Постанова № 42496750, 20.01.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2015 року 810/6814/14

м. Київ

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Завод "Цегла Трипілля" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов Публічного акціонерного товариства Завод "Цегла Трипілля" (далі-позивач, товариство) до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі-відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм законодавства, відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки при визначенні податкових зобов'язань. Позивач просив суд податкове повідомлення-рішення визнати протиправним і скасувати.

Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити. Представник відповідача до суду не прибув, надав письмові заперечення, які ґрунтуються на висновках, викладених в акті перевірки, у задоволенні адміністративного позову просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Публічне акціонерне товариство Завод «Цегла Трипілля» є юридичною особою, що зареєстрована Обухівською районною держаною адміністрацією Київської області 15.03.1994.

На підставі направлень №332 від 23.07.2014, №333, №334 від 24.07.2014, №351 від 07.08.2014 та наказу від 23.07.2014 №399 та заяви платника за ф. 8-ОПП "Про припинення платника податків" від 27.03.2014 податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ Завод "Цегла Трипілля" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2014, валютного та іншого законодавства з 01.01.2013 по 30.06.2014. За результатами перевірки складено акт від 20.08.2014 №2139/10-37/2201/05474949, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема: п.п.135.5.13 п.135.5, п.135.4, 135,3, 135.2, 135.1 ст.135, п.147,1, 147,5 ст.147 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств за 2013 рік на загальну суму 1125631 грн та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 1-й кв. 2014 року на загальну суму 166516 грн, за півріччя 2014 року на загальну суму 166516 грн.

У ході перевірки встановлено, що ПАТ "Завод "Цегла Трипілля" реалізує цеглу силікатну нижче собівартості, що підтверджено первинними бухгалтерськими документами (видатковими накладними, калькуляцією собівартості реалізованої продукції, банківськими виписками, тощо). Тобто, ПАТ "Завод "Цегла Трипілля" в періоді з 01.01.2013-30.06.2014 здійснювало реалізацію цегли силікатної за цінами нижче собівартості, що підтверджено первинними документами та даними бухгалтерського обліку. Перевіркою відображених показників у 03 ІД "Інші доходи" декларації за період з 01.01.2013 по 30.06.2014 в сумі 3658725 грн, встановлено, що у періоді, який перевірявся, у суб'єкта господарювання на формування цих показників за даними підприємства мав вплив дохід від нарахованих відсотків банком за розміщення коштів на рахунках, реалізації основних засобів та земельної ділянки, списанню сум безнадійної кредиторської заборгованості та ін.

Податковим органом отримано акт №683/3-2-2-07-32304347 від 26.12.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Ремфарба» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період 01.01.2010 по 30.11.2013. Зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що ПП «Ремфарба» та його посадові особи відсутні за фактичною адресою. Також, податковим органом отримано акт ДПІ Печерському районі м. Києва від 04.11.2013 №2101/26-55-22-01/38451504 про неможливість проведення зустрічної зірки ТОВ "БУД-ІНВЕСТМЕНТЗ" з питань дотримання вимог податкового законодавства в результаті взаємовідносин з постачальниками та покупцями за період з 01.08.2013 по 30.08.2013. В ході перевірки встановлено відсутність ТОВ «БУД-ІНВЕСТМЕНТЗ» за податковою адресою, неможливість встановлення фактичного місцезнаходження підприємства та місць виконання його зобов'язань; відсутність зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, передбаченому законодавством щодо придбаного та/або реалізованого товару за період серпень 2013 року; відсутні первинні документи для підтвердження товарності та реальності здійснення господарських операцій за серпень 2013 року; відсутність у ТОВ «БУД-ІНВЕСТМЕНТЗ» необхідних умов для здійснення господарських операцій (відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби); неможливо підтвердити обсяги проведених операцій з подальшої поставки таких товарів (послуг) покупцям за серпень 2013 року.

На підставі Акту перевірки від 20.08.2014 №2139/10-37/2201/05474949 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 05.09.2014 №0001372201/2454, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1688446,5 грн, у тому числі за основним платежем - 1125631 грн, за штрафними санкціями - 562815,5 грн.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем (продавець) з ТОВ "Будхаус" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №Б-2/1-13 від 02.01.2013 на придбання товару (цеглу силікатну неув'язану та ув'язану) та додаткову угоду №1 до договору. Факт виконання цього договору по продажу товару підтверджується видатковоми накладними. Всі документи мають заповнені реквізити, підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача.

Позивач у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2013 рік зазначив: - у рідку 02. "Дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)" сума - 94924275 грн; - у рядку 05. "Витрати від операційної діяльності" сума - 89366479 грн.

ПАТ Завод "Цегла Трипілля" реалізував у 2013 році ТОВ "М-Квадро" земельну ділянку розміром 4,2270 га на підставі договору ВТО №051514 від 19.10.2013. Продаж земельної ділянки вчинено за 1171200 грн. Факт продажу земельної ділянки підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 19.10.2013 на ТОВ "М-Квадро", де вказана вартість в сумі 1171200 грн. Оцінка землі проводилась ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Д.Ю.Консалтинг", які мають відповідні сертифікати та ліцензію. Дата проведення оцінки -12.08.2013, дата звіту -15.08.2013. Експертна оцінка земельної ділянки становить 1171200 грн.

Матеріалами справи встановлено, що за період з 01.01.2013 по 30.06.2014 позивач мав господарські операції з ТОВ "Буд-Інвестментс" та ПП "Ремфарба".

Так між позивачем (одержувач) та ТОВ "Буд-Інвестментс" (постачальник) та ПП "Ремфарба" (постачальник) укладено усні договори по придбанню товару (сольвент, грунтівка та ін.). Факт виконання цих договорів по придбанню товару підтверджується податковими та видатковоми накладними, рахунками-фактури, прибутковими накладними. Всі документи мають заповнені реквізити, підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача. Оплата по цих операціях здійснювалось позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки вищезазначених контрагентів, що підтверджується платіжними дорученнями.

З метою транспортування придбаного товару позивачем залучено ТОВ "Трипільська колота цегла". Для виконання транспортування придбаного товару сторонами оформлено талони замовників, акти здачі-приймання робіт.

Суму податку на прибуток позивачем включено до складу валових витрат відповідного періоду та включено до податкової декларації з податку на прибуток за відповідний період.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.135.1 ст.135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.2 статті 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів (п.135.3 ст.135 ПК України).

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України передбачено, що дохід від операційної діяльності визначається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань.

Судом досліджено видаткові накладні, які не містять відомостей про собівартість чи суму її заниження. У них зазначені: постачальник (позивач), одержувач - ТОВ «Будхауз», платник - той самий, підстава - довіреність із зазначенням реквізитів, умови продажу - безготівковий розрахунок, номер та дата видаткової накладної, назву товару, одиницю обліку, кількість, ціна без ПДВ, сума без ПДВ, сума з ПДВ.

Суд зазначає, що відповідач в акті перевірки не вказав, що видаткові накладні оформлені неналежним чином. Крім того, зазначені товариством у декларації суми про дохід від операційної діяльності та витрати від операційної діяльності документально підтверджують, що позивач документально декларував, що дохід від операційної діяльності позивача за цей період є вищим від витрат від операційної діяльності.

Суд вважає, що чинне законодавство України, а також Податковий кодекс України не містять заборони для суб'єктів підприємницької діяльності щодо встановлення знижок при реалізації власної продукції, а також не містять заборону для реалізації власної продукції за ціною нижче собівартості.

Суд також бере до уваги, що твердження податкового органу про те, що позивач здійснював реалізацію виробленої продукції нижче собівартості не ґрунтуються на матеріалах справи, жодного доказу цього податковим органом в акті перевірки не зазначено і до суду не надано. Так, згідно з актом перевірки собівартість цегли складає від 939,21 грн до 1043,38 грн., тоді як реалізовано її за ціною 933,33 грн без ПДВ за тис.шт. Проте, згідно з наданими бухгалтерською довідкою позивача та іншими документами щодо визначення собівартості виробленої продукції (цегли) ця величина (собівартість) складає 875,11 грн (середня), а по видах продукції (камінь силікатний, цегла одинарна тощо) - від 808,98 грн до 928,31 грн, тобто реалізація продукції за ціною 933,33 грн перевищує собівартість цієї продукції. Таким чином, надані позивачем документи спростовують твердження податкового органу по реалізацію позивачем продукції за цінами нижче собівартості.

Тому по цьому епізоду суд дійшов висновку, що первинними документами та даними бухгалтерського обліку, що надані позивачем у період з 01.01.2013 по 30.06.2014 щодо здійснення реалізації цегли силікатної за цінами нижче собівартості не підтверджено.

Щодо порушення позивача вимог п.147.1, п.147.5 ст.147, п.п.135.5.13 п.135.5, п.135.1 ст.135 ПК України суд зазначає наступне.

Стаття 147 Податкового кодексу України регулює облік операцій із землею та її капітальним поліпшенням. Згідно з пунктом 1 даної статті у випадку продажу землі платник податку на прибуток включає до складу доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою витрат, пов'язаних із купівлею такої землі, які збільшені на коефіцієнт індексації, визначений пунктом 146.21 статті 146 Податкового кодексу України.

Пункт 5 статті 147 Податкового кодексу України зазначає, що дохід, отриманий внаслідок продажу або іншого відчуження землі, визначається згідно з договором купівлі-продажу або іншого відчуження, але не нижче звичайної ціни земельної ділянки.

За визначенням, наведеним в п. 14.1.71 Податкового кодексу України, звичайна ціна - це ціна товарів, визначена сторонами договору, якщо інше не встановлене Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування за умови, що неможливо застосувати методи, зазначені у підпункті 39.3.1 пункту 39.3 статті 39 Кодексу.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "М-Квадро" 19 жовтня 2013 року було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 4,2270 гектара.

Відповідно до частини першої статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до вимог в п.1.12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5 від 22.02.2012 на нотаріусів покладено обов'язок вимагати від продавця під час посвідчення договору купівлі-продажу такої земельної ділянки документи про грошову оцінку відчужуваної земельної ділянки. Ця вимога пов'язана з тим, що продаж земельних ділянок здійснюється за ціною, що встановлюється угодою сторін, але ціна продажу не може бути нижчою за звичайну ціну земельної ділянки.

Правове регулювання оцінки земель в Україні здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Закону України "Про оцінку земель" та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Частиною другою статті 201 Земельного кодексу України та статтею 5 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки ПАТ «Цегла Трипілля" площею 4,2270 гектара, відчужуваної згідно з договором від 19.10.2013, становить 6296116,50 грн. Такий висновок містить у собі Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 08.02.2013 № 05-08/504, виданий Управлінням Держземагенства в Обухівському районі Головного управління Держземагенства у Київській області Держземагенства України.

Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України та з метою визначення вартості об'єкта оцінки. Судом встановлено, що експертна грошова оцінка земельної ділянки площею 4,2270 гектара, яка знаходилася у власності ПАТ "Цегла Трипілля", проведена відповідно до договору на проведення експертної оцінки земельної ділянки з ФОП ОСОБА_1 від 12.08.2013 та договору підряду між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Д.Ю.Консалтинг" від 14.08.2007. За результатами цієї експертної грошової оцінки ПАТ "Цегла Трипілля" вище вказаними суб'єктами оціночної діяльності надано звіт про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки від 15.08.2013, відповідно до якого ринкова вартість земельної ділянки становить 1171200 грн. Мета проведення експертної грошової оцінки, зазначена в звіті про експертну грошову оцінку від 15.08.2014, є визначення ринкової вартості для здійснення нотаріальних дій.

Ринкова вартість, визначена звітом, є вартістю, за яку може бути вчинено відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу.

Ураховуючи положення ст. 13 Закону України №1378-ІУ від 11.12.2003 «Про оцінку земель» при нотаріальному посвідченні інших, ніж визначені для використання нормативно - грошової оцінки, цивільно-правових угод із земельними ділянками, які перебувають у власності юридичних осіб, використовується саме експертна грошова оцінка останніх, визначена згідно з Методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. №1531.

Пункт 3 вище вказаної Методики встановлює, що експертна грошова оцінка передбачає визначення ринкової (імовірної ціни продажу на ринку) чи іншого виду вартості об'єкта оцінки, за якою його може бути продано (придбано) або в інший спосіб відчужено земельну ділянку на дату оцінки відповідно до умов угоди.

Отже судом встановлено, що з метою вчинення цивільно-правових угод з купівлі-продажу земельних ділянок та, як наслідок, з метою оподаткування податком на прибуток підприємств застосовується саме експертна грошова оцінка земельної ділянки.

Судом досліджено договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 4,2270 га., укладеного між ПАТ "Цегла Трипілля" та ТОВ "М-Квадро" 19.10.2013, у пункті 4 якого вказано, що продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинено за суму 1171200 грн, що відповідає рівню грошової експертної оцінки відчуженої земельної ділянки.

Отже, за таких обставин визначення доходу від реалізації земельної ділянки ПАТ завод "Цегла Трипілля" в декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік здійснено саме з урахуванням вартості земельної ділянки в розмірі 1171200 грн, що відповідає нормам чинного законодавства.

Відтак, суд визнає, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог п.147.1, п.147.5 ст.147, п.п.135.5.13 п.135.5, п.135.1 ст.135 ПК України є безпідставним, оскільки товариство у перевіряємий період не допустило заниження валових доходів.

Згідно з п.138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Суд бере до уваги, що первині документи позивача містять всі обов'язкові реквізити, як того вимагає законодавство.

Як вже зазначалось судом, рішення про визначення частини грошового зобов'язання з податку на прибуток прийнято податковим органом у зв'язку з господарськими операціями з ПП "Ремфарба" та ТОВ "Буд-Інвестментс", які податковий орган вважає фіктивними. При цьому, висновок податкового органу про фіктивність правочинів ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.

Таким чином, вирішення цієї справи по даному епізоду залежить від доведеності суду факту придбання товару за господарськими операціями, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення.

Як встановлено судом, факт придбання товару у ПП "Ремфарба" та ТОВ "Буд-Інвестментс", використання позивачем отриманого товару в господарській діяльності та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту та врахування при формуванні прибутку підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як встановлено судом, на момент вчинення та виконання господарського договору ПП "Ремфарба" та ТОВ "Буд-Інвестментс" є належним чином зареєстрованою юридичною особою, яка має право вчиняти правочини, на дату здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстровано платником податку на додану вартість і мало право виписувати податкові накладні.

При цьому суд враховує вимоги статті 18 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують наявність в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення реєстрації юридичної особи ПП "Ремфарба" та ТОВ "Буд-Інвестментс", на час вчинення цих правочинів.

Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Оскільки ст. 228 ЦК України визначено, що для правочину, який порушує публічний порядок, передбачено наявність умислу сторін на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватися під час розслідування кримінальної справи і розгляду її судом або при винесенні постанови про адміністративне правопорушення.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасників такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили, чи постанова суду (компетентних органів) про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Відомостей про наявність таких судових та інших рішень відповідачем не надано.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах ПП "Ремфарба" та ТОВ "Буд-Інвестментс", визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Суд бере до уваги, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Судом досліджено наявні в матеріалах справи копії податкових, видаткових накладних, рахунки-фактури, прибуткові накладні та інші документи та встановлено, що наведені у них відомості є достатніми для встановлення суті цих господарських операцій. Вказані накладні та інші первинні документи суд визнає належними та допустимими доказами, що підтверджують реальність господарських операцій позивача з ПП "Ремфарба" та ТОВ "Буд-Інвестментс".

Судом встановлено факт здійснення цих господарських операцій, спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції, зв'язок між купівлею-продажем товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (при цьому досліджено наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку), дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум доходів та витрат.

Тому суд визнає, що податковим органом всупереч вимог статті 71 КАС України не доведено суду належними та достатніми доказами, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, не доведено фактів неправильного формування позивачем валових витрат по господарських операціях з ПП "Ремфарба" та ТОВ "Буд-Інвестментс", не спростовано твердження позивача з цих обставин справи, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування валових витрат, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування, а відтак, не доведено правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Під час судового розгляду справи суду було надано всі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та виконання договору, укладених між позивачем та ПП "Ремфарба" та ТОВ "Буд-Інвестментс", що надані позивачем у період з 01.01.2013 по 30.06.2014 документи щодо здійснення реалізації цегли силікатної за цінами нижче собівартості не підтверджено, отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.п.135.5.13 п.135.5, п.135.4, 135,3, 135.2, 135.1 ст.135, п.147,1, 147,5 ст.147 ПК України є безпідставними.

Що стосується посилання відповідача в Акті перевірки на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, то суд не визнає цей акт належним та допустимим доказом в розумінні ст. 70 КАС України.

Так, відповідно до п.73.5 ст.75 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Отже, як вбачається з Акта перевірки, податковий орган, який надіслав відповідачу акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, безпосереднього дослідження первинних бухгалтерських та інших документів цього суб'єкта господарювання не здійснював, наявність у нього виробничих потужностей, місць зберігання і відпуску товару, орендованих транспортних засобів чи осіб, які працюють за наймом або на підставі інших договорів, не перевіряв, відтак висновки, викладені в цьому акті, суперечать п.73.5 ст.73 ПК України та не є належними і допустимими доказами відсутності вчинених цим контрагентом господарських операцій з позивачем.

Зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі сплаченої ним суми судового збору.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001372201/2454 від 05.09.2014, видане Державною податковою інспекцією в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства Завод "Цегла Трипілля" судові витрати в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.