Постанова № 42498198, 21.01.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р. Справа№ 910/4407/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімонова І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.14року. (повний текст підписано - 31.10.2014р.)

у справі №910/4407/13 (головуючий суддя -Чибикіна С.О., судді Чеберяк П.П., Шкурдова Л.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор"

до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

про стягнення 467 367,86 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" про стягнення 467 367,86 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням ПАТ "Уманьавтодор" зобов'язань за договором поставки від 18.05.14 р., яке полягає у неповній оплаті коштів за отриманий товар, у зв'язку з чим у відповідача станом на момент звернення до суду утворилась заборгованість у розмірі 467 367,86 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2014 у справі №910/4407/14 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд.5; код 01386326) на користь Публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" (20400, Черкаська область, Тальнівський район, м. Тальне, вул. Карє'рна, 1; код 14196857) 467 367 (чотириста шістдесят сім тисяч триста шістдесят сім) грн. 86 коп. основного боргу та 9 347 (дев'ять тисяч триста сорок сім) грн. 36 коп. судового збору.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідно до договору поставки від 18.05.2014 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 9067585,47 грн., однак відповідачем зобов'язання по оплаті були виконані частково, у результаті чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 467 367,86 грн. Оскільки доказів погашення суми заборгованості відповідачем надано не було, суд визнав за правомірне задоволення вказаної позовної вимоги.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Мостобуд" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2014 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 24.11.2014р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 16.12.14р.

Через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду 15.12.14р. представником скаржника подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням уповноваженого представника скаржника.

Через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду 16.12.14 представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 16.12.14р. з'явився представник позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 року розгляд справи було відкладено на 21.01.2015 року.

20.01.2015 року в судовому засіданні апеляційної інстанції апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 30.10.14 р. у справі №910/4407/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 30.10.14 р. у справі № 910/4407/14.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як було вірно встановлено судом першої інстанції 18.05.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Уманьавтодор" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Мостобуд" (покупець) було укладено договір поставки №50-Т, за умовами якого продавець зобов'язується поставити покупцю товарно-матеріальні цінності (товар), а покупець прийняти його по ціні і на умовах, які обумовлені цим договором (п. 1.1. договору).

Пунктом 2.1. договору встановлено, що загальна вартість товару що поставляється за цим договором, визначається сумою накладних продавця.

Згідно п. 2.2. договору розрахунки за товар здійснюються шляхом проведення взаєморозрахунків згідно фінансово-господарських операцій проведених між сторонами протягом всього терміну дії цього договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2012 року. У випадку якщо за 30-ть календарних днів до закінчення дії договору ні одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір розірвати договір, його дія продовжується на тих же умовах до 31.12.2013 року (п.п. 6.1., 6.2. договору)

Поясненнями представників сторін по справі, видатковими накладними, за якими рахується заборгованість, перелік яких вказаний в додаткових поясненнях від 30.10.2014 року та копії яких міститься у матеріалах справи, стверджується факт поставки позивачем відповідачу товару за договором поставки №50-Т від 18.05.2012 року (в кожній з цих накладній вказується, що поставка відбувається за договором поставки №50-Т від 18.05.2012 року) на загальну суму 9 067 585,47 грн.

20.12.2013 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію з вимогою про сплату боргу за договором поставки №50-Т від 18.05.2012 року на суму 4 022 188,04 грн., яку відповідач отримав 23.12.2013 року.

Відповідач на даний час має заборгованість перед позивачем у розмірі 467 367,86 грн. з урахуванням розрахунків за товар проведених шляхом взаєморозрахунків, що підтверджується протоколом № 31.12-1 від 31.12.2013 року, який міститься в матеріалах справи та який підписаний уповноваженими представниками обох сторін.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті за отриманий згідно Договору товар, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 467 367,86 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами було укладено договір поставки № 50-Т від 18.05.2014 року.

За період з травня 2012 року по грудень 2012 року включно позивачем було поставлено відповідачу обумовлений договором товар на загальну суму 9 067 585,47 грн., що підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Як було достовірно встановлено місцевим господарським судом та не спростовано стороною відповідача по справі у зв'язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг у останнього перед позивачем утворилася заборгованість за отриманий товар у розмірі 467 367,86 грн.

Посилання апелянта на ту обставину, що начебто заявлена позивачем до стягнення заборгованість виникла зовсім з інших договірних зобов'язань та не стосується предмету розгляду даної справи, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на не відповідність даних тверджень дійсним обставинами справи, оскільки дослідивши наявні в матеріалах справи видаткові накладні, які відповідають положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», колегія суддів констатує, що усі вони були виписані за договором № 50-Т від 18.05.2012 року.

З огляду на відсутність будь-якої доказової бази на підтвердження протилежного, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про необхідність задоволення заявлених позовних вимог.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 30.10.2014 року у справі № 910/4407/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/4407/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко