Ухвала суду № 42495607, 10.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/14107/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Молторг»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року

у справі № 2а-8239/10/2070

за позовом Дочірнього підприємства «Молторг»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Дочірнє підприємство «Молторг» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10 грудня 2009 року №0001432310/0, від 18 лютого 2010 року №0001432310/1, від 20 квітня 2010 року №0001432310/2.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року в задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДП «Молторг», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ДП «Молторг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складений акт №3093/23-104/32948851 від 26 листопада 2009 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені: вимоги пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5, підпункту 7.3.7 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 381305,00 грн., у тому числі по періодах: за 1 квартал 2008 року - 48300,00 грн., за 2 квартал 2008 року - 2540,00 грн., за 3 квартал 2008 року - 311679,00 грн., за 1 квартал 2009 року - 3751,00 грн., за 2 квартал 2009 року - 15035,00 грн.; вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.3, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 272000,00 грн., у тому числі по періодах: січень 2008 року - 24000,00 грн., за червень 2008 року - 248000,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат за 1 квартал 2008 року вартість марчендайзингових послуг, отриманих від ТОВ «Компанія НС ЛТД» згідно договору № 01-07/0 від 01 вересня 2007 року, а податок на додану вартість у розмірі 24000,00 грн., сплачений у складі такої вартості, - до податкового кредиту січня 2008 року, оскільки факт отримання таких послуг може підтверджуватися виключно звітами про виконані послуги з маркетингу, із зазначенням у них одиниці вимірювання господарських операцій, їх змісту та обсягу, переліку товарів, кількості тощо, які у позивача відсутні. Також, в акті перевірки було зазначено про безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат вартість наданих послуг з переведення вантажів та вартість навантажувально-розвантажувальних робіт, виконаних ТОВ «НС Логістика» згідно договору № 69 від 29 грудня 2006 року, а податок на додану вартість у розмірі 248000,00 грн., сплачений у складі такої вартості, - до податкового кредиту червня 2008 року, оскільки з наданих актів виконаних робіт неможливо зробити висновок щодо фактичного отримання таких робіт та щодо зв'язку вказаних робіт (послуг) з господарською діяльністю позивача.

На вказаний акт перевірки позивачем були подані заперечення (т.1 арк. справи 43-45), які податковим органом відхилені, про що складений лист №18350/10/23-110 від 10 грудня 2009 року (т.1 арк. справи 46-51).

10 грудня 2009 року ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0001432310/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ДП «Молторг» суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 408000,00 грн., у тому числі: 272000,00 грн. - за основним платежем, 136000,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатом адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення рішення скарги позивача були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 18 лютого 2010 року №0001432310/1, від 20 квітня 2010 року №0001432310/2 на аналогічні суми податкових зобов'язань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Компанія НС ЛТД» і ТОВ «НС Логістика», оскільки складені за результатом їх проведення документи не розкривають зміст господарських операцій та не підтверджують їх зв'язок з господарською діяльністю позивача.

Однак, погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного з ТОВ «Компанія НС ЛТД» договору про надання послуг №01-07/2 від 01 вересня 2007 року позивачем були придбані маркетингові послуги на суму 144000,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість 24000,00 грн.), про що свідчить акт №ЦОУ-000204 від 31 грудня 2007 року та видана контрагентом податкова накладна №000075753 від 31 грудня 2007 року. Розрахунки між сторонами були здійснені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, про що свідчить договір № 175 від 07 жовтня 2008 року (т.1 арк. справи 55-58). Крім того, згідно з актом здачі-приймання робіт №ОУ-0000105 від 30 червня 2008 року позивачем були придбані у ТОВ «Компанія НС Логістика» транспортні послуги та послуги з навантажувально-розвантажувальних робіт на суму 1566147,60 грн. (у тому числі податок на додану вартість 261024,60 грн.), після чого контрагентом була видана податкова накладна №0000000134 від 30 червня 2008 року та рахунок-фактура № СФ-0000034 від 30 червня 2008 року) (т.1 арк. справи 59-61). Суми податку на додану вартість за вказаними вище господарськими операціями у розмірі 24000,00 грн. та 248000,00 грн. (по навантажувально-розвантажувальних роботах) були віднесені позивачем до складу податкового кредиту січня та червня 2008 року відповідно.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської

діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно

від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник

податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

За приписами абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що податковий кредит може формуватися платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту. При цьому, законодавством не встановлено вичерпних вимог щодо оформлення результатів виконання послуг, однак ці документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг. Поряд з цим, що сама по собі відсутність окремих документів, а так само недоліків у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Стверджуючи про відсутність у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість за вищевказаними господарськими операціями до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, суди попередніх інстанцій послалися на відсутність належних документів на підтвердження факту здійснення господарських операцій (зокрема, звітів про надані послуги). При цьому, судами були відхилені наявні в матеріалах справи акти здачі-приймання виконаних робіт з посиланням на відсутність у цих документах інформації про зміст та обсяг господарських операцій, а саме: щодо того, які дослідження та консультації були надані та які товари були перевезені та відвантажені тощо.

Однак, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не визначений конкретний перелік документів, якими має бути підтверджене фактичне надання маркетингових послуг та виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, у зв'язку з чим аналізу та оцінці підлягають документи, складені під час проведення відповідних операцій, в сукупності, з огляду на їх вплив на господарську діяльність платника податків.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2010 року у справі №2-а-8240/10/2070 була спростована правомірність здійсненого ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова донарахування ДП «Молторг» податку на прибуток підприємства за результатом перевірки операцій позивача з вищезазначеними контрагентами (ТОВ «Компанія НС ЛТД» та ТОВ «Компанія НС Логістика») по придбанню маркетингових послуг, послуг з перевезення та виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, описаних в акті перевірки №3093/23-104/32948851 від 26 листопада 2009 року. При цьому, судом було встановлено, що придбання позивачем маркетингових послуг було зумовлене необхідністю здійснення підготовки та організації продажу продукції, її подальшим просуванням на ринку тощо, а складені акти здачі-приймання цих послуг та послуг з перевезення і виконання навантажувально-розвантажувальних робіт в повній мірі відображають зміст та обсяг господарських операцій. Зазначене судове рішення в цій частині було залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2011 року.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено питання правомірності формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення вищевказаних операцій з придбання маркетингових послуг, послуг з перевезення і виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, з огляду на встановлену у судовому порядку правомірність віднесення позивачем витрат за цими операціями до складу валових; не встановлено зміст та обсяг вантажу, що перевозився та його пов'язаність з діяльністю позивача; не з'ясований вплив цих правочинів на власну господарську діяльність позивача, а саме: чи призвело маркетингове дослідження до покращення показників діяльності підприємства, збільшення прибутку тощо. Встановлення вказаних обставин, в свою чергу, входить до предмету доказування та підлягає обов'язковому встановленню судом.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року і ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Молторг» задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна