1440 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 грн.,обґрунтовуючи це тим, що у зв'язку із втратою роботи значно погіршилось його матеріальне становище, а позивач має на своєму частковому утриманні батька-інваліда 2 групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК № 407207. До того ж позивач просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн.

Позивач в судове засідання не з'явився, надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. Надіслав до суду заперечення на позовну заяву, вказавши, що позовні вимоги позивача вважає не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Позивач надав суду невірний розрахунок свого середнього заробітку в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», при цьому позивачем не вказано з чого він виходив при обчисленні свого середнього заробітку та за які місяці узята його заробітна плата для розрахунку середньомісячної заробітної плати, до того ж при розрахунку середнього заробітку за час затримки при звільненні позивачем вказані календарні дні затримки, а не робочі згідно його графіку роботи, якби він працював. Що до вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, відповідач також вважає її необґрунтованою, оскільки позивач не довів обставини, за яких він був змушений докласти додаткових зусиль для організації свого життя та не надав доказів для того щоб оцінювати завдану моральну шкоду саме у 5000 гривень. Тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд вважає доцільним ухвалити заочне рішення, оскільки відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 09.11.2010 року був прийнятий на роботу до ПАТ «Азовзагальмаш», 28.11.2014 року звільнений з вказаного підприємства у зв'язку із скорочення штату, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці та наказом № 2019к від 28.11.2014 року.

В матеріалах справи маються розрахунковий лист, відповідно до якого заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 станом на жовтень 2014 року складає 4083,50 грн.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не була виплачена заборгованість по заробітній платі за період з липня 2014 року по жовтень 2014 року в розмірі 4083,50 грн. та ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 4083,50 грн.

На підставі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі № 1-5/2012 було визначено, що положення ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до п. 20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

На підставі наданого розрахункового листу за період часу з липня 2014 року по жовтень 2014 року заборгованість ПАТ «Азовзагальмаш» 4083,50 грн, за листопад 2014 року складає 3464, 24 грн., а разом 7547,74 грн.

Відповідно до довідки, наданої ПАТ «Азовзагальмаш» середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 47,66 грн. Кількість робочих днів за період з 29.11.2014 року по 27.01.2015 року (до день винесення рішення) становить 39 днів.

Середній заробіток складає 1858,74 грн. (39 робочий день Х на середню заробітну плату за один відпрацьований день).

Таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.11.2014 року по 27.01.2015 року в сумі 1858,74 грн., з яких відповідач зобов'язаний провести утримання та перерахування до бюджету передбачені законом податки та обов'язкові платежі.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в сумі 243,60 гривень за вимоги майнового характеру.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином судом встановлено, що внаслідок невиплати відповідачем позивачеві частини заробітної плати, останньому була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 5000 гривень є завищеним.

Виходячи з розуміння загальнолюдських цінностей, жоден працівник не може залишатися байдужим до порушення роботодавцем його права на оплату праці, а тому суд погоджується з тим, що встановлені порушення трудових прав позивача пов'язані з певними душевними стражданнями і вважає, що 300 грн. є достатньою і справедливою компенсацією завданої йому моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Позивачем надано довідку та вилучення із договору на надання юридичних послуг, відповідно до яких сплатив 1000 грн. за надання правової допомоги по цивільній справі.

Частиною 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже з відповідача на користь позивача на відшкодування витрат на правову допомогу підлягає стягненню 400 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 174, 209, 212-215, 218 , 224 ЦПК України, ст.ст. 115, 117, 233, 237-1 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (87535, Донецька область, м.Маріуполь, Площа Машинобудівельників, буд.1, р/р 26007900175012 в філії ПуАТ «ПУМБ» в м.Маріуполі, МФО 335742, ЄДРПОУ 13504334, ІПН 135043305190) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, заборгованість по заробітній платі в розмірі 7547 (сім тисяч сорок сім) гривень 74 копійок, середній заробіток за час затримки виплати при звільненні у розмірі 1858 (одна тисяча п'ятдесят вісім) гривень 74 копійок, моральну шкоду у розмірі 300 грн., витрати на правову допомогу - 400 грн., а всього: 10106 (десять тисяч сто шість) гривень 48 копійок,з утриманням ПАТ «Азовзагальмаш» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (87535, Донецька область, м.Маріуполь, Площа Машинобудівельників, буд.1, р/р 26007900175012 в філії ПуАТ «ПУМБ» в м.Маріуполі, МФО 335742, ЄДРПОУ 13504334, ІПН 135043305190) на користь держави судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

Рішення може бути переглянуто судом, який його прийняв, за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд рішення може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Н. В. Литвиненко