Ухвала суду № 42495585, 10.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року м. Київ К/9991/18148/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2011 року

у справі № 2а-11891/10/2070

за позовом Поліграфічного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Мікко-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Поліграфічне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Мікко-Сервіс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 17 серпня 2010 року № 0001612302/0 та № 0001602303/0, від 15 вересня 2010 року № 0001612302/1 та № 0001602303/1 та від 20 жовтня 2010 року № 0001612302/2 та № 00016023032/1 (в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 28 жовтня 2010 року за вих. № 28\10).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року позов було задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 0001612302/0 від 17 серпня 2010 року, № 0001612302/1 від 15 вересня 2010 року, № 0001612302/2 від 20 жовтня 2010 року. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 0001602302/0 від 17 серпня 2010 року, № 0001602302/1 від 15 вересня 2010 року, № 0001602302/2 від 20 жовтня 2010 року в частині визначення податкового зобов'язання за основним платежем у сумі 66755,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції у сумі 33377,50 грн. В іншій частині позову було відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП ТОВ «Мікко-Сервіс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1,70 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2011 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПП ТОВ «Мікко-Сервіс», посилаючись на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова провела планову виїзну перевірку ПП ТОВ «Мікко-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 3789/23-212/23921234 від 04 серпня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємству донараховано податок на прибуток на загальну суму 10009566,00 грн., у тому числі: за 4 квартал 2009 року в сумі 83444,00 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 9926122,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податку на додану вартість», в результаті чого підприємству донараховано податок на додану вартість на загальну суму 68672,00 грн., у тому числі: за грудень 2009 року в сумі 66755,00 грн., за березень 2010 року в сумі 1917,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: підприємство неправомірно не включило до складу валового доходу кредиторську заборгованість у сумі 21656992,00 грн. перед ПП «Масада» (підрядником), яка виникла на підставі договору підряду на виготовлення поліграфічної продукції № 2 від 15 травня 2009 року, оскільки первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували погашення позивачем вказаної заборгованості, до перевірки надано не було, з урахуванням того, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 30 березня 2010 року було порушено провадження у справі № Б-24/32-10 про банкрутство ПП «Масада», а ухвалою Господарського суду Харківської області від 08 червня 2010 року було затверджено ліквідаційний баланс та ліквідовано юридичну особу ПП «Масада»; у зв'язку з тим, що позивач отримав від ПП «Масада» товари (послуги) на загальну суму 21656992,300 грн. (з урахуванням податку на додану вартість) без відповідної компенсації їх вартості, вартість таких товарів (послуг) у загальній сумі 18047494,00 грн. (без податку на додану вартість) була неправомірно включена позивачем до складу валових витрат; підприємство неправомірно включило до складу валових витрат вартість робіт у розмірі 333775,00 грн. з ремонту складських приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, наданих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 згідно договору підряду № 14 від 12 вересня 2009 року, а податок на додану вартість у розмірі 66755,00 грн., сплачений у складі вартості таких робіт - до складу податкового кредиту, оскільки вказані витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача; підприємство неправомірно включило до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 1916,67 грн. по контрагенту ТОВ «Велтон.Телеком», оскільки по вказаному суб'єкту господарювання позивач включив до складу податкового кредиту суму 2119,60 грн., тоді як згідно даних перевірки - 202,93 грн.

17 серпня 2010 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001612302/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ПП ТОВ «Мікко-Сервіс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 16982884,00 грн., у тому числі: 10009566,00 грн. - за основним платежем, 6973318,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

17 серпня 2010 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001602302/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ПП ТОВ «Мікко-Сервіс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 103008,00 грн., у тому числі: 68672,00 грн. - за основним платежем, 34336,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001612302/1 та № 0001602303/1 від 15 вересня 2010 року та № 0001612302/2 та № 00016023032/1 від 20 жовтня 2010 року на аналогічні суми податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у позивача були відсутні підстави для включення до складу валових доходів кредиторської заборгованості перед ПП «Масада», оскільки вказана заборгованість позивача (боржника) була передана первісним кредитором (ПП «Масада») новому кредитору (ТОВ «Меріда») згідно договору про переведення боргу №5 від 31 березня 2010 року та погашена позивачем, що підтверджено платіжними дорученнями та банківськими виписками, з огляду на що позивач також правомірно включив до складу валових витрат вартість придбаних у ПП «Масада» товарів (послуг). Також, суд виходив з того, що позивач правомірно включив до складу валових витрат вартість наданих йому робіт по ремонту складних приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до договору укладеного з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, а податок на додану вартість, сплачений у складі вартості таких робіт, - до складу податкового кредиту, оскільки вказане складське приміщення належить підприємству на праві приватної власності, включене до складу основних фондів підприємства та є фактичним місцезнаходженням суб'єкта господарювання. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що доказів, які б підтверджували правомірність включення до складу податкового кредиту суми 1917,00 грн. позивачем надано не було, з урахуванням того, що у судовому засідання позивач підтвердив, що ним було допущено технічну помилку при формуванні податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Велтон.Телеком».

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 15 травня 2009 року між ПП ТОВ «Мікко-Сервіс» (замовник) та ПП «Масада» (підрядник) був укладений договір підряду № 2, предметом якого було виготовлення поліграфічної продукції. На виконання умов цього договору ПП «Масада» виготовило та відвантажило позивачу поліграфічну продукцію на суму 21656992,00 грн. (з урахуванням податку на додану вартість), що підтверджується копіями видаткових накладних (т.1 арк. справи 104-242) та знайшло своє відображення у акті перевірки.

31 березня 2010 року між ПП «Масада» (первісний кредитор), ТОВ «Меріда» (новий кредитор) та ПП ТОВ «Мікко сервіс» (боржник) був укладений договір про переведення договору № 5, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до договору підряду № 2 від 15 травня 2009 року на суму 19056610,29 грн., укладеного між первісним кредитором та боржником (пункт 1.1статті 1 договору); за цим договором новий кредитор одержує право вимагати від боржника сплати боргу в сумі 19056610,29 грн. (пункт 1.2 статті 1); право вимоги засвідчується видатковими накладними, перелік та реквізити яких вказані у пункті 3.3 статті 3 договору (пункт 3.3 статті 3 договору); первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги до боржника (пункт 3.5 статті 3 договору).

Судами було встановлено, що право вимоги ПП «Масада», яке в подальшому було передано ТОВ «Меріда», виникло внаслідок відвантаження поліграфічної продукції, що підтверджено накладними, перелік та реквізити яких вказані в пункті 3.3 статті 3 договору про переведення боргу № 5 від 31 березня 2010 року.

Згідно акту звірки взаєморозрахунків станом на 31 березня 2010 року заборгованість позивача перед ПП «Масада» становила 2600382,07 грн. (т.2 арк. справи 135-140). Вказана заборгованість була погашена позивачем у квітні 2010 року, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 30 квітня 2010 року (т.2 арк. справи 132). Вказані обставини знайшли своє підтвердження на 6 аркуші акту перевірки, в якому вказано, що від Харківської ОДПІ отримано відповідь на запит, в якій повідомлено, що Харківською ОДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка підприємства за період діяльності з 23 квітня 2009 року по 09 квітня 2010 року, результати якої оформлені актом № 1555/234/36429550, в ході перевірки не було встановлено порушень щодо відображення у складі податкового обліку ПП «Масада» операцій з ПП ТОВ «Мікко сервіс», розрахунки за відвантажений товар проводились у безготівковій формі, на звітну дату заборгованості між підприємствами за поставлену продукцію немає.

14 травня 2010 року ТОВ «Меріда» направило на адресу позивача письмову вимогу про сплату заборгованості за договором про переведення боргу № 5 від 31 березня 2010 року на суму 19056610,29 грн. (т.1 арк. справи 243). Позивач з 20 серпня 2010 року почав здійснювати погашення заборгованості за цим договором шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Меріда», що підтверджується платіжними дорученнями з відміткою банку про перерахування коштів (т.1 арк. справи 244-250, т.2 та арк. справи 1-71). Згідно акту звіряння розрахунків станом на 08 листопада 2010 року між ПП ТОВ «Мікко сервіс» та ТОВ «Меріда» заборгованість в сумі 19056610,29 грн. була повністю погашена (т.2 арк. справи 133).

За визначенням, наведеним у пункті 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді, зокрема: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу»; сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів; сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону.

Підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

З огляду на те, що за умовами договором підряду на виготовлення поліграфічної продукції № 2 від 15 травня 2009 року за отриману позивачем поліграфічну продукцію передбачено компенсацію, заборгованість позивача за поставлену продукцію була погашена, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що у позивача були відсутні підстави для включення до складу валових доходів кредиторської заборгованості перед ПП «Масада».

За визначенням, наведеним у пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З огляду на те, що факт отримання позивачем поліграфічної продукції від ПП «Масада» податковим органом не заперечувався, а факт оплати позивачем вартості поставленої йому продукції був підтверджений належними та допустимими доказами в процесі розгляду справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що позивач правомірно сформував валові витрати за господарськими операціями з ПП «Масада», виходячи з правила першої події, а також з огляду на оплату позивачем поставленої йому продукції.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до частини 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Щодо твердження відповідача про відсутність у позивача документів, що підтверджують зв'язок витрат на ремонт з господарською діяльністю, то судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до наказу ПП ТОВ «Мікко сервіс» № 28/08 від 28 серпня 2009 року (т.2 арк. справи 76) позивачем було створено комісію по обстеженню будівель та приміщень. Згідно акту обстеження стану будівель від 02 серпня 2009 року (т.2 арк. справи 77) було встановлено, що необхідно провести ремонт будівель, а саме: провести в складських приміщеннях вибірковий ремонт та видалення вибоїн в бетонних та цементних підлогах; в побутових та складських приміщеннях дрібний ремонт стін (ліквідувати тріщини); провести заміну пошкодженого скла на вікнах будівель; провести утеплення вікон; провести утеплення вуглів приміщень, які промерзають, з внутрішньої сторони приміщень; ремонт плінтусів в санітарних вузлах та інших приміщенням, які зазнають впливу вологості; привести частковий ремонт настінних жолобів, водостічних труб з частковою заміною матеріалів.

12 вересня 2009 року між ПП ТОВ «Мікко сервіс» (замовником) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (підрядником) був укладений договір підряду № 14, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується здійснити комплекс робіт по ремонту складських приміщень за адресою АДРЕСА_1, здати результати робіт замовнику, а замовник зобов'язується прийняти результат робіт та оплатити його (пункт 1.1 статті 1 договору); робота виконується підрядником, його силами та засобами (пункт 1.2 статті 1 договору); вартість робіт складає 400530,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість - 66755,00 грн.) (пункт 2.1 статті 2 договору).

Відповідно до акту виконаних робіт № Р-00141 від 25 грудня 2009 року, підписаного сторонами договору, роботи були виконані в повному обсязі, сторони договору претензій одна до одної не мають (т.2 арк. справи 87). 25 грудня 2009 року підрядник виписав на адресу позивача податкову накладну № 270 (т.2 арк. справи 88), а позивач, в свою чергу, повністю сплатив кошти за виконі роботи, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями від 10 та 11 листопада 2010 року (т.2 арк. справи 117-118).

Матеріалами справи підтверджується, що складське приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, належить позивачу на праві приватної власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 серпня 2007 року (т.2 арк. справи 83). Зазначене складське приміщення є фактичним місцезнаходженням ПП ТОВ «Мікко сервіс» та відповідно до підпункту 8.2.2 пункту 8.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» віднесене до 1 групи основних фондів, на яке позивач здійснює амортизацію. Даний факт відповідачем не заперечувався.

Відповідно до 8.2.2. пункту 8.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Згідно акту перевірки вбачається, що порушення вищезазначеної норми відповідачем не встановлено, оскільки сума витрат понесених на ремонт в розмірі 333775,00 грн. не перевищує 10 % балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, що знайшло своє підтвердження на 13 аркуші акту перевірки (т.1 арк. справи 21-22).

З огляду на те, що факт включення складського приміщення, що підлягало ремонту, до складу основних фондів позивача свідчить про його використання у господарській діяльності, а також зважаючи на те, що порушень стосовно нарахування амортизаційних відрахувань податковим органом встановлено не було, висновків щодо нікчемності договору підряду, укладеного позивачем з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, акт перевірки не містить, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що ПП ТОВ «Мікко сервіс» правомірно включило до складу валових витрат вартість ремонтних робіт, виконаних фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту. 7.2 статті 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що придбання позивачем робіт з ремонту складських приміщень у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 здійснювався саме в межах господарської діяльності, що підтверджено відповідними первинними документами.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту грудня 2009 року податок на додану вартість у сумі 66755,00 грн., сплачений у складі вартості робіт з ремонту приміщень, виконаних фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми 1917,00 грн., з урахуванням того, що у судовому засідання позивач підтвердив, що ним було допущено технічну помилку при формуванні податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Велтон.Телеком».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Кременчуцької Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна