Рішення № 42504893, 27.01.2015, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/6159/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

"27" січня 2015 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого - судді Паламарчука М.С., при секретарі Шаповал І.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Олександрія справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» про захист прав споживача, застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину та стягнення коштів, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому прохає:

1. Визнати недійсним договір №009890 фінансового лізингу від 24.04.2014 року, укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс».

2. Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» код 38104479, юридична адреса: 01010, м. Київ, вул. Аніщенка, 3-а, оф. 310 на його користь 55 200, 00 (п'ятдесят п'ять тисяч двісті) грн. 00 коп.(46 000 грн. - авансовий платіж, 9200 грн. - комісія за організацію та оформлення договору).

Своє прохання мотивує тим, що спірний договір укладений з порушенням чинного законодавства та з порушенням його прав, що сталось в результаті дій відповідача, а тому його слід визнати недійсним з наступних підстав.

По-перше:

Відповідно п.5 ч. 1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг віднесено до фінансових послуг. Відповідно до п. 3, 17, 19, 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» діяльність відповідача з надання послуг фінансового лізингу в частині надання цих послуг фізичним особам, які є споживачами, підпадає під дію цього Закону.

Відповідач, надаючи зазначений вид послуги, порушив його права споживача, що полягає у наступному:

Згідно п.1.3 укладеного договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (Сhеrу Е5), зазначений у п.1.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору, у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на строк та на умовах, передбачених договором.

Предмет лізингу є власністю лізингодавця (п.1.5 договору) та придбається ним на своє ім'я за договором купівлі-продажу у продавця автомобіля (п.4.6 договору).

Як вбачається з договірних умов, укладений договір є договором, який передбачає згоду сторін з усіх істотних умов в частині як передачі у лізинг, так і придбання предмета лізингу, та є договором непрямого лізингу. При цьому ст. З договору до зобов'язань лізингодавця віднесено лише передачу у користування та володіння лізингоодержувача предмета лізингу у порядку, встановленому договором. Ні момент придбання предмета лізингу у власність лізингодавця, ні порядок такого придбання, ні постачальника (продавця) предмета лізингу, у договорі не зазначено.

Згідно ст. 9 договору позивач має право викупу предмету лізингу за окремим договором купівлі-продажу за умови сплати його повної вартості, а також інших заборгованостей, штрафних санкцій та збитків. Таким чином, складовою предмета даного договору є придбання предмета лізингу відповідачем у свою власність та надання його у користування позивачу за плату (різновид договору оренди).

Умовами договору передбачено, що відповідно до пунктів 1.7, 1.8 - предмет договору передається в користування лізингоодержувачу протягом строку не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу - 50% вартості предмета лізингу, комісії за організацію та оформлення договору - 10 % від вартості предмету лізингу та комісії за передачу предмету лізингу - 3% від вартості предмета лізингу; лізингоодержувач має право сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору, платежами зазначеними в додатку № 1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

Тобто позивач повинен сплатити не менше половини вартості предмета лізингу, перш ніж отримати його в користування, а після отримання, також відшкодовувати його вартість періодичними платежами.

З одного боку, умови договору про авансування предмету лізингу виходять за межі законодавства про лізинг, а з другого є залученням коштів лізингоодержувача на придбання предмету лізингу. При цьому власником предмету лізингу за договором купівлі-продажу є відповідач, незважаючи на те, що предмет лізингу придбавається переважно за кошти позивача.

24.04.2014 року на виконання договору фінансового лізингу він сплатив відповідачеві 46 000,00 грн. авансового платежу та 9 200,00 грн. комісії за організацію та оформлення договору, про що свідчать квитанції № ПН 39 та № ПН 33 від 24.04.2014 р.

Таким чином з умов договору випливає, що для виконання даного договору відповідач залучив його кошти, як фізичної особи, для того, щоб надати йому ж фінансову послугу.

Згідно ч. 2 ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

Як йому відомо з Державного реєстру фінансових установ, відповідач не внесений до реєстру фінансових установ та не має ліцензії в розумінні ст. ст. 34, 37 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Залучення коштів для придбання предмету лізингу у вигляді авансування лізингоодержувачем ціни предмета лізингу у розмірі 50 % його вартості для придбання у власність лізингодавця не передбачено законодавством про фінансовий лізинг (ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг»), на здійснення послуг з якого відповідачу не надано ліцензії. Укладання договорів із фізичними особами за відсутності цього документу є порушенням закону.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ч. 1 ст. 227 ЦК України та п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За таких обставин спірний договір слід визнали недійсним.

По-друге:

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (надалі - Закону в даному розділі) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Окремі положення спірного договору суперечать один одному та є несправедливими по відношенню до нього, що прямо суперечить положенням ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансовий лізинг» та обмежують його права.

Порушено п. 3, ч. 3 ст. 18 Закону, а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, та п. 14, ч. 3. ст. 18 Закону - надання продавцю (виконавцю, виробнику) виключного права щодо тлумачення договору. Це полягає в наступному:

Розділом 10 «Відповідальність сторін і повернення предмету лізингу» договору за порушення умов та невиконання зобов'язань передбачена відповідальність лише лізингоодержувача, що викладено в 13 пунктах: з 10.1 по 10.13 Договору, яка полягає в нарахуванні пені та сплаті відсотків за користування чужими коштами за несвоєчасну сплату лізингових платежів, пені за затримку повернення предмета лізингу (п. 10.1);

штрафів у розмірі:

З % від загальної вартості предмету лізингу за використання предмету лізингу не за призначенням, при цьому в договорі не вказується призначення предмету лізингу, тобто дана санкція може бути застосована до лізингоодержувача лізингодавцем на власний розсуд (п. 10.2);

5 % від загальної вартості предмету лізингу за створення перешкод лізингодавця в інспектуванню предмету лізингу при цьому, що може відноситись до перешкод в договорі не визначено (п. 10.3 договору);

Порушено п.6, ч. З ст. 18 Закону, а саме: надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не налається, що виявляється із наступного:

П. 10.4 договору передбачено право лізингодавця достроково припинити дію договору та вимагати повернення предмету лізингу у випадках несвоєчасної сплати лізингоодержувачем платежів, використання предмету лізингу не за призначенням, порушення умов підтримання належного технічного стану предмета лізингу, передачу предмету лізингу в сублізинг або найм без згоди лізингодавця, та надання лізингоодержувачем лізингодавцю інформації не в повному обсязі або надання недостовірної інформації згідно вимог договору - про яку саме інформацію йде мова не зрозуміло і даний підпункт може бути застосовано, як підставу дострокового припинення дії договору фінансового лізингу лізингодавцем на його власний розсуд, що тягне за собою повернення предмета лізингу лізингодавцю та сплати штрафних санкцій (п. 10.5), що також порушує п. 14, ч.3, ст. 18 Закону.

Договором не передбачено права у лізингоодержувача на дострокове розірвання договору за порушення умов договору лізингодавцем, що суперечить п.6, ч. 3 ст. 18 Закону.

Натомість п. 10.11 договору передбачена відповідальність лізингоодержувача у вигляді штрафу у розмірі 30 % від сплаченої суми авансових платежів у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до сплати лізингодавцю авансового платежу ( п. 10.12) та сплата штрафу за розірвання договору лізингоодержувачем у розмірі нарахованого авансового лізингового платежу за розірвання договору лізингоодержувачем після сплати ним авансового платежу;

Порушено п.13, ч. 3 ст. 18 Закону, а саме: визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Так в розріз з вищезазначеною нормою закону пунктом 8.15 договору визначено, що лізингодавець має право змінювати розмір лізингових платежів та коригувати вартість предмету лізингу шляхом підписання додаткової угоди або акту коригування вартості з лізингоодержувачем, а вразі відмови останнього, лізингодавець має право вилучити предмет лізингу без повернення лізингоодержувачу раніше сплачених лізингових платежів.

Згідно ч. 4, ст. 18 Закону положення п.13 ч.3 цієї статті не застосовується до положень про індексацію ціни, що відповідають законодавству, якщо умови та метод розрахунку ціни чітко і недвозначно визначено у договорі.

Пунктом 8.13 договору передбачено випадки індексування розміру лізингової плати, але без зазначення умов і методів розрахунку ціни, що суперечить вищенаведеній нормі закону і тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення пункту п. 13,ч. 3. ст. 18 Закону.

Відповідно до ч. 6. ст. 18 Закону у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, договір може бути визнаним недійсним у цілому.

По-третє:

Згідно ч. І ст. 806 ЦК України та ч. 2. ст. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного току за встановлену плату (лізингові платежі).

Оскільки сторонами було укладено договір фінансового непрямого лізингу (в розумінні норм ч. 1 ст. 806 ЦК України), відповідач на момент укладення договору не мав у власності річ під назвою «Сhеrу Е5» і мав її придбати в майбутньому при виконанні позивачем певних умов договору та передати її у визначений договором строк.

Відповідно до ч. 1. ст. 3 ЗУ «Про фінансовий лізинг» предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Отже предметом договору фінансового лізингу повинна бути неспоживна річ визначена індивідуальними ознаками придбана лізингодавцем у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій.

Предметом спірного договору є Сhеrу Е5. Що за річ Сhеrу Е5 та які її індивідуальні ознаки в п.1.1 договору не зазначено, так як і не зазначено це в додатку до договору № 3, який є невід'ємною частиною договору та іменується «Специфікація», а це суперечить вимогам ч. І ст. З ЗУ «Про фінансовий лізинг», бо будь-які властивості або відомості про стан речі, яка є предметом лізингу не зазначені. Так як це повинен бути автомобіль, то в специфікації повинно зазначатись принаймні хоча б: стан (новий чи уживаний), рік випуску, колір, об'єм двигуна, тип КПП, тощо, як це зазначають офіційні дилери, які ведуть діяльність з продажу автомобілів марки Сhеrу (зразок Специфікації на автомобіль марки Сhеrу модель Е 5 додається).

Згідно ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу, розмір лізингових платежів та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Cпірний договір не містить конкретних визначень щодо предмету договору, зазначений предмет лізингу не відповідає вимогам законодавства, тому словосполучення Сhеrу Е 5, яке не визначає та не ідентифікує якусь конкретну споживчу річ, яка свідомо обрана позивачем (лізингоодержувачем), у відповідності до встановленої останнім специфікації. Виходячи з цього лізингодавець наділений правом на власний розсуд передати лізингоодержувачу будь-яку річ під назвою Сhеrу Е 5, а згідно п.3.2.2 договору лізингоодержувач зобов'язаний прийняти її, бо у випадку необґрунтованої відмови від прийняття предмета лізингу, визначеного договором, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця неустойку у розмірі 10 % вартості предмету лізингу (п. 10.13), а це порушує п. 3 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», що полягає у встановленні жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги (щодо поставки предмету лізингу) обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. В даному випадку п. 1.1 договору «Предмет договору фінансового лізингу» підпадає під дію положень п. З ч. З ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», тому має бути визнаний недійсним. А в разі його відсутності (відповідно до ст. 217 ЦК України) правочин не був би вчинений, бо неможливо укласти договір фінансового лізингу без предмету лізингу, тому договір має бути визнаний недійсним в цілому.

Як визначено п.14 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька діяльність - це будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Укладаючи спірний договір відповідачу було достовірно відомо про існування положень ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про фінансовий лізинг», так як саме цим законом він керується в своїй діяльності, також він був обізнаний про необхідність зазначення в договорі індивідуальних ознак предмету лізингу і обов'язковість встановлення специфікацій лізингоодержувачем, але приховав це від останнього, тим самим залишаючи за собою право самостійно, на власний розсуд здійснити вибір предмету лізингу , а це не чесно по відношенню до позивача.

Згідно ч. 1, 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 6. ст. 19 «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Отже позивач вважає, що договір фінансового лізингу № 009890 від 24.04.2014 р. укладений зі значними порушеннями законодавства України, а тому є підстави для визнання його недійсним.

Ч. 1 ст. 216 ЦК України закріплено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В судовому засіданні представники позивача підтримали його вимоги. Пояснили, що йому усно розповіли умови договору, дали квитанції про сплату авансового платежу і комісії. Після чого підписали договір. На зміст договору він звернув увагу лише тоді, коли йому відмовилися поставити авто і повідомили, що ціна збільшилася. В договорі немає жодного згадування за транспортний засіб чи автомобіль. Договір укладений неуповноваженою на те особою, оскільки довіреність підписана ОСОБА_2, який зареєстрований керівником відповідача лише в квітні 2014 року.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, прохає слухати справу у його відсутність та відмовити повністю в задоволенні позовних вимог за безпідставністю. В своїх запереченнях зазначає, що дійсно між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 009890 з відповідними додатками до нього, а саме графіку сплати першого лізингового платежу, графіку сплати другого лізингового платежу та специфікації обраного транспортного засобу, які є його невід'ємною частиною. Відповідно до умов договору відповідач придбає у свою власність бажаний предмет договору і надає його позивачу за плату у тимчасове володіння та користування на умовах даного правочину. Найменування предмета лізингу і його технічні характеристики вказані у додатках та специфікації.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, серед іншого, свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору є особисте підписання позивачем кожної сторінки самого договору, а отже було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Отже, правочини сторонами укладено в письмовій формі, особисто підписані позивачем та повноважною особою відповідача та скріплений його печаткою. Таким чином, було дотримано усі вимоги, які ставляться чинним законодавством України (ст.ст. 202 та 203 Цивільного кодексу) до чинності правочину.

В своїй позовній заяві позивач зазначає, що на його думку, відповідач здійснює нечесну підприємницьку діяльність та надає послуги з адміністрування фінансових активів від фізичних осіб (пряме або опосередковане залучення фінансових активів) без відповідної ліцензії та посилається на норми законів, які взагалі не регулюють діяльність лізингових компаній, зокрема позивач вказує ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Проте, такий висновок позивача є помилковим та таким, який суперечить чинному законодавству України.

Відповідач займається виключним видом господарської діяльності по наданню послуг з фінансового лізингу без набуття спеціального статусу фінансової установи, оскільки таке не передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 4 статті 5 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачає можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Надання послуг з фінансового лізингу та порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні цієї послуги юридичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги визначено Положенням про надання послуг з фінансового лізингу від 22.01.2004 року №21.

ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» виконало всі вимоги, які ставляться законодавством та отримало необхідну Довідку ФЛ № 1217 від 11.09.2012 року видану Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, з якої вбачається, що ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» взято на облік як установу з правом надавати послуги з фінансового лізингу.

Разом з тим, чинним законодавством України не передбачено необхідності отримання ліцензії на надання послуг з фінансового лізингу відповідними суб'єктами. Даний висновок також підтверджує і Нацкомфінпослуг своїм листом від 09.08.2013 року ( копія додається ).

На думку позивача, діяльність відповідача містить ознаки фінансової послуги, пов'язаної з прямим та опосередкованим залученням фінансових активів від фізичних осіб та посилається на ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Проте, відповідач не здійснює прямого та опосередкованого залученням фінансових активів від фізичних осіб, лізингоодержувач (фізична чи юридична особа) сплачує аванс за транспортний засіб, а саме суму, яка відшкодовує частину вартості обраного ним предмета лізингу, що прямо передбачено Законом «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 10 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право: інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти.

Законодавством не було визначено конкретного порядку, якого слід дотримуватись лізингодавцям при отриманні лізингових платежів від лізингоодержувачів. Натомість сторони вправі обирати та погоджувати будь-які умови договору та будь-які лізингові платежі, які необхідні сторонам для належного виконання ними правочину.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, свідчення позивача, щодо діяльності ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» з адміністрування фінансових активів фізичних осіб для придбання товарів є надуманим.

Позивач зазначає, що правовідносини, що виникли при укладенні договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, не відповідають вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів» та умови спірного правочину є несправедливими та вкрай невигідними для нього. Проте, з даним висновком неможливо погодитись, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами правочину мають відповідати в першу чергу спеціальним законам, які регулюють такий вид економічної діяльності, як фінансовий лізинг, а також в позовній заяві взагалі відсутні будь-які докази та конкретні посилання щодо недійсності договору фінансового лізингу або окремих його частин, а також відсутні будь-які докази порушення охоронюваних прав споживача. Проте, чинним законодавством України передбачено захист не тільки споживачів послуг, Законом на рівні зі споживачами також захищено права та обов'язки суб'єктів господарювання, що здійснюють певний вид економічної діяльності відповідно до норм чинного законодавства України, які несуть певні ризики та мають на меті отримати прибуток з подальшою сплатою відповідних податків та зборів.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

В зв'язку з тим, що діяльність з фінансового лізингу повністю визначена чинним законодавством України та контролюється Нацкомфінпослуг, укладений між сторонами договір відіграє значну, вирішальну роль у регулюванні правовідносин між сторонами. І саме в правочині сторони максимально точно визначені всі його істотні умови, порядок кладення договору, права та обов'язки сторін і правові наслідки, які наступають після належного або неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань. З аналізу умов чинного договору, не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, навпаки позивач не приймає до уваги той факт, що відповідач здійсню свою господарську діяльність несе певні ризики, умовами договору побудовані таким чином, які максимально захищають права та інтереси не тільки компанії, а і інших клієнтів компанії, та повністю відповідають статтям 10-11 ЗУ «Про фінансовий лізинг».

ЗУ «Про захист прав споживачів» взагалі не регулює відносини, які склались між сторонами договору фінансового лізингу. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо порушенням відповідачем чинного законодавства України. Позивачем взагалі не приймається до уваги норми спеціальних законів, які регулюють такий вид діяльності, як фінансовий лізинг. Також, не враховано, що даний Закон не регулює правовідносини у сфері укладання, виконання, розірвання договорів фінансового лізингу. А позов позивача демонструє класичну поведінку недобросовісного клієнта, який бажає відмовитись від взятих на себе договірних зобов'язань за будь-яку ціну. Свідчення позивача щодо несправедливості умов договору являються суто суб'єктивними. Всі умови правочину були погоджені між сторонами, а отже не можуть вважатись такими, що виконуються на власний розсуд.

Відповідно до ст. З ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Позивач зазначає, що на його думку сторонами при укладенні договору фінансового лізингу не було дотримано істотної умови правочину, а саме не зазначено належним чином предмет договору, що є на його думку порушенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), а певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Таким чином, між сторонами було укладено договір фінансового непрямого лізингу, тобто лізингодавець (відповідач) зобов'язаний придбати предмет договору в майбутньому, саме після виконання лізингоодержувачем певних зобов'язань. Сторони на момент укладення договору погодили, що лізингоодержувач (позивач) бажає отримати саме автомобіль Chery Е5 та лізингодавець (відповідач) зобов'язаний набути у свою власність даний транспортний засіб, після виконання певних умов, зареєструвати, застрахувати та передати товар у право володіння та користування позивачу.

Тобто на момент укладення договору у лізингодавця був відсутній транспортний засіб, оскільки особливістю укладення саме цього правочину є набуття товару у власність у майбутньому. Отже, сторони не могли зазначити точну характеристику товару, його номер кузова, двигуна, комплектацію, колір, рік випуску тощо.

Таким чином, позивач помиляється у трактуванні норм чинного законодавства України та не враховує особливість укладеного між сторонами правочину, а саме договору фінансового непрямого лізингу. Сторони визначили, що предметом договору являється транспортний засіб автомобіль марки Chery моделі Е5, що являється головною умовою визначення предмету договору, інші відомості товару будуть вказані у акті приймання-передачі у момент отримання.

Щодо тверджень позивача про здійснення нечесної підприємницької діяльності, то відповідач здійснює свою господарську діяльність відповідно до норм чинного законодавства України, займається виключним видом господарської діяльності по наданню послуг з фінансового лізингу. Зокрема, відповідно до Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004 року № 21 затверджено Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Положення юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності:

внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно установчих документів; кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу;

довідки про взяття на облік юридичної особи (далі - Довідка), виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг.

Відповідач, виконавши всі передбачені законодавством вимоги, 11.09.2012 року отримав відповідну довідку (копія додається), що також зазначено в договорі.

Отже, посилання позивача на незаконність діяльності відповідача, яка порушує його права як споживача є безпідставними та повністю спростованими. Твердження, що відповідач проводить нечесну підприємницьку діяльність, яка вводить споживача в оману є необґрунтованим та не підкріпленим жодним належним та допустимим доказом.

Свою думку щодо викладених питань висловив Верховний Суд України в Постанові ПВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (пункт 20).

Як вбачається з позовної заяви, жодного належного та допустимого доказу щодо факту введення позивача в оману, наявності в діях відповідача умислу позивачем не надано. Натомість в позовній заяві містяться суб'єктивні та зацікавлені пояснення позивача, щодо невідповідності укладеного правочину законодавству та волі позивача, невиконання своїх зобов'язань тощо. Проте такі пояснення є зацікавленими та такими, які не мають під собою реального підґрунтя, а головне являються недоведеним свідченням, а отже не можуть братись до уваги судом. Складно припустити, що позивач мав наміри придбати коштовний товар, поставився до укладення правочину з такою халатністю, тобто, при укладені правочину, не виявив бажання навіть ознайомитись з умовами договору, на яких в майбутньому сторони мали співпрацювати.

Крім того, невикористання свого права на належне ознайомлення з умовами договору, не може свідчити про введення в оману позивача відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Проте позивач підписав кожну сторінку договору, що свідчить про ознайомлення з текстом на цих сторінках. Підписання правочину, додатків до нього, а також оплата відповідних лізингових платежів є підтвердженням факту ознайомлення, розуміння стороною її умов та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом угоди й додатків до неї.

Свідчення позивача щодо введення в оману є лише способом ухилитись від взятих на себе зобов'язань та характеризує позивача, як недобросовісного клієнта, який має на меті відмовитись від правочину за будь-яку ціну.

Таким чином, позов є безпідставним та таким, що не підкріплений жодним належним доказом, даний правочин не підлягає визнанню недійсним лише з підстав заперечення його дійсності позивачем (лізингоодержувачем). Укладений договір фінансового лізингу є дійсним в силу його укладення та досягнення згоди по всіх істотних умовах.

Крім того, чинним законодавством України чітко передбачено порядок та наслідки розірвання таких правочинів. Відповідно до п. 1. З ст. 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Відповідно до п. 1 ст. 7 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України: договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу насамперед для самих сторін. Обов'язкову силу для сторін має й такий договір, який законом не передбачений, але й не суперечить йому. Договір, який є чинним (дійсним), має обов'язкову силу не лише для сторін. Ним повинні керуватися й органи, які вирішують спори між сторонами цього договору, захищаючи їхні права та інтереси. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Заслухавши представників позивачf, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Копією спірного договору підтверджується, що 24.04.2014 року позивач уклав з товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" договір № 009890 фінансового лізингу. Відповідно до умов договору його предметом є транспортний засіб (автомобіль, сільськогосподарська техніка, навісне обладнання, механізми та ін.), зазначений в п.1.1. договору, в даному випадку це Cheri E5. Вартість предмету лізингу на момент укладання даного договору та розмір авансового платежу вказується в додатку №1 до договору, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.3 укладеного договору відповідач бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу, зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору, вартістю 92 000 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на строк та на умовах, передбачених договором.

Предмет лізингу є власністю лізингодавця (п. 1.5 договору) та набувається ним за договором купівлі-продажу у продавця автотранспортного засобу в інтересах лізингоодержувача (п. 4.6 договору).

Пунктами 1.7, 1.8 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу, комісії за організацію та оформлення договору (10% від вартості предмету лізингу та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору, платежами визначеними в додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

На виконання договору позивачем було сплачено на користь відповідача комісійну плату у розмірі 9 200 грн. та 46 000 грн. авансового платежу.

Частиною 1 ст. 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно преамбули Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" цей закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Згідно ст. 9 цього ж Закону відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає діяльність "із надання фінансових послуг" (п. 3 ч. 1).

Спеціальним законом, яким врегульовано діяльність із надання фінансових послуг. є Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону фінансовий лізинг є фінансовою послугою.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 цього Закону державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів - Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно із ч. 4 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Таким нормативно-правовим актом є розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004 року за №21, яким затверджено Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.

Відповідно до п.2.1 ст.2 вказаного Положення юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності, зокрема довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг (додаток 1).

ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 11.09.2012 року за № 1217 взята на облік, як така, що має право надавати послуги з фінансового лізингу без ліцензії.

Відповідно до довідки про реєстрацію ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" не є фінансовою установою і має право здійснювати:

- фінансовий лізинг;

- торгівлю автомобілями та легковими автотранспортними засобами;

- торгівлю іншими автотранспортними засобами;

- оптову торгівлю іншими товарами господарського призначення;

- неспеціалізовану оптову торгівлю.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено види діяльності, на які Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами, а саме:

1) страхової діяльності;

2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Проте залучення передбачених п.1.7 договорів фінансового лізингу лізингоодержувачем винагород та авансового платежу у розмірі 50% від вартості предмету лізингу, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, зважаючи, що відповідач не є фінансовою установою, не вимагає одержання відповідної ліцензії.

Суд також не вважає несправедливими умови укладеного договору, оскільки ним передбачено, що зміни до нього вносяться додатковою угодою до даного договору, а не за бажанням відповідача (пункти 1.6, 1.9 та інші договору), відповідно до п. 14.1 будь-які спори або розбіжності, що виникають у процесі виконання договору, які сторони не можуть розв'язати шляхом переговорів, будуть вирішуватися в судовому порядку.

Не найшло свого підтвердження і запевнення позивача про те, що договір ним укладений під впливом обману зі сторони відповідача та ведення ним нечесної підприємницької діяльності, оскільки позивач своїми підписами на всіх сторінках договору та додатків до нього підтвердив, що особисто ознайомлений з умовами договору. Будь-яких заперечень він не вказав.

Суд вважає, що безпідставними є також твердження позивача, що в договорі не вказано детальні характеристики предмету лізингу. З доданої позивачем роздруківки з сайту офіційного представника автокомпанії вбачається, що автомобіль Cheri E5 продається в одній комплектації.

Позивач та його представники не змінювали позовні вимоги в частині того, що вони вважають, що договір підписаний особою, яка не мала відповідних повноважень, тому суд не вправі давати оцінку цій підставі.

Керуючись 3, 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, - суд, -

вирішив:

Повністю відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» про захист прав споживача, застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину та стягнення коштів.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя