Рішення № 42507556, 26.01.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/1321/14-ц 26.01.2015 26.01.2015 26.01.2015

Провадження №22-ц/784/79/15

Суддя суду першої інстанції Безпрозванний В.В.

Категорія 39

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Рішення

Іменем України

26 січня 2015 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Харитоновою І.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_3- ОСОБА_4,

особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_5,

представника осіб, які подали апеляційну скаргу ОСОБА_6,

ОСОБА_5 - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 і ОСОБА_5 на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2014 року, ухваленого по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Миколаївської міської ради про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем, факту прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ОСОБА_3 пред'явила до Миколаївської міської ради вищевказаний позов, який обґрунтовувала наступним.

Позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її рідна сестра ОСОБА_8, після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої увійшов належний останній на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1. За життя ОСОБА_8 склала заповіт, відповідно до якого заповідала своєму синові ОСОБА_9 вказаний будинок, а також все інше майно, що буде належати їй на день смерті. Заповіт посвідчено П'ятою Миколаївською державною нотаріальною конторою 21 квітня 1993 року та зареєстровано в реєстрі за №2-1415.

ОСОБА_9 свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно не отримав, але фактично прийняв спадщину після смерті своєї матері, шляхом вступу у володіння і користування спадковим майном, оскільки на час смерті спадкодавця був зареєстрований у спадковому будинку та постійно там проживав.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, у тому числі і на вищевказаний житловий будинок. Вона є спадкоємцем за законом, яка прийняла спадщину, шляхом фактичного проживання зі спадкодавцем у будинку та шляхом управління і володіння спадковим майном.

Але, при зверненні до державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом отримала відмову, оскільки не було надано доказів на підтвердження факту прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_9

Посилаючись на неможливість оформлення своїх спадкових прав в державній нотаріальній конторі, а також на те, що фактично вона прийняла спадщину після смерті свого племінника шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, позивач просила позов задовольнити, встановити факт прийняття нею спадщини, встановити факт постійного проживання разом зі спадкодавцем та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на спадковий житловий будинок.

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі.

Встановлено факт прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_3 разом зі своїм племінником ОСОБА_9, що проживав по АДРЕСА_1, з 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 на житловий будинок АДРЕСА_1

Не погодившись із судовим рішення, ОСОБА_6, ОСОБА_5, які не брали участі у розгляді справи, подали апеляційну скаргу, вважаючи що зазначеним судовим рішенням порушені їх права, оскільки згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 26 лютого 2014 року їм належить на праві власності в рівних частках кожному вищевказаний житловий будинок.

Посилаючись на те, що оскаржуване рішення стосується їх прав та при його ухвалені місцевим судом не були дослідженні всі обставини справи, які мали відношення до вирішення спору по суті й судом невірно надано оцінку зібраним доказам, просили рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із того, що позивач була тіткою померлого ОСОБА_9, яка входить до кола спадкоємців, а тому має право на спадкування за законом.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого суду, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилась до набуття чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

При цьому, слід враховувати, що норми п.5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, згідно з якими цей ЦК України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм ст.ст. 529 - 531 ЦК УРСР.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Оскільки ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України на вказані правовідносини поширюється дія ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Системний аналіз положень Розділу VІІ «Спадкове право» ЦК УРСР в редакції 1963 року свідчить, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.524 ЦК УРСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

За правилами ст.ст.548,549 ЦК УРСР в редакції 1963 року для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, не допускається прийняття спадщини під умовою або застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до п.1 ч.1 та ч.2 ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Таким чином, за ст.549 ЦК УРСР спадкоємець вважається таким, що фактично прийняв спадщину, якщо він довів, що він вступив в управління або користування спадковим майном. Доказом цього може бути наявність у спадкоємця ощадної книжки на ім'я померлого, іменних цінних паперів, квитанцій про оплату комунальних та інших послуг, обов'язкового страхування майна та інших документів, виданих на ім'я померлого, на майно, користування, управління і розпорядження яким можливе тільки після оформлення прав на нього.

Окрім того, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14 червня 1994 р., яка діяла на час відкриття спадщини, передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців (п. 113 вищевказаної Інструкції).

Відповідно до ч.2 ст.256 ЦПК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України за №5 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, зокрема факт прийняття спадщини (щодо спадкових відносин, що існували до введення в дію Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., який прийшов на зміну ЦК УРСР 1963 р.).

За правилами ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною 1 ст.58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Досліджуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_9, після смерті якого відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1, який останній успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, але в установленому порядку не оформив право власності на житловий будинок.

Згідно відомостей Державного нотаріального архіву Миколаївської області від 11 січня 2012 року, П'ятої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області за №1412/01-16 від 15 листопада 2011 року, за №600/1/09 від 09 квітня 2014 року та за №1984/01-09 від 20 грудня 2014 року слідує, що у передбачений законом строк з заявами до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року та після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, ніхто з спадкоємців не звертався та спадкові справи не заводились.

При зверненні ОСОБА_3 до Першої Миколаївської державної нотаріальної контори з приводу оформлення своїх спадкових прав на спадкове майно після смерті племінника ОСОБА_9, державним нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки рідна тітка не входить до кола спадкоємців за законом, передбачених ст.ст.529-530 ЦК УРСР та вона не надала заяву до нотаріальних органів про прийняти спадщини впродовж шести місяців з моменту її відкриття відповідно до положень ст.549 ЦК УРСР та п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

Так, відповідно до ст.ст.529,530 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Статтею 531 ЦК УРСР встановлено, що до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

За такого, вирішуючи спір суд дійшов необґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин норми ЦК України та при цьому не врахував, що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а тому до спірних правовідносин відповідно необхідно застосовувати норми ЦК УРСР та не взяв до уваги, що відповідно до ЦК УРСР рідна тітка до числа спадкоємців не належить, а тому правила ст.549 ЦК УРСР щодо прийняття спадщини, крім майна, на яке складено заповіт, на неї не розповсюджується.

До того ж, враховуючи той факт, що позивач не входить до числа спадкоємців, передбачених ст.ст.529,530 ЦК УРСР в редакції 1963 року, колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню і решта позовних вимог, оскільки встановлення юридичних фактів не призведе до правових наслідків прийняття спадщини, на що розраховує позивач.

Отже, оскільки суд першої інстанції був іншої думки і позов задовольнив в повному обсязі, то зазначений висновок слід привести в дію рішенням апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позову, оскільки судом першої інстанції неправильно були застосовані норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 303,309,316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 і ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Миколаївської міської ради про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем, факту прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: