Постанова № 42498191, 13.01.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2015 р. Справа № 922/4036/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Мосейчук М.В. (директор)

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4172 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 10.11.14 р. у справі № 922/4036/14

за позовом Приватного підприємства "Дистриб'юшн Компані", м. Кременчук, Полтавська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм", м. Мерефа, Харківська область

про стягнення 40070,67 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне підприємство "Дистриб'юшн Компані", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача - ТОВ "Родій Фарм" 35656,26 грн. заборгованості, 2611,41 грн. пені та судові витрати в розмірі 1827,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.11.2014 р. позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" на користь Приватного підприємства "Дистриб'юшн Компані" заборгованості за договором поставки № КР-17/06-12 від 17.06.2012 р. у розмірі 35656,26 грн., пеню за невиконання договірних зобов'язань у розмірі 2611,41 грн. та судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Рішення мотивоване з посиланням на те, що сума заборгованості відповідачем не погашена у повному обсязі, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені суд також вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню та ін.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи, просить рішення скасувати, та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог повністю, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що позивач не надав суду належного та обґрунтованого розрахунку позовних вимог, крім того не надано належних доказів існування заборгованості. Зазначає про те, що згідно з переліком додатків до позовної заяви надані копії видаткових накладних, але відсутні копії довіреностей на отримання ТМЦ. А отже, на його думку факт постачання позивачем товару відповідачеві не може вважатися доведеним та ін.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 17.06.2012 р. між Приватним підприємством "Дистриб'юшн Компані" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" (покупець) укладений договір поставки № КР-17/06-12, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність покупцю визначений договором товар, а покупець зобов'язався приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Згідно з п. 2.1. договору, поставка товару за цим договором здійснюється постачальником на підставі зробленої заявки покупця (направленої факсом чи електронною поштою) на протязі 2 (двох) календарних днів з моменту її отримання. Постачальник має право на дострокову поставку товару.

Згідно з п. 2.2. договору, сторони погоджують асортимент, кількість товару шляхом надіслання покупцем заявки постачальнику, складеної на підставі специфікації. Асортимент та кількість товару партії поставки, сторони зазначають у видатково-прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 4.2. договору, ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та зазначається у видатково-прибуткових накладних. Зміна ціни товару після його поставки покупцю не допускається.

Відповідно до пункту 4.4 договору, ціни на товар встановлюються на момент поставки в національній валюті України.

Відповідно до п. 5.1 договору, оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється шляхом готівкового та безготівково розрахунку покупцем по мірі реалізації поставленого товару кожні 14 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця.

На виконання умов договору позивач передав відповідачеві товар, що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, які підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Крім того зазначені факти підтверджуються актом звірки взаєморозрахунків, в якому відповідач визнав існуючу заборгованість за договором поставки № КР- 17/06-12 від 17.06.2012 р. у розмірі 35632,26 грн.

Позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати отриманого товару не виконав.

Позивач звернувся до відповідача з претензією про погашення заборгованості у розмірі 35632,26 грн., але претензія залишена без задоволення.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що сума заборгованості відповідачем не погашена у повному обсязі, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені суд також вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню та ін.

Викладені в рішенні господарського суду висновки суд вважає такими, що відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування даного рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як свідчать матеріали справи та зазначено вище, між сторонами 17.06.2012 р. укладено договір поставки № КР-17/06-12, який виконаний позивачем у певному обсязі.

Всі надані позивачем в обґрунтування своїх вимог видаткові накладні про передачу - отримання певної кількості товару на загальну суму 35632,26 грн. є первинними документами, містять дату складання, номер, необхідні реквізити підприємств що проводять відповідну господарську операцію, зміст цієї операції, підписи представників та печатки підприємств.

Проте відповідач, на порушення вищезазначених норм матеріального права та умов договору, не розрахувався за отриманий товар.

Стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи довіреностей на одержання цінностей колегія суддів зазначає наступне:

Довіреність не відноситься до розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку відповідно до Податкового кодексу України. Довіреність є документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження відповідної особи на отримання для підприємства відповідного переліку та кількості цінностей. Тобто, відсутність довіреності ніяким чином не спростовує факту передачі (поставки) товару.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав доказів погашення заборгованості 35632,26 грн., судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 35632,26 грн.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2. договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день просрочки.

Також судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 2611,41 грн.

Разом з тим, безпідставними є вимоги відповідача про скасування судового рішення з тих підстав, що господарський суд прийняв рішення за відсутності доказів направлення позивачем йому документів доданих до позової заяви, чим нібито порушив його процесуальні права, оскільки матеріали справи містять доданий фіскальний чек № 1857 від 10.09.2014 р., який є доказом направлення відповідачу рекомендованої кореспонденції. Крім того, відповідачу було відомо про розгляд справи, а отже мав можливість на ознайомлення з її матеріалами.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому, відповідач, не надав жодного доказу того, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права, які могли б в будь-якому випадку бути підставою для скасування даного рішення.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 10.11.14 р. у справі № 922/4036/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 10.11.14 р. у справі № 922/4036/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 17.01.2015 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.