Ухвала суду № 42496495, 22.01.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/3751/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

22 січня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.

за участю секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.

за участю представників сторін:

апелянта - Нестерук М.І., Девда О.В.

позивача - Дремлюх О.М., Томенко Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Каменяр" до Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2014 до Вінницького окружного адміністративного суду звернулося приватне підприємство "Каменяр" (далі - ПП "Каменяр", позивач) із адміністративним позовом до Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області (далі - Могилів-Подільської ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових-повідомлень-рішень.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 19.12.2014 року вказаний позов задовольнив частково, а саме визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення Могилів - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції від 04.09.2014 року №0001692200 та №0001682200.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Обгрунтовуючи апеляційні вимоги скаржник зокрема зауважив, що ПП «Каменяр» проводило розрахунки з нерезидентами за імпортовані товари готівковими коштами без участі уповноважених банківських установ, що є порушенням чинного валютного законодавства.

Крім того, відповідач наголошує на тому, що чинна судова практика вказує на правомірність застосування органами податкової служби штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства згідно Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління НБУ №49 від 08.02.2000 року, про що зокрема свідчить ухвала Вищого адміністративного суду України №К-36903/06 від 03.06.2008 року.

У судовому засіданні представники відповідача вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі, окремо зауваживши на помилковості посилань суду першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 07.02.2012 року, оскільки в останній містяться посилання на Указ Президента України від 27.06.1999 року №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», оскільки останній не має жодного відношення до спірних правовідносин.

Представники позивача проти доводів апеляційної скарги заперечили та посилаючись на правомірність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просили суд в її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка ПП "Каменяр" з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.08.2011 по 31.07.2014, за результатами якої складено акт №558/2201/31915165 від 18.08.2014 та зафіксовано порушення позивачем вимог:

- ст. 1, ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" №185/94 від 23.09.1994 (зі змінами та доповненнями), п. 3 Постанови Правління Національного банку України "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті" від 16.11.2012 №475 (зі змінами та доповненнями) в частині ненадходження частини валютної виручки по контракту №20/05/13 від 20.05.2013, укладеного з "MEYER Restaurierungen" GmbH& Co.KG (Німеччина) та по контракту №01/07/13 від 01.07.2013, укладеному з - FPUH "PAWLIMEX" (Польща);

- ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року №15-93 (із змінами та доповненнями) в частині проведення оплати нерезидентам вартості імпортованих товарів готівковими коштами без участі уповноважених банків всього на загальну суму 102912,07 грн. (в іноземній валюті по курсу НБУ станом на дату проведення оплати);

- Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" №319/84 від 18.06.1994, ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року №15-93 (із змінами та доповненнями) в частині не проведення декларування простроченої дебіторської заборгованості за межами України станом на 01.04.2012.

За порушення встановлених законодавством термінів розрахунків в сфері ЗЕД підприємству нарахована пеню в сумі 514,16 грн. (податкове повідомлення-рішення №10001672200 від 04.09.2014 року), штрафні санкції за проведення оплати нерезидентам вартості імпортованих товарів готівковими коштами без участі уповноважених банків всього в розмірі 102912,07 грн. (податкове повідомлення-рішення №0001692200 від 04.09.2014 року), а також штрафні санкції за не проведення декларування простроченої дебіторської заборгованості за межами України в розмірі 170 грн. (податкове повідомлення-рішення №0001682200 від 04.09.2014 року).

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та частковому задоволенні позову виходив з того, що відповідачем не правомірно було застосовано до позивача штрафні санкції за проведення оплати нерезидентам вартості імпортованих товарів готівковими коштами без участі уповноважених банків всього в розмірі 102912,07 грн., та за не проведення декларування простроченої дебіторської заборгованості за межами України в розмірі 170 грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Так обґрунтовуючи апеляційні вимоги податковий орган зауважує про порушення товариством ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року №15-93 (із змінами та доповненнями), яке полягає в тому, що протягом перевіряємого періоду ПП "Каменяр" проведено оплату нерезидентам вартості імпортованих товарів готівковими коштами без участі уповноважених банків всього на загальну суму 42246,55 PLN (102912,07 грн.), в тому числі:

- "KAMBRO" (Польща) по контракту №10/05/12 від 05.05.2012 на суму 10595 PLN (23916,50 грн.);

- FPUH "PAWLIMEX" (Польща) по контракту №10/10/12 від 10.10.2013 на суму 6305,00 PLN (16008,48 грн.);

- FPUH "Sosnowiza" S.C. (Польща) по контракту №02/09/13 від 02.09.2013 на суму 5833,55 PLN (14360,16 грн.).

За вказане порушення до позивача застосовано санкції в сумі 102912,07 грн. на підставі п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року №15-93 (із змінами та доповненнями), пп. 2.6 п. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №49 від 08.02.2000.

Крім того апелянт вказує на порушення товариством Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" №319/84 від 18.06.1994 та ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року №15-93 (із змінами та доповненнями), що полягає в непроведенні декларування простроченої дебіторської заборгованості, що належить резиденту по контракту №20/05/13 від 20.05.2013, укладеного з "MEYER Restaurierungen" GmbH& Co.KG (Німеччина) та по контракту №01/07/13 від 01.07.2013, укладеному з - FPUH "PAWLIMEX" (Польща) станом на 01.04.2014 не проведено.

За вказане порушення до позивача застосовано санкції в сумі 170,00 грн. на підставі пп. 2.7 п. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №49 від 08.02.2000.

Таким чином, правомірність податкових повідомлень-рішень №0001692200, №0001682200 від 04.09.2014, якими застосовано штрафні санкції за проведення оплати нерезидентам вартості імпортованих товарів готівковими коштами без участі уповноважених банків всього в розмірі 102912,07 грн., та за не проведення декларування простроченої дебіторської заборгованості за межами України в розмірі 170 грн., слугують предметом апеляційного розгляду.

Так, матеріали адміністративної справи свідчать, що директор Позивача ОСОБА_7 проводив розрахунки по зовнішньоекономічним контрактам готівковими коштами (в польських злотих), а саме: з "KAMBRO" (Польща) по контракту №10/05/12 від 05.05.2012, з FPUH "PAWLIMEX" (Польща) по контракту №10/10/12 від 10.10.2013, з FPUH "Sosnowiza" S.C. (Польща) по контракту №02/09/13 від 02.09.2013. При цьому, як встановлено з видаткових касових ордерів, директор позивача ОСОБА_7 отримав зазначені готівкові кошти (в гривнах) з каси підприємства.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача з приводу того, що ПП «Каменяр» проводило розрахунки з нерезидентами за імпортовані товари готівковими коштами без участі уповноважених банківських установ. оскільки видаткові касові ордери підтверджують виключно видачу готівки (у гривнях) з каси підприємства, а не підтверджують передачу готівкових коштів в іншій валюті нерезиденту та розрахунки по зовнішньоекономічному контракту.

Крім того, як встановлено під час апеляційного розгляду, оплата за цими контрактами ще не проведена, і за позивачем рахується кредиторська заборгованість, доказом чого є акти звірки з нерезидентами, долученими до матеріалів справи представником позивача та претензії нерезидентів-контрагентів.

Пункт 2 ст. 16 Декрету №15-93 містить вичерпний перелік відповідальності до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, при цьому санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку. Суми стягнених штрафів спрямовуються до державного бюджету України.

В даному випадку суд апеляційної інстанції зауважує, що норма п. 2 ст. 16 Декрету №15-93 не передбачає нарахування пені, як санкцію за порушення вимог цього Декрету.

За приписами п. 2.7 ст. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №49 від 08.02.2000 (далі - Положення №49) невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:

- порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період;

- порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України.

Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача на вимоги пп. 3.1 п. 3 Положення №49, відповідно до якого санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету №15-93, застосовуються Національним банком до банків, інших фінансових установ та національного оператора поштового зв'язку, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України, з огляду на нижчевикладене.

Так, санкції, передбачені ст. 16 Декрету №15-93 застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, оскільки такі повноваження Нацбанку визначені в п. 2 ст. 16 цього Декрету.

В силу вимог ч. 2 ст. 97-1 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки, яка діяла на час прийняття Декрету №15-93, зазначений Декрет має силу закону, через що Положення №49, затверджене підзаконним нормативно-правовим актом, не може суперечити вимогам Декрету - законодавчого акту, що спростовує доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі.

Слід зауважити, що вказана позиція є тотожною із правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постанові від 07.02.2012 по адміністративній справі за позовом ТОВ "Крим Інтеройл" до ДПІ в м. Керчі АРК про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень за скаргою ТОВ "Крим Інтеройл" про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010.

У зазначеній постанові Верховний Суд України зазначив, що передбачені п. 2 ст. 16 Декрету №15-93 міри відповідальності (штрафні (фінансові) санкції) до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються Національним банком України та підпорядкованими йому установами. При цьому, зазначеним положенням не передбачено застосування штрафних (фінансових) санкцій органами податкової служби.

Виконуючи покладені на Верховний Суд України завдання, у контексті розглядуваних правовідносин, суд виходить із того, що ст. 16 Декрету №15-93 питання щодо компетентного органу, який має застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, вирішено однозначно - повноважним органом є Національний банк України.

Саме цим нормативно-правовим актом має керуватися суд при вирішенні спору у цій справі.

При цьому судова колегія вважає помилковими посилання скаржника, що Указ Президента України від 27.06.1999 року №734/99 який фігурує в постанові Верховного Суду України не має жодного відношення до спірних правовідносин, оскільки визначальним в даному випадку, є не сам Указ, а той факт, що врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18.11.1992 №2796-XII "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання"), підзаконні нормативно-правові акти, в даному випадку Положення №49, суперечать обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створюють протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001692200, №0001682200 від 04.09.2014, якими застосовано штрафні санкції за проведення оплати нерезидентам вартості імпортованих товарів готівковими коштами без участі уповноважених банків всього в розмірі 102912,07 грн., та за не проведення декларування простроченої дебіторської заборгованості за межами України в розмірі 170 грн.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 січня 2015 року .

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Залімський І. Г.

Сушко О.О.