Постанова № 42497679, 30.01.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 січня 2015 року Чернігів Справа № 825/51/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді - Д'якова В.І.,

за участю секретаря - Воєдило Л.П.,

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області (далі - відділ ДВС Прилуцького МУЮ Чернігівської області, відповідач), в якому просить суд: визнати протиправні/незаконні дії відділу ДВС Прилуцького МУЮ Чернігівської області, які проявилися при винесенні протиправної/незаконної постанови від 21.01.2014 про відкриття виконавчого провадження №41613162; визнати протиправною/незаконною та скасувати постанову відділу ДВС Прилуцького МУЮ Чернігівської області від 21.01.2014 про відкриття виконавчого провадження №41613162; визнати протиправні незаконні дії відділу ДВС Прилуцького МУЮ Чернігівської області, які проявилися при винесенні протиправної/незаконної постанови від 21.01.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; визнати протиправною/незаконною та скасувати постанову відділу ДВС Прилуцького МУЮ Чернігівської області від 21.01.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

Свої вимоги мотивує тим, що 21.01.2014 державним виконавцем відділу ДВС Прилуцького МУЮ Чернігівської області Оніщенко Д.О. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №41613162 та про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження. Позивач вважає вказані дії відповідача та постанови протиправними, та такими, що підлягають скасуванню. При цьому, позивач посилається на те, що незважаючи на недоліки виконавчого листа, а саме, відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного коду стягувача, його місцезнаходження (для юридичних осіб), повне найменування (для юридичних осіб), державним виконавцем не винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження та не роз'яснено заявнику право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами статті 18 цього Закону України «Про виконавче провадження». Позивач посилається на те, що вказаними діями відповідачем було порушено вимоги статей 18, 25, 26 Закону України «Про виконавче провадження». Також позивач вказує, що відповідачем було не направлено йому копії постанов.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, на адресу суду надіслав письмові заперечення, в яких зазначив, що проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись на те, що 21.01.2014 на виконання до відділу ДВС Прилуцького МУЮ Чернігівської області надійшов виконавчий лист №825/3937/13-а від 16.12.2013, виданий Чернігівським окружним адміністративним судом про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь держави 895,29 грн. податкового боргу. 21.01.2014, керуючись статтями 17, 18, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 41613162. А також 21.01.2014, на підставі п.5 ч. 3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження. Оскаржувані постанови були направлені за адресою, зазначеною у виконавчому документі. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що відділ ДВС Прилуцького МУЮ Чернігівської області в оскаржуваних правовідносинах діяв у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Також відповідач надіслав суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи без участі представника відділу ДВС Прилуцького МУЮ Чернігівської області, за наявними у справі доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.01.2014, на підставі виконавчого документа та заяви стягувача, державним виконавцем відділу ДВС Прилуцького МУЮ Чернігівської області Оніщенко Д.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №41613162) з виконання виконавчого листа №825/3937/13-а, виданого Чернігівським окружним адміністративним судом 16.12.2013 про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 895,29 грн. податкового боргу (а.с. 19).

Також 21.01.2014 державним виконавцем відділу ДВС Прилуцького МУЮ Чернігівської області Оніщенко Д.О., винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_2 (а.с.20).

Вказані постанови були направлені позивачу за адресою, зазначеною у виконавчому листі: АДРЕСА_1. Проте, поштове відправлення повернулось на адресу відповідача, «за закінченням терміну зберігання» (а.с.21).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом №606-XIV.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом №606-XIV.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно зі статтею 11 Закону, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Наведені норми свідчать, що державний виконавець зобов'язаний забезпечити реальне виконання виконавчого документа шляхом своєчасного і в повному обсязі виконання виконавчих дій.

Частиною 2 статті 17 Закону №606-XIV, передбачено, що державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, виконавчі листи.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Отже, вищевказана норма закону зобов'язує державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Частинами 1, 2, 3 статті 57 Закону №606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Відповідно до частини 7 статті 52 Закону №606-XIV у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Аналізуючи вищевикладені норми Закону №606-XIV, суд дійшов висновку, про право державного виконавця, з метою реального виконання рішення суду, на винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Тобто, винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не несе за собою обов'язку по стягненню майна за виконавчим документом, а є лише зобов'язуючим елементом для подальшої сплати боржником коштів за виконавчим документом.

Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що відповідачем було порушено вимоги статей 18, 25, 26 Закону №606-XIV, щодо відкриття державним виконавцем виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, який не відповідав вимогам статті 18 Закону №606-XIV, оскільки у ньому не було зазначено ідентифікаційного коду стягувача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) та повне найменування (для юридичних осіб), з наступних підстав.

Так, відповідно до пунктів 1-3 частини 1 статті 18 Закону №606-XIV у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Дослідивши в судовому засіданні виконавчий лист №825/3937/13-а судом встановлено, що він виданий Чернігівським окружним адміністративним судом 16.12.2013, на виконання рішення суду щодо стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 податкового боргу в сумі 895,29 грн. У виконавчому листі зазначено, що сума податкового боргу має бути стягнута на р/р 31511970700006, отримувач: Прилуцьке УК/м. Прилуки/ 18050400, код одержувача: 37984681, банк: УДК в Чернігівській області, МФО 853592 (а.с.17-18).

Таким чином, у вказаному виконавчому листі, всупереч посилань позивача, зазначено ідентифікаційний код стягувача - 37984681, а відсутність у графі «Стягувач» відомостей про його місцезнаходження та повне найменування, містить формальні ознаки для відмови у відкритті виконавчого провадження та ніяк не вплинуло на ідентифікацію стягувача.

Отже, наведені позивачем факти щодо порушення відповідачем вимог статей 18, 25, 26 Закону №606-XIV не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Що стосується посилань позивача на те, що йому не було надіслано оскаржуваних постанов про відкриття виконавчого провадження та про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.01.2014, то як вбачається з матеріалів справи, відповідачем направлялись вказані документи на адресу, зазначену у виконавчому листі, проте, поштове відправлення повернулось, з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з загальнотеоретичними положеннями права, протиправними діями суб'єкта владних повноважень є протиправна, суспільно-небезпечна, усвідомлена, вольова, активна поведінка суб'єкта владних повноважень, спрямована на невиконання суб'єктом владних повноважень покладеного на нього обов'язку діяти певним чином.

Тобто, протиправними діями може бути визнано вчинення суб'єктом владних повноважень дій, які суперечать діючому законодавству або не належать до його компетенції тощо.

Однак, у діях відповідача відсутні ознаки протиправності, оскільки при винесенні оскаржуваних постанов останній діяв у межах та у спосіб, передбачений законодавством України, забезпечуючи при цьому реальність виконання рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій та винесених постанов.

Згідно з частинами 1, 3 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 17, 18, 104, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя підпис В.І. Д'яков

З оригіналом згідно

Суддя: В.І. Д'яков