Ухвала суду № 42498150, 26.01.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

УХВАЛА

"26" січня 2015 р. Справа № 8/80/2011

вх. № 5558/14л

Суддя господарського суду: Лаврова Л.С.

при секретарі судового засідання: Васильєва Л.О.

за участю сторін:

стягувач -

боржник -

Відділ примусового виконання рішень ДВС України -

розглянувши скаргу на дії Державної виконавчої служби у справі за позовом ТОВ "Донбаська вугільна компанія" м Луганськ до Державного підприємства "Луганськвугілля" м.Луганськ , суб*єкт оскарження - Відділ примусового виконання рішень ДВС м.Київ

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2014 року до суд звернулось Приватне акціонерне товариство "Луганська вугільна компанія" зі скаргою на дії органу Державної виконавчої влади України м. Київ та просить :

- визнати незаконними дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з винесення постанови про зупинення виконавчого провадження від 10.09.2014 року по виконавчому провадженню ВП№ 35695810.

- визнати недійсною постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про зупинення виконавчого провадження від 19.09.2014 року по виконавчому провадженню ВП№ 35695810.

В обґрунтування скарги, заявник посилається на порушення виконавчою службою п.17 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" шляхом прийняття постанови про зупинення виконавчого провадження № 35695810 від 19.09.2014 року, оскільки ДП "Луганськвугілля" взагалі не включено до переліку об'єктів державної власності, які підлягають приватизації у 2012-2014 роках.

Ухвалою від 24.12.2014 року за клопотанням стягувача, проведено заміну Приватного АТ "Луганська Вугільна Компанія" - позивача по справі №8/80/2011 та стягувача у виконавчому провадженні ВП №35695810 на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Донбаська вугільна компанія" ( а.с.66-67).

Згідно ч. 3 ст. 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", справи, розгляд яких не закінчено і які перебувають у провадженні місцевих, апеляційних судів, розташованих в районі проведення антитерористичної операції, в разі неможливості здійснювати правосуддя передаються судам відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності протягом десяти робочих днів з дня прийняття розпорядження головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

У разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.

Як зазначено в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014року №2 "Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України" ГПК не містить положень щодо відновлення втраченої справи. Однак це не може бути підставою для відмови в прийнятті чи залишенні без розгляду заяви, клопотання чи іншого передбаченого ГПК звернення учасника судового процесу до господарського суду.

Втрачена (у тому числі частково, - наприклад, окремі томи) справа може бути відновлена за заявою особи (осіб), що була учасником відповідного судового процесу і звернулася до того місцевого господарського суду, який розглянув справу по суті або припинив провадження в ній чи залишив позов без розгляду, а також зазначеним господарським судом з своєї ініціативи.

Відновлення втраченої справи здійснюється місцевим господарським судом, незалежно від того, на якій стадії розгляду (в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій) вона перебувала. Якщо необхідно здійснити апеляційний або касаційний розгляд справи, її матеріали після такого відновлення передаються місцевим господарським судом відповідно до суду апеляційної або касаційної інстанцій.

Якщо місцевий господарський суд, про який ідеться в абзацах першому і другому цього підпункту, знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, то відновлення втраченої справи здійснюється господарським судом за територіальною підсудністю судових справ, визначеною згідно із статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" або статтями 1, 3 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції".

У разі якщо за змістом поданої до суду заяви або скарги для її розгляду достатньо лише деяких матеріалів справи, то втрачена справа може відновлюватися тільки в частині, необхідній для такого розгляду, а не повністю.

Відповідно до ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати скаргу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі представника боржника.

Отже, суд, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги скарги та заперечення проти неї, всебічно та повно дослідивши матеріали скарги та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників стягувача та ДВС, встановив наступне.

Оскаржуваним процесуальним документом є рішення господарського суду Луганської області від 03.08.2011року по справі №8/80/2011 ( а.с.25-32), яким стягнуто з ДП "Луганськвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахтоуправління" Луганське" ідентифікаційний код 32473323, яке знаходиться за адресою : м. Луганськ , вул. Лермонтова, 1-в на користь ПАТ "Луганська Вугільна компанія" ідентифікаційний код 32474386, яке знаходиться за адресою : м. Луганськ, вул.Советская,18 - основний боргу 10801731, 61 грн., інфляційні нарахування у сумі 503360,69 грн., штраф у сумі 756121,21 грон., пеню у сумі 1307009,52 грн., та 3 % річних 107425, 44 грн.. а також витрати по сплаті державного мита 23956,85 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 221,72 грн..

На виконання рішення суду 15.08.2011 року було видано наказ на примусове стягнення ( а.с.35).

03.12.2012 року Відділом примусового виконання рішень ДВС України постановою було відкрито виконавче провадження № 35695810 ( а.с.34).

19.09.2014 року державним виконавцем Державної виконавчої служби України була винесена постанова про зупинення виконавчого провадження ВП№35695810 за наказом господарського суду Луганської області по справі №8/80/2011 від 15.08.2011 року про стягнення з ДП "Луганськвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахтоуправління "Луганське" на користь ПАТ "Луганська Вугільна компанія" основного боргу 10801731, 61 грн., інфляційних нарахувань у сумі 503360,69 грн., штрафу у сумі 756121,21 грон., пені у сумі 1307009,52 грн., та 3 % річних 107425, 44 грн.. а також витрати по сплаті державного мита 23956,85 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 221,72 грн..

Спірна постанова була винесена державним виконавцем у відповідності до п.17 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" до завершення трирічного терміну з моменту завершення приватизації.

Скарга стягувача мотивована тим, що постанова про зупинення виконавчого провадження ВП №35695810 від 10 .09.2014 року винесена з порушенням норм Закону України "Про виконавче провадження", оскільки Державне підприємство "Луганськвугілля" (боржник) є самостійною юридичною особою щодо якої відсутнє рішення про приватизацію, воно не входить до переліку об'єктів приватизації, визначених в постанові Кабінету Міністрів України №987 від 19 вересня 2012 року, на яку йде посилання у спірній постанові. До вказаного переліку не входить також і відособлений підрозділ " Шахтоуправлінння "Луганське".

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам у скарзі, з урахуванням її фактичних та правових підстав, суд дійшов висновку про її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.124 Конституції України та ст.115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1); державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2).

Відповідно до п.17 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі прийняття рішення про приватизацію вугледобувних підприємств відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" (закон набрав чинності 06 травня 2012 року) протягом трьох років з моменту завершення приватизації.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство "Луганськвугілля" є вугледобувним підприємством.

Згідно зі ст.13 Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств", з метою недопущення банкрутства вугледобувних підприємств і збереження сировинної бази металургійного та енергетичного комплексів, з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства до моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств.

На строк до трьох років з моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств, які поширюються лише на борги, що утворилися на момент завершення приватизації.

Відповідно до ст.ст.2, 3 Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств", особливими умовами приватизації вугледобувних підприємств є, зокрема, встановлення на строк до трьох років з моменту завершення приватизації мораторію на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторію на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств, які поширюються лише на борги, що утворилися на момент завершення приватизації.

Приватизація вугледобувних підприємств здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

В пункті 2 прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону зазначено, що дія норм статей 2 і 13 цього Закону поширюється виключно на вугледобувні підприємства, щодо яких прийнято рішення про приватизацію після набрання чинності цим Законом, та вугледобувні підприємства, приватизовані після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2012 року №987 затверджений перелік об'єктів державної власності, які підлягають приватизації у 2012-2014 роках, до якого увійшли окремо виділені структурні підрозділи Державного підприємства "Луганськвугілля", зокрема (а.с.37-38), але не боржник по справі.

Отже, враховуючи те, що боржником у справі №8/80/2011 за виконавчим провадженням ВП№35695810 є саме Державне підприємство "Луганськвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шатоуправління "Луганське" , яке не визначене як об'єкт приватизації, виконавча служба не вправі була зупинити виконавче провадження, самостійно оцінюючи правовідносини, що регулюють статус об'єкта приватизації та розповсюдження на нього положення про мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 17 квітня 2014 року по справі №5006/33/81/2012.

Відповідно до п. 9.13 Пленуму: "За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє".

Таким чином, враховуючи вищевикладене, виходячи з принципу обов'язковості виконання судових рішень, суд дійшов висновку, що дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови про зупинення виконавчого провадження від 19.09. 2014 року ВП №35695810 з виконання наказу господарського суду Луганської області №8/80/2011 від 15.08.2011 року, є незаконними, та відповідна постанова є недійсною з моменту її прийняття.

Керуючись ст.1,33,43,86 , 1212 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Задовольнити скаргу стягувача на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Визнати незаконними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови про зупинення виконавчого провадження від 19.09.2014 року ВП № 35695810 з виконання наказу господарського суду Луганської області №8/80/2011 від 15.08.2011 року.

Визнати недійсною постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 19.09.2014 року ВП № 35695810 про зупинення виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Луганської області №8/80/2011 від 19.09.2014 року .

Суддя Лаврова Л.С.