Ухвала суду № 42502759, 11.12.2014, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/9744/14-ц

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2014 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді САВЛУК Т.В.

при секретарі Гноілек М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про визнання дій та бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби протиправними та визнати не чинною постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №36255364 від 30 січня 2013 року,

в с т а н о в и в:

11 квітня 2014 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник за дорученням ОСОБА_2 звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві з вимогами : « Визнати дії та бездіяльність посадових осіб ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві протиправними; визнати постанову про відкриття виконавчого провадження №36255364 від 30.01.2013 року не чинною; зобов'язати ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві скасувати постанови про стягнення судових витрат від 01.02.2013 року та стягнення виконавчого збору від 01.02.2013 року; зобов'язати ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві відізвати з ПФУ виконавчі документи про відрахування з пенсії ОСОБА_1, які надані до ПФУ 20.08.2013 року; зобов'язати ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві повернути ОСОБА_1 кошти, що вирахувані з пенсії на час прийняття рішення судом».

На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2014 року закрите провадження за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про оскарження неправомірних рішень, дій, бездіяльності посадових осіб та відшкодування завданої шкоди в частині зобов'язання ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві скасувати постанови про стягнення судових витрат від 01.02.2013 року, стягнення виконавчого збору від 01.02.2013 року; зобов'язання ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві відізвати з ПФУ виконавчі документи про відрахування з пенсії ОСОБА_1, які надані до ПФУ 20.08.2013 року; зобов'язання ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві повернути ОСОБА_1 кошти, що вирахувані з пенсії на час прийняття рішення судом. (а.с.39-41)

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 серпня 2014 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2014 року про часткове закриття провадження у справі, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2014 року про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів - залишено без змін. Ухвалу (рішення) Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2014 року скасовано і передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції. (а.с.86-87)

Представник заявника ОСОБА_2 в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, пояснив, що 11 березня 2013 року представник позивача отримав постанову головного державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві про відкриття виконавчого провадження № 36255364 від 30.01.2013 року, на підставі виконавчого листа №2604/4548/12, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 25.01.2013 року про стягнення боргу в сумі 4490 грн. 42 коп. Позивач вважає, що державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження допущені суттєві порушення норм ЗУ «Про виконавче провадження», чим порушені права боржника, а відповідно і його сім'ї. Так, в порушення вимог ч. 5 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження» постанова про відкриття виконавчого провадження була направлена боржнику лише 05.03.2013 року та вручена 11.03.2013 року, вже після спливу строку наданого для добровільного виконання. Після звернення 18.03.2013 року до суду з позовною заявою про оскарження неправомірних дій, позивач 26.03.2013 року отримав супровідний лист від 07.03.2013 року в якому повідомлялось про закінчення виконавчого провадження, в зв'язку з направленням його за належністю до ВДВС Дарницького РУЮ в місті Києві. Однак, жодного документу, вказаного в супровідному листі, позивач не отримував, тому 01.04.2013 року звернувся до ВДВС з заявою, а 01.07.2013 року з повторною заявою, про надання документів, але до цього часу звернення позивача залишилось без належного реагування з боку державної виконавчої служби, також позивач не отримував повідомлень з ВДВС Дарницького РУЮ у місті Києві, однак з вересня 2013 року позивач отримала пенсію в зменшеному розмірі. Після чого було з'ясовано, що відрахування здійснюються на підставі виконавчих документів, що надійшли не з ВДВС Дарницького РУЮ в місті Києві, а з Дніпровського ВДВС, в той же час постанова про відновлення виконавчого провадження не виносилась та не надавалась боржнику, тому немає жодних підстав для проведення в примусовому порядку відрахувань з пенсії ОСОБА_1, тому за наявності наведених позивачем обставин, які беззаперечно свідчать про допущення державним виконавцем порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», є підстави визнати дії державного виконавця неправомірними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження.

Представник відповідача - Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції, в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи відповідач повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, процесуальним правом подати письмові пояснення по суті предмету спору не скористались.

Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України „Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу. Інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 цього Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця. При цьому вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Виходячи із засад цивільного судочинства, судове рішення, як таке, вже само по собі являється актом примусу, спрямованим на вчинення тих чи інших дій в інтересах та на користь учасників судового провадження.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" саме державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 18 цього Закону.

Судом встановлено, що 25 січня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №2604/4548/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу «Буревісник-3» заборгованості по комунальним послугам в розмірі 4275 грн. 82 коп. та судовий збір в сумі 214 грн.60 коп. (а.с.141)

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, що відповідає конституційному положенню щодо обов'язковості виконання судових рішень на всій території України (ст. 124 Конституції України).

Відповідно до положень частини першої та шостої ст.25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 січня 2013 року Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві винесена постанова про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа №2604/4548/2012, виданого 25 січня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу «Буревісник-3» боргу у розмірі 4490,42 грн. (а.с.128)

07 березня 2013 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Коровайко О.С. винесена постанова про закінчення виконавчого проводження (ВП №36255364) про примусове виконання виконавчого листа №2604/4548/2012, виданого 25 січня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу «Буревісник-3» боргу у розмірі 4490,42 грн., на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження». (а.с.139)

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Як передбачено частиною другою та четвертою статі 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Як роз'яснено у п.20 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 « Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Суди розглядають справи за такими скаргами в передбаченому розділом VII Цивільного процесуального кодексу України порядку незалежно від наявності у сторін спору про право, який підлягає розгляду в позовному провадженні. Такий спір не може бути підставою для залишення скарг без розгляду або іншим чином впливати на їх розгляд.

Таким чином, враховуючи, що позовна заява ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про визнання дій та бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби протиправними та визнати не чинною постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №36255364 від 30 січня 2013 року, по суті є скаргою на дії державного виконавця в процесі виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2012 року, яке ухвалене в межах розгляду цивільної справи №2604/4548/2012, тому незалежно від форми та змісту поданого суду процесуального документа, має розглядатись в порядку визначеному розділом VII Цивільного процесуального кодексу України, оскільки виконання рішення суду є невід'ємною частиною судового процесу.

Така позиція висловлена Апеляційним судом міста Києва в ухвалі від 28 серпня 2014 року, за результатами перегляду в апеляційному порядку ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2014 року, яке винесена в межах розгляду даної цивільної справи.

Відповідно до ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до положення п.1 ч. 1 ст. 385 Цивільного процесуального кодексу України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Враховуючи той факт, що встановлений п.1 ч. 1 ст. 385 Цивільного процесуального кодексу України десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому, відповідно до вимог ст.73 Цивільного процесуального кодексу України може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання.

Як роз'яснено у п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 « Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», відповідно до статті 385 ЦПК скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Також суди повинні враховувати, що коли в законі встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, стаття 26 - оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, стаття 58 - оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування звіту про оцінку майна (Закону про виконавче провадження), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за нормами статті 385 ЦПК.

Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Разом з тим, позивач ОСОБА_1, як боржник в процедурі виконавчого провадження, звернулась до суду зі скаргою на дії Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції де предметом оскарження є постанови про відкриття виконавчого провадження винесена 30 січня 2013 року, в межах процедури виконавчого провадження ВП №36255364, з порушенням визначеного законодавством строку для оскарження такого виду постанов, який визначений у ч.6 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки з цим позовом позивач звернулась до суду лише 11 квітня 2014 року, що підтверджується датою реєстрації позову в канцелярії суду.

Крім того, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем ОСОБА_1 строків звернення з даною скаргою до суду, суд враховує позицію позивача, яка висловлена безпосередньо у змісті позовної заяви, що постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 30 січня 2013 року була вручена позивачу 11 березня 2013 року, що підтверджується копією конверту та повідомленням про вручення, ці обставини визнанні представником позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні.

В свою чергу, позивач ОСОБА_1 з клопотанням про поновлення пропущеного строку для звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця щодо оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження, до суду не зверталась, при цьому попередні звернення позивача з аналогічними скаргами до суду, не можуть бути розцінені як поважні причини для відновлення процесуального строку, оскільки законодавством визначений спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою на дії державного виконавця до суду, тому їх перебіг має визначатись за цими нормами, а не за загальними правилами цивільного процесуального законодавства.

Разом з тим, сам факт звернення ОСОБА_1, як боржника в процедурі виконавчого провадження, до суду безпосередньо з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві щодо оскарження дій державного виконавця та постанови про відкриття виконавчого провадженняё не змінює природу правових відносин, які виникли між сторонами спору, які регулюються нормами спеціального законодавства, в даному випадку Законом України «Про виконавче провадження», та порядку розгляду такої категорії заяв, який регламентований розділом VII Цивільного процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про визнання дій та бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби протиправними та визнати не чинною постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №36255364 від 30 січня 2013 року підлягає залишенню без розгляду, у зв'язку з пропуском заявником процесуального строку для звернення з такими вимогами до суду, який визначений ч.6 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень п.1 ч. 1 ст. 385 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1, 2, 19, 25 Закону України "Про виконавче провадження", Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 « Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», ст.ст.383-387 Цивільного процесуального кодексу країни, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про визнання дій та бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби протиправними та визнати не чинною постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №36255364 від 30 січня 2013 року залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги через Дніпровський районний суд міста Києва протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

С у д д я