Постанова № 42499686, 28.01.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року Справа №922/4354/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивач - Станішевський І.С.;

відповідач - Сивак А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №4559 Х/1-35) та відповідача (вх. №4605 Х/1-35) на рішення господарського суду Харківського області від 02 грудня 2014 року у справі № 922/4354/14,

за позовом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" , с. Подвірки, Дергачівський район, Харківська область,

про стягнення 355 482 951,28 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" 355 482 951,28 грн. за договором №620-ПР купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 р., з яких: основний борг в розмірі 266 394 848,41 грн., пеня в розмірі 24 285 813,11 грн., 7% штрафу в розмірі 29 698 353,79 грн., 3% річних в розмірі 5 097 130,90 грн. та інфляційні втрати в розмірі 30 006 805,07 грн. Позивач також просить суд стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 73 080,00 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02 грудня 2014 року (суддя Макаренко О.В.) позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг в розмірі 266 394 848,41 грн., 3% річних в розмірі 5 093 306,36 грн., інфляційні втрати в розмірі 29 922 162,60 грн. та судовий збір в розмірі 73 080,00 грн.

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з даним висновком суду першої інстанції не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті вищезазначеного рішення, просить його скасувати в частині відмови в стягненні 24285813,11 грн. пені та 29698353,79 грн. 7% штрафу, та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" також не погодившись з даним висновком суду першої інстанції, звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті вищезазначеного рішення, просить його змінити в частині розподілу судових витрат.

Враховуючи те, що апеляційні скарги позивача та відповідача подані на одне і те ж саме рішення господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про об'єднання двох скарг в єдине апеляційне провадження.

ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" надало відзив на апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в якому просило рішення суду в частині стягнення 24285813,11 грн. пені та 29698353,79 грн. штрафу залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відзиву на скаргу ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" не надало.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційних скарг в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2014 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) був укладений договір №620-ПР купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), за умовами п.1.1. якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ) на умовах цього договору.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що газ, який продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для власних потреб. Відповідач є кінцевим споживачем.

Згідно з пунктом 2.1. Договору позивач зобов'язався передати відповідачу з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року газ обсягом до 470 970,00 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.).

Відповідно до пункту 2.1.1. Договору обсяги газу, що планується передати за цим Договором (далі - плановий обсяг), можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% (плюс/мінус п'ять відсотків) від узгодженого сторонами в п.2.1. цього Договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (п. 2.1.2. Договору).

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що приймання-передачі газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.

За умовами п. 3.4. Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печатками відповідача та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому визначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути відповідачу та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 6.1. Договору передбачено порядок розрахунків, які здійснюються відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу. Оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 11.1. Договору цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив протягом січня 2013 р. - грудня 2013 р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 610 130 948,99 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2013 р. на суму 91 202 203,10 грн., від 28.02.2013 р. на суму 45 560 036,31 грн., від 30.04.2013 р. на суму 15 215 906,30 грн., від 31.05.2013 р. на суму 33 890 606,28 грн., від 30.06.2013 р. на суму 35 075 857,32 грн., від 31.10.2013 р. на суму 130 522 205,06 грн., від 30.11.2013 р. на суму 123 654 231,22 грн., від 31.12.2013 р. на суму 129 216 661,05 грн. та від 31.12.2013 р. на суму 5 793 242,35 грн.

Дані акти підписано уповноваженими представниками сторін і скріплено їх печатками.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач природний газ отримав, але його вартість оплатив частково, що підтверджується довідкою про операції, довідкою про сальдо та не заперечується відповідачем.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 266 394 848,41 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі вказаних норм, суд першої інстанції правомірно, на думку судової колегії, дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 266 394 848,41 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно норм статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2 Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості.

У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Посилаючись на вказаний пункт Договору позивач нарахував та пред'явив до стягнення з відповідача пеню в розмірі 24 285 813,11 грн. та 7% штрафу в розмірі 29 698 353,79 грн.

Однак, місцевий суд, відмовив у задоволенні вимог в частині стягнення пені в розмірі 24 285 813,11 грн. та 7% штрафу в розмірі 29 698 353,79 грн., керуючись статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), якою передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Ч. 4 ст. 12 вказаного Закону встановлює, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Тобто, з моменту введення мораторію боржник не може виконувати грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штрафи і пеня, та цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і ніяк не пов'язаний з поняттям мораторію.

За змістом зазначеної норми боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, встановлених спеціальними нормами законодавства.

Тому, на думку колегії суддів, місцевий суд правомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 24 285 813,11 грн. та 7% штрафу в розмірі 29 698 353,79 грн.

Щодо стягнення 3% річних в розмірі 5 097 130,90 грн. та інфляційних втрат в розмірі 30 006 805,07 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок, суд визнав позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат такими, що підлягають задоволенню частково в розмірі 5 093 306,36 грн. 3% річних та 29 922 162,60 грн. інфляційних втрат.

У частині ж позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 3 824,54 грн. та інфляційних втрат в розмірі 84 642,47 грн. суд правомірно відмовив у зв'язку з безпідставним пред'явленням до стягнення.

Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки, яких дійшов місцевий суд щодо задоволення позову в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 266 394 848,41 грн., 3% річних в розмірі 5 093 306,36 грн. та інфляційних втрат в розмірі 29 922 162,60 грн. є правомірними і підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 24 285 813,11 грн., 7% штрафу в розмірі 29 698 353,79 грн., 3% річних в розмірі 3 824,54 грн. та інфляційних втрат у розмірі 84 642,47 грн. слід відмовити.

Що стосується стягнення судового збору в сумі 73080,00 грн., колегія суддів погоджується з висновком відповідача і зазначає наступне.

Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду.

У разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Щодо вирішення питання розподілу господарських витрат, господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України".

Враховуючи те, що судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог на загальну суму 54072633,91 грн. та задоволено позовні вимоги на загальну суму 301410317,37 грн., що складає 84,79% від заявлених ПАТ "Нафтогаз України" - 355482951,28 грн.

Отже, сума судового збору має складати 61964,53 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не можуть бути задоволені; вимоги відповідача щодо перегляду суми розподілу судових витрат підлягають задоволенню; рішення господарського суду Харківського області від 02 грудня 2014 року у справі №922/4354/14 підлягає зміні в частині розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 02 грудня 2014 року у справі №922/4354/14 в частині розподілу судових витрат змінити, стягнувши з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" (62371, Харківська область, Дергачівський район, с. Подвірки, код ЄДРПОУ 05471230) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 61964,53 грн. судового збору.

Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови підписаний 30.01.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.