Постанова № 42497935, 16.01.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2015 року справа №810/6690/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Облагроотехсервіс" до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ПАТ «Облагротехсервіс» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0001322201 від 25.06.2014 р., яким підприємству було визначено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 142 803 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція 35701 грн.

В обґрунтування заявленої вимоги, посилається на безпідставність висновку акту перевірки податкового органу №270/22-03/00913545 від 10.06.2014 р. про порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, внаслідок чого ПАТ «Обларготехсервіс» начебто було занижено ПДВ на суму 142 803 грн., у зв'язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення №0001322201 від 25.06.2014 р. Хибність висновків акту перевірки від 10.06.2014 р. №270/22-03/00913545 полягає у неправомірному покладанні на позивача відповідальності за дії (бездіяльність) його контрагента - ТОВ «Сіммбуд». Вказує, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Посилаючись на правову позицію Пленуму Верховного суду України у постанові №9 від 06.11.2009 р. та Вищого адміністративного суду України у постанові від 14.11.2012 р. №К/9991/50772/12, просив скасувати оспорюване податкове повідомлення-рішення.

У призначений для розгляду справи час у судове засідання з'явився представник позивача. Уповноважений представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином, через канцелярію суду, 14.01.2015 р., подав клопотання про відкладення розгляду справи.

На підставі ч.6 ст.128 КАСУ, суд розглянув вказану справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне заявлені позовні вимоги задовольнити, виходячи із наступного: ПАТ "Облагротехсервіс" зареєстроване РС Києво-Святошинського РУЮ Київської області 27.09.1995 р. за №13391050003001421, код ЄДРПОУ 00913545, перебуває на обліку у ДПІ Києво-Святошинського району ГУ Мiндоходiв у Київськiй областi з 27.11.1995 р. за №63, є платником ПДВ згідно свідоцтва від 23.03.2012 р. №200036281.

Працівниками податкового органу, на підставі наказу №463 від 28.05.2014 р. та направлення №448 від 28.04.2014 р. ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області, була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Сіммбуд» (код ЄДРПОУ 38545822) за січень 2014 р., за результатами якої складено акт від 10.06.2014 р. №270/22-03/00913545.

Відповідно до висновку вищевказаного акту перевірки позивачем було порушено п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягала сплаті до бюджету у розмірі 142803 грн. за січень 2014 р.

На підставі акту перевірки від 10.06.2014 р. №270/22-03/00913545 винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 178504 грн., з яких за основним платежем ? 142803 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція ? 35701 грн.

Як слідує із матеріалів справи, 28.11.2013 р., між ПАТ "Облагротехсервіс" (замовником) та ТОВ «Сіммбуд» (підрядником) було укладено договір підряду №2811-5. За умовами вказаного договору підрядник зобов'язувався за завданням замовника своїми силами та засобами, з використанням своїх матеріалів виконати відновлення фасадів блоку складів №1 замовника, що знаходяться за адресою: м.Вишневе Києво-Святошинського району Київської області, вул.. Київська, 8В (п.1.1. Договору, а.с.47). Термін виконання робіт становив 70 календарних днів; загальна вартість робіт склала 856820,35 грн. (в т.ч. ПДВ - 142803,39 грн.) (п.3.1. Договору). Прийняття робіт замовником відбувалось на підставі акту приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в), який складав підрядник, із подальшим затвердженням замовником. Після виконання усіх робіт підрядник письмово повідомляв замовника про закінчення робіт, а замовник був зобов'язаний не пізніше п'яти робочів днів з дати отримання письмового повідомлення прийняти виконані роботи та підписати акт приймання будівельних робіт. З моменту підписання вказаного акту замовником роботи вважалися виконаними та підлягали оплаті (п.6.1-6.3, п.3.4 Договору).

На підтвердження реального характеру проведеної господарської операції позивачем надані: договір підряду №2811-5 від 28.11.2013 р.; додатки до договору №2811-5, серед яких: договірна ціна на будівництво відновлення фасадів блоку складів №1 (інв..№705) ПАТ «Облагротехсервіс» за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м.Вишневе, вул.Київська, 8В, що здійснювалось у 2013 р., у розмірі 856820,35 грн. (у т.ч. ПДВ 142803,39 грн.), локальний кошторис №2-1-1 на відновлення фасадів блоку складів №1, в якому визначена кошторисна вартість у розмірі 638608 грн., кошторисна заробітна плата робітників у розмірі 191574 грн.; підсумкова відомість ресурсів до локального кошторису №2-1-1 на відновлення фасадів; довідка від 31.01.2014 р. про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2014 р. у розмірі 856820,35 грн.; акт від 31.01.2014 р. приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 р. за договором №2811-5 від 28.11.2013 р.; відомість витрачених ресурсів підрядника (витрати по факту) за січень 2014 р.; податкова накладна №18 від 31.01.2014 р. на суму 856820,35 грн. з відміткою про її отримання Центром обробки електронної звітності Міндоходів України, 31.01.2014 р.

Приймаючи оспорюване рішення, податковий орган обґрунтував свій висновок безтоварністю укладеної угоди позивача з ТОВ «Сіммбуд». При цьому перевіряючими були покладені в основу висновки акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 03.04.2014 р. № 1022/26-55-22-07/38545822 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сіммбуд» (ЄДРПОУ 38545822) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за січень-лютий 2014 р.». Так, податковим органом виявлено відсутність ТОВ «Сіммбуд» за юридичною адресою, а також не встановлена наявність відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявність економічних або інших причин (ділової мети), систематичного придбання та продажу товарів. За таких обставин, контролюючий орган вважав, що оскільки операції здійснені з ТОВ «Сіммбуд» не мали реального характеру, а роботи за укладеним договором з ПАТ «Облагротехсервіс» не виконувались, угода мала ознаки безтоварності, а тому включення позивачем в декларацію з ПДВ витрат по правочину з ТОВ «Сіммбуд», є безпідставним.

Надаючи правової оцінки відносинам, що склалися між сторонами суд зазначає наступне: статтею 86 КАСУ визначено, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено ст. 198 ПКУ, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У п. 185.1 ст. 185 ПК України зазначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПКУ, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПКУ, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положеннями п. 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п.200.2 ст.200 ПК України зазначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V ПКУ.

Статтею 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи вимоги вищезазначених норм податкового законодавства, не допускається включення суб'єктом господарювання до податкового кредиту з ПДВ та складу витрат сум, які не підтверджені первинними документами.

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначив, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Відтак, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

У положеннях ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» зазначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

З матеріалів справи вбачається, що на момент здійснення правовідносин між позивачем та ТОВ «Сіммбуд», останнє було зареєстроване як юридична особа та платник ПДВ.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. В той же час поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Як слідує із матеріалів справи, умови договору №2811-5 від 28.11.2013 р. були виконані сторонами у повному обсязі. Виконання зазначених у договорі робіт підтверджується актом прийняття будівельних робіт за січень 2014 року від 31.01.2014 р. на суму 856820,35 грн., який був підписаний без зауважень представником позивача як замовником та ТОВ "Сіммбуд" як підрядником, а також довідкою від 31.01.2014 р. про вартість будівельних робіт за січень 2014 р., відомістю витрачених ресурсів підрядника за січень 2014 р.

Наявна в матеріалах справи податкова накладна №18 від 31.01.2014 р., з відміткою про її отримання Центром обробки електронної звітності Міндоходів України від 31.01.2014р., підтверджує факт отримання послуг та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Проаналізувавши надані ПАТ «Облагротехсервіс» документи, суд вважає, що здійснення господарської операції позивачем з вищезазначеним контрагентом підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, які відповідають положенням Постанови Кабінету Міністрів №668 від 01.08.2005 р. «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» та складені з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44, ст. 201 ПКУ, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та вартості виконаних контрагентом позивача робіт.

Перелік та вартість робіт, що зазначені в акті виконаних робіт форми КБ-2в за січень 2014 р. співпадають з локальним кошторисом №2-1-1 від 28.11.2013 р. до договору №2811-5 від 28.11.2013 р. та вартістю робіт за цим договором, визначеній у додатку до договору.

Крім того, судом було перевірено механізм виконання господарської операції, кожний елемент якого відповідає представленій документації. Документи первинного бухгалтерського регістру містять реквізити, визначені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», претензій з боку відповідача не викликають.

Таким чином, судом встановлено, що договір, укладений між ПАТ «Облагротехсервіс» та ТОВ «Сіммбуд» був спрямований на настання реальних правових наслідків та не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін. Матеріалами справи підтверджується наступні обставини: реальне здійснення господарської операції з придбання робіт та послуг в межах господарської діяльності вищезазначених суб'єктів господарювання; оплата вартості робіт; правомірність формування даних податкового обліку позивача на підставі первинних та інших документів бухгалтерського та податкового обліку, які відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.

З урахуванням викладеного та зважаючи на те, що відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття ним податкового повідомлення-рішення від 25.06.2014 № 0001322201, суд вважає висновок контролюючого органу щодо заниження позивачем ПДВ на суму 142803 грн. необґрунтованим, а донарахування суми грошового зобов'язання у розмірі 178504 грн. - безпідставним, а відтак позовні вимоги ПАТ «Облагротехсервіс» такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001322201 від 25.06.2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Брагіна О.Є.