Рішення № 42498399, 27.01.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2015 р. Справа № 918/1665/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - Банк) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - Підприємець) про стягнення заборгованості в сумі 49 312 грн. 71 коп.,

за участі представників:

позивача: Дробота І.А. за дов. від 18 вересня 2013 року № 3636-О,

відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2014 року Банк звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 4 березня 2011 року між ним та Підприємцем було підписано заяву про відкриття поточного рахунку, а 22 листопада 2011 року між сторонами було підписано заяву про приєднання до публічного договору про співпрацю, згідно яких останній приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із вищезазначеними заявами складають договір банківського обслуговування від 22 листопада 2011 року. На виконання умов вказаного договору Банк встановив відповідачу кредитний ліміт на його поточний рахунок. Оскільки Підприємець, в порушення умов зазначеної угоди, у повному обсязі своїх зобов'язань за цим договором не виконав, позивач, посилаючись на статті 526, 527, 530, 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Підприємця 32 000 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 10 577 грн. 20 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 2 809 грн. 14 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, а також 3 926 грн. 37 коп. пені, нарахованої за несвоєчасне проведення розрахунків за спірним договором.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 21 листопада 2014 року порушено провадження у справі № 918/1665/14, розгляд якої було призначено на 3 грудня 2014 року.

У судовому засіданні 3 грудня 2014 року оголошувалася перерва до 10 грудня 2014 року.

Ухвалою суду від 10 грудня 2014 року розгляд справи відкладено на 24 грудня 2014 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява Банку про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 69), відповідно до якої останній просив суд стягнути з Підприємця 32 000 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 13 663 грн. 42 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 2 657 грн. 13 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, а також 565 грн. 01 коп. пені, з яких: 372 грн. 88 коп. - пеня, нарахована за несвоєчасне повернення тіла кредиту, 159 грн. 63 коп. - пеня, нарахована за несвоєчасне повернення процентів за кредитом, 32 грн. 50 коп. - пеня, нарахована за несвоєчасне повернення комісії за користування кредитом. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 24 грудня 2014 року розгляд справи відкладено на 13 січня 2015 року.

Ухвалою суду від 13 січня 2015 року строк розгляду спору у справі № 918/1665/14 було продовжено на 15 днів - до 5 лютого 2015 року, а розгляд справи відкладено на 27 січня 2015 року.

Представник позивача у судовому засіданні 27 січня 2015 року підтримав вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач явку свого повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про від 10 грудня 2014 року, від 24 грудня 2014 року і від 13 січня 2015 року були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 33016, АДРЕСА_1. Проте вказані поштові відправлення були повернуті підприємством поштового зв'язку з посиланням на закінчення терміну їх зберігання (а.с. 67-68, 75-76, 164-165). Слід також зазначити, що Підприємець брав участь у судовому засіданні 3 грудня 2014 року, що свідчить про його обізнаність щодо розгляду даної справи.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

З огляду на викладене, а також зважаючи на сплив граничного строку розгляду господарського спору, передбаченого статтею 69 ГПК України, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника Підприємця.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

4 березня 2011 року між Банком та Підприємцем електронним цифровим підписом було підписано заяву про відкриття поточного рахунку № НОМЕР_2 (а.с. 30), згідно якої останній приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі - Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua.

Згідно з пунктом 3.18.1.16. Умов (у редакції від 4 листопада 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) при укладанні договорів та угод, або вчинення інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до Умов (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Слід зазначити, що належним чином засвідчена копія витягу з даних Умов наявна у матеріалах справи (а.с. 176-184).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Відповідно до частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

У той же час судом встановлено, що між Банком та Підприємцем власноручно була підписана заява про приєднання до публічного договору про співпрацю (а.с. 72), згідно якої останній погодився з Умовами та Тарифами Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із вищезазначеною заявою складають договір банківського обслуговування від 22 листопада 2011 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20 серпня 2013 року № 15/5007/1293/12.

Згідно з пунктом 3.18.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку та клієнта.

Відповідно до пункту 3.18.1.3 Умов кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.

Пунктом 3.18.1.8 Умов визначено, що проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов.

Ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і клієнта (пункт 3.18.1.6. Умов).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання підписаного між сторонами спірного договору Банк відкрив Підприємцю поточний рахунок № НОМЕР_2 та встановив на нього кредитний ліміт, що неодноразово корегувався позивачем. Станом на 1 березня 2014 року вказаний ліміт становив 32 000 грн. 00 коп. Даний факт підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки про розміри встановлених кредитних лімітів від 14 жовтня 2014 року № 08.7.0.0.0/141014140430 (а.с. 46), а також банківськими виписками з рахунку відповідача (а.с. 47-51).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Банком умов даної угоди.

У відповідності до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено параграфом про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1 та 2 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Водночас частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 ЦК України).

Відповідно до пункту 3.18.4.1 Умов за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка).

Згідно з пунктом 3.18.4.1.1 Умов за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця, розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою у розмірі 0 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

При необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, клієнт виплачує Банку за користування кредитом проценти у розмірі 24 % річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню (пункт 3.18.4.1.2 Умов).

Відповідно до пункту 3.18.4.1.3 зазначених Умов, у разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними.

Цим же пунктом Умов передбачено, що при порушенні клієнтом будь-якого грошового зобов'язання, клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами, клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,1315 % від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.

Під "непогашенням кредиту" мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (пункт 3.18.4.1.4 Умов).

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється у дату сплати (пункт 3.18.4.9 Умов).

У відповідності до пункту 3.18.4.4 Умов клієнт сплачує Банку винагороду за використання Ліміту відповідно до п.п. 3.18.1.6, 3.18.2.3.2, 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць, у порядку, передбаченому Умовами.

При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими (п. 3.18.2.3.15 Умов).

Відповідно до пункту 3.18.2.3.4 Умов Банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування, вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом у повному обсязі шляхом подання відповідного повідомлення.

Клієнт зобов'язується повернути кредит у строки, встановлені пунктами 3.18.1.10, 3.18.2.3.4, 3.18.2.2.17 (пункт 3.18.2.2.5 Умов).

У той же час судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання перед Банком за договором банківського обслуговування від 22 листопада 2011 року в повному обсязі не виконав.

З наявних у матеріалах справи документів, зокрема, виписок з банківського рахунку Підприємця (а.с. 51, 126-157) та наданих Банком розрахунків заборгованості (а.с. 47-50, 70-71, 154-155), вбачається, що в результаті невиконання відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами спірним договором у останнього перед позивачем станом на 9 грудня 2014 року утворилась заборгованість по простроченому кредиту в сумі 32 000 грн. 00 коп., а також 2 657 грн. 13 коп. - по комісії за користування кредитом.

Слід також зазначити, що після порушення провадження у даній справі Підприємець перерахував Банку грошові кошти у розмірі 6 279 грн. 74 коп., які у відповідності до пункту 3.18.4.10 Умов були частково направлені Банком на погашення нарахованої відповідачу пені, а також на часткове погашення заборгованості по комісії. У той же час судом встановлено, що вказана проплата була врахована Банком при поданні заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Нормою статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що вищенаведені суми грошових коштів, які заявлені Банком до стягнення з відповідача, підтверджені належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про неодержання кредитних коштів відповідачем чи погашення спірної заборгованості перед Банком, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача про стягнення з Підприємця 32 000 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, а також 2 657 грн. 13 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Водночас у своїй позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, Банк також просив суд стягнути з Підприємця 13 663 грн. 42 коп. заборгованості по процентам за користування спірними кредитними коштами, нарахованих з 1 листопада 2013 року по 4 травня 2014 року (заборгованість по поточним процентам), а також з 5 травня 2014 року по 9 грудня 2014 року (заборгованість по простроченим процентам). У той же час з наданого Банком розрахунку вбачається, що заборгованість по простроченим процентам буда нарахована з 5 травня 2014 року до 30 червня 2014 року за процентною ставкою у розмірі 48 % річних, а також з 1 липня 2014 року по 9 грудня 2014 року за збільшеною процентною ставкою у розмірі 56 % річних.

Судом встановлено, що 1 липня 2014 року позивачем було внесено зміни до Умов, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією наказу керівництва Банку від 10 червня 2014 року (а.с. 187-191). Відповідно до вищезазначеного наказу в Умови було внесено зміни, зокрема, щодо корегування відсоткової ставки за користування кредитом понад 90 днів та збільшено її розмір з 48 % до 56 %.

Відповідно до частини 3 статті 10561 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника (частина 4 статті 10561 ЦК України).

З метою встановлення факту належного повідомлення Підприємця про вступ в дію та застосування Умов у новій редакції та застосування збільшеної процентної ставки у розмірі 56 %, ухвалою суду від 24 грудня 2014 року у позивача були витребувані докази належного повідомлення відповідача про збільшення процентної ставки за порушення грошових зобов'язань за укладеним між сторонами кредитним договором з посиланням на конкретні положення "Умов та правил надання банківських послуг" у відповідній редакції. У той же час у судовому засіданні 27 січня 2015 року представник Банку повідомив, що вищезазначених доказів у позивача немає. Такі докази відсутні і в матеріалах даної справи.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позовна вимога Банку про стягнення з Підприємця 13 663 грн. 42 коп. заборгованості по процентам за користування спірними кредитними коштами підлягає задоволенню в частині стягнення з останнього вказаних процентів, нарахованих за спірний період за процентною ставкою у розмірі 24% річних з 1 листопада 2013 року по 4 травня 2014 року, а також за процентною ставкою у розмірі 48 % річних з 5 травня 2014 року по 9 грудня 2014 року, що за розрахунком суду складає 12 518 грн. 54 коп. (розрахунок додається).

Водночас у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 1 144 грн. 88 коп. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом слід відмовити.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного повернення тіла кредиту, Банк, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з Підприємця 565 грн. 01 коп. пені, нарахованої у період з 27 листопада 2014 року по 9 грудня 2014 року згідно наданого ним розрахунку (а.с. 70-71), з яких: 372 грн. 88 коп. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 159 грн. 63 коп. - пеня за несвоєчасну сплату процентів за кредитом, 32 грн. 50 коп. - пеня за несвоєчасну сплату комісії за кредитом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 3.18.5.1 вказаних вище Умов, при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3 термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 3.18.1.8, 3.18.2.2.3. 3.18.2.3.4. винагороди, передбаченого пунктами 3.18.2.2.5, 3.18.4.4., 3.18.4.5., 3.18.4.6 клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. У разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному в пункті 3.18.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Згідно з пунктом 3.18.5.4 Умов нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачений пунктами 3.18.0.5.1., 3.18.5.2., 3.18.5.3, здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.

Оскільки заявлений до стягнення розмір вказаної штрафної санкції відповідає вищезазначеним нормам законодавства та положенням Умов, а поданий Банком розрахунок є арифметично вірним, позовна вимога про стягнення з відповідача 372 грн. 88 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 159 грн. 63 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом та 32 грн. 50 коп. пені за несвоєчасну сплату комісії за кредитом підлягає задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (33016, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (49094, місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50, ідентифікаційний код: 14360570) 32 000 (тридцять дві тисячі) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 12 518 (дванадцять тисяч п'ятсот вісімнадцять) грн. 54 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 2 657 (дві тисячі шістсот п'ятдесят сім) грн. 13 коп. заборгованості по комісії, 372 (триста сімдесят дві) грн. 88 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 159 (сто п'ятдесят дев'ять) грн. 63 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом, 32 (тридцять дві) грн. 50 коп. пені за несвоєчасну сплату комісії за кредитом, а також 1 784 (одну тисячу сімсот вісімдесят чотири) грн. 21 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30 січня 2015 року

Суддя Є.В. Павленко