Постанова № 42499832, 27.01.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

27 січня 2015 року Справа № 906/749/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Петухов М.Г. ,

судді Гулова А.Г.

за участю представників сторін:

позивача - публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - пред-ка Лукашина Є.В. (пост.дов.№ 547-0 від 20.02.2012 р.)

відповідача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, адв. ОСОБА_3 (дог. від 05.01.2015 р.; свід-во адвоката НОМЕР_1 від 02.09.2010р.; посв.адвоката)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Житомирської області від 31.07.14 р.

у справі № 906/749/14 (суддя Ляхевич А.А. )

за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 26180,61 грн.

в с т а н о в и в :

Відповідно до рішення господарського суду Житомирської області від 31.07.2014 р. у справі № 906/749/14 задоволено позов публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 26180,61 грн. Підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 20045,53 грн. заборгованості за кредитом, 3902,19 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 1250,66 грн. пені, 982,66 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом та 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, підприємець ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові в частині стягнення 7300 грн., оскільки оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, а висновки, що містяться в судовому рішенні не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що рішення у справі № 906/749/14 було прийнято господарським судом Житомирської області в судовому засіданні 31.07.2014 р. за відсутності відповідача, оскільки він не був належним чином повідомлений про час і місце проведення судового засідання. На думку скаржника, судом при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми ст.ст.1,17,18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" при встановлені місця проживання та місця реєстрації фізичної особи - підприємця, і суд міг встановити фактичне місцезнаходження сторони процесу шляхом запиту до адресного бюро УМВС в Житомирській області.

Також скаржник зазначає, що виконав погашення кредиту на суму 7300,00 грн. через термінал самообслуговування, і цей платіж не був врахований суд при визначенні належної до стягнення суми боргу. На підтвердження таких доводів скаржник надав квитанцію №10072014150858 від 10.07.2014 р.

Скаржник стверджує, що квитанція № 10072014150858 від 10.07.2014 р. не була долучена до матеріалів в процесі розгляду судом першої інстанції справи № 906/749/14 оскільки відповідача не було належним чином повідомлено про прийняття та призначення до розгляду справи господарським судом Житомирської області.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, у повному обсязі, просив рішення господарського суду Житомирської області від 31.07.2014 р. у справі №906/749/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити частково в задоволення позовних вимог на суму 7300,00 грн. боргу.

У судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

У відзиві на апеляційну скаргу та в усних поясненнях суду, представник позивача зазначив, що сума 7300,00 грн. правомірно не врахована як відшкодування кредиту за договором банківського обслуговування від 13.04.2011 р., оскільки цей платіж був здійснений на поповнення кредитної картки "Універсальна" і жодного відношення до погашення заборгованості підприємця по корпоративній кредитній картці немає.

Представник позивача звертає увагу, що у ПАТ КБ "Приватбанк" відкрито окремий поточний рахунок підприємця ОСОБА_2 з відповідною корпоративною карткою та окремо відкрито картковий рахунок з кредитною карткою фізичної особи ОСОБА_2 Пояснює, що проведення 10.07.2014 р. через термінал самообслуговування операції по поповненню карткового рахунку здійснювалось ОСОБА_2 саме по рахунку фізичної особи, а не підприємця.

Вважає рішення господарського суду Житомирської області від 31.07.2014 р. у справі № 906/749/14 законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обгрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено слідуюче.

13.04.2011 р. публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" та підприємцем ОСОБА_2 підписано заяву про відкриття поточного рахунку та картку за зразками підписів і відбитка печатки /а.с.30/, відповідно до якої відповідач погодився з "Умовами та правилами надання банківських послуг" /а.с.31-38/, у тому числі з Умовами та правилами обслуговування за розрахунковими картками, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, тарифами банку. Таким чином, 13.04.2011 р. сторони погодили вищенаведені умови як договір банківського обслуговування. З підписанням вказаної заяви відповідач зобов'язався виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах позивача - договорі банківського обслуговування.

Відповідно до умов зазначеного договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт банк, Інтернет клієнт банк, sms повідомлення або інших), як визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг" (далі по тексту - Умови).

Згідно з п.3.18.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту.

Відповідно до п.3.18.1.3 зазначених вище Умов, кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.

Пунктом 3.18.6.1. Умов визначено, що обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку Клієнта здійснюється з моменту подачі Клієнтом до Банку заяви на приєднання до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт - банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або у будь-якій іншій формі) та/або з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами.

Матеріаліами справи підтверджено, що на виконання умов договору ПАТ КБ "Приватбанк" надав відповідачу кредитний ліміт в розмірі 24500,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку підприємця ОСОБА_2./а.с.68-84/.

Отже, між сторонами виникли правовідносини з кредитування, які врегульовані нормами ст.ст.1054-1056-1 Цивільного кодексу України. Згідно зі ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено параграфом про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Норми ч.ч.1-2 ст.1056-1 ЦК України передбачають, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Водночас, ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 ЦК України).

Відповідно до п.3.18.4.1 Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка).

Згідно з п.3.18.4.1.1 Умов за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (далі - "період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню"), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

При необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, Клієнт виплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню (п.3.18.4.1.2. Умов).

Відповідно до п.3.18.4.1.3 зазначених Умов у разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними.

У п.3.18.4.1.3 Умов визначено, що при порушенні клієнтом будь-якого грошового зобов'язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання банківських послуг, клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.

Під "непогашенням кредиту" мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п. 3.18.4.1.4 Умов).

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається (п. 3.18.4.9 Умов).

У відповідності до п.3.18.4.4. Умов клієнт сплачує банку винагороду за використання Ліміту відповідно до п.п. 3.18.1.6, 3.18.2.3.2, 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг.

За змістом п.3.18.4.10 Умов при несплаті винагороди, відсотків у відповідні строки, вони вважаються простроченими.

Відповідно до п.3.18.2.3.4 Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування, вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.

Згідно зі ст.193 ГК України та ст.ст.509, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи, зокрема, виписками з банківського рахунку підприємця ОСОБА_2 /а.с.68-84/ та розрахунком заборгованості, виконаним позивачем /а.с.42-45/, підтверджено, що відповідач не виконувала зобов'язань за договором банківського обслуговування від 13.04.2011 р. і станом на 30.04.2014 р. утворилась заборгованість по простроченому кредиту в сумі 20045,53 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - в сумі 3902,19 грн. та заборгованість по сплаті комісії (винагороди за користування кредитом) - в сумі 982,23 грн.

21.04.2014 р. ПАТ КБ "Приватбанк" на адресу відповідача направив вимогу від 02.04.2014 р. за вих.№10221ZRJ0S02Q про усунення порушення та погашення заборгованості за договором банківського обслуговування від 13.04.2011 р. /а.с.50-52/. Така вимога залишена відповідачем без реагування.

Колегія суддів, звертає увагу, що на час прийняття рішення судом першої інстанції відповідач доказів виконання розрахунків за простроченим кредитом не надав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про правомірне задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 20045,53 грн. заборгованості за кредитом, 3902,19 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом та 982,23 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.

Твердження відповідача про часткову сплату заборгованості по кредиту у сумі 7300,00 грн. не відповідають фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до квитанції № 10072014150858 від 10.07.2014 р., копію якої відповідач надав суду апеляційної інстанції /а.с.113/, відповідачем через термінал самообслуговування № TS100608, який знаходиться в приміщенні ПАТ КБ "Приватбанк" у м.Житомирі по вул.Перемоги, 99, проведено операцію з описом "поповнення карток" номер картки НОМЕР_2 на суму 7300,00 грн.

Разом з тим, за умовами договору відповідачеві надана корпоративна картка НОМЕР_3 /а.с.30/, тому операція з поповнення іншої картки - НОМЕР_2 не має відношення до виконання договору від 13.04.2011 р.

Крім того, позивач, спростовуючи доводи скаржника, надав суду докази існування іншого договору про надання банківських послуг, укладеного 10.11.2011 р. ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 як фізичною особою, а не підприємцем - анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку /а.с.171-172/ та виписку по особовому рахунку ОСОБА_2, з якої вбачається, що 10.07.2014 р. через термінал самообслуговування 100608, який знаходиться в м.Житомирі по вул.Перемоги, 99 у відділенні банку сплатила 7300,00 грн. на відшкодування простроченої заборгованості, однак за іншим договором (інший референс, інший ліміт) та за іншою карткою.

Відповідно до ст.ст.33-34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Колегія суддів оцінює докази в їх сукупності відповідно до норм ст.43 ГПК України і вважає, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вище наведених обставин відповідачем не доведено, що оплата 7300,00 грн. здійснена як погашення заборгованості по кредиту відповідно до договору банківського обслуговування від 13.04.2011 р.

Оскільки несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором має місце, також є підставною позовна вимога про стягнення пені, яка правомірно задоволена судом першої інстанції з урахуванням слідуючого.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції. Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п.3.18.5.1 Умов і правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, термінів повернення кредиту, винагороди, клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному в п.3.18.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Згідно з п.3.18.5.4 Умов, нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.18.0.5.1., 3.18.5.2., 3.18.5.3, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок з урахуванням вищенаведених норм, встановлених судом конкретних обставин справи щодо визначених договором строків та фактично виконуваних платежів, колегія суддів дійшла висновку про правомірність розрахунку пені та, відповідно, про обґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача 1250,66 грн. пені.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, зокрема, щодо процесуальних порушень при прийнятті оскаржуваного рішення також не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Колегія суддів встановила, що ухвала господарського суду Житомирської області від 05.06.2014 р. про прийнята позовної заяви до розгляду та порушенння провадження у справі № 906/749/14, відповідно до якої розгляд справи призначено на 17.07.2014 р., направлена відповідачеві підприємцю ОСОБА_2 рекомендованим листом за юридичною адресою АДРЕСА_1. Така адреса підтверджена, крім інших матеріалів справи, спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, одержаним за електронним запитом суду, станом на 17.07.2014 р./а.с.59/.

Ухвала від 05.06.2014 р. про прийнята позовної заяви до розгляду та порушенння провадження у справі, повернута господарському суду Житомирської області поштовим відділенням 16.06.2014 р. з відміткою "за закінченням терміну зберігання"/а.с.56/.

Представники сторін в судове засідання 17.07.2014 р. не з'явилися, і господарський суд Житомирської області відклав розгляд справи на 31.07.2014 р. Ухвала про відкладення розгляду справи від 17.07.2014 р., направлена судом відповідачеві за належною адресою, також повернута поштовим відділенням з відміткою "за закінченням терміну зберігання" /а.с.92-93/.

Відповідно до п.3.1 постанови Пленуму Вищого господарського Суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Громадянин визнається суб'єктом господарювання за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 Господарського кодексу України (частина першастатті 128 названого Кодексу). Таким чином, у випадках, передбачених статтею 56 ГПК України, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

У визначенні місця проживання інших фізичних осіб господарський суд враховує приписи частини першої статті 29 Цивільного кодексу України, за якими таким місцем є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Колегія суддів звертає увагу, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження фізичної особи - підприємця - учасника судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом відповідно до відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідач після зміни нею місця проживання не внесла відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Отже, юридична адреса підприємця була перевідена судом, підтверджена спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб, тоді як жодних відомостей про зміну фактичного місця проживання підприємця у суду не було.

У п.3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Отже, господарський суд Житомирської області повідомив відповідача про час і дату розгляду позовної заяви за адресою, підтвердженою даними ЄДР, тому невручення процесуального документа, направленого судом стороні за належною адресою, та повернення рекомендованої кореспонденції поштою по закінченню терміну зберігання не свідчить про невиконання судом обов'язку щодо повідомлення учасника процесу про вчинення процесуальних дій, оскільки матеріали справи містять докази вчинення судом необхідних дій, направлених на завчасне повідомлення сторін, зокрема, відповідача про час і місце розгляду справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення господарського суду Житомирської області від 31.07.2014 р. у справі № 906/749/14 відповідає матеріалам справи та чинному законодавству. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обгрунтованих висновків господарського суду Житомирської області, і колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду за ст.104 ГПК України.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника згідно зі ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення господарського суду Житомирської області від 31.07.2014 р. у справі № 906/749/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.