Ухвала суду № 42495441, 20.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2015 року м. Київ К/800/46226/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В., (головуючий)

Кравцова О.В.

Цуркана М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом командитного товариства «Донтрансгарант і компанія» до Харківської митниці Міндоходів, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОПТ-ІМПОРТ», про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, що переглядається за касаційною скаргою Харківської митниці Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2014 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року командитне товариство «Донтрансгарант і компанія» (далі - позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської митниці Міндоходів» (далі - відповідач), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОПТ-ІМПОРТ», в якому після уточнення позовних вимог просило: визнати протиправними дії Харківської митниці Міндоходів щодо складання та направлення позивачу вимог про сплату коштів за гарантійним документом № 1 від 24.03.14 р. та акту про настання гарантійного випадку № 1 від 24 березня 2014 року; № 2 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 2 від 24 березня 2014 року; № 3 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 3 від 24 березня 2014 року; № 4 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 4 від 24 березня 2014 року; № 5 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 5 від 24 березня 2014 року; № 6 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 6 від 24 березня 2014 року; № 7 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 7 від 24 березня 2014 року; № 8 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 8 від 24 березня 2014 року; № 9 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 9 від 24 березня 2014 року; № 10 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 10 від 24 березня 2014 року; № 11 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 11 від 24 березня 2014 року; № 12 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 12 від 24 березня 2014 року; № 13 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 13 від 24 березня 2014 року; № 14 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 14 від 24 березня 2014 року; № 15 від 24 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 15 від 24 березня 2014 року; № 16 від 25 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 16 від 25 березня 2014 року; № 17 від 25 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 17 від 25 березня 2014 року; № 18 від 26 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 18 від 26 березня 2014 року; № 19 від 26 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 19 від 26 березня 2014 року; № 20 від 26 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 20 від 26 березня 2014 року; № 21 від 26 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 21 від 26 березня 2014 року; № 22 від 26 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 22 від 26.03.14 року; № 23 від 26 березня 2014 року та акту про настання гарантійного випадку № 23 від 26 березня 2014 р.; скасувати вимоги про сплату коштів за гарантійним документом № 1 від 24 березня 2014 року, № 2 від 24 березня 2014 року, № 3 від 24 березня 2014 року, № 4 від 24 березня 2014 року, № 5 від 24 березня 2014 року, № 6 від 24 березня 2014 року, № 7 від 24 березня 2014 року, № 8 від 24 березня 2014 року, № 9 від 24 березня 2014 року, № 10 від 24 березня 2014 року, № 11 від 24 березня 2014 року, № 12 від 24 березня 2014 року, № 13 від 24 березня 2014 року, № 14 від 24 березня 2014 року, № 15 від 24 березня 2014 року, № 16 від 25 березня 2014 року, № 17 від 25 березня 2014 року, № 18 від 26 березня 2014 року, № 19 від 26 березня 2014 року, № 20 від 26 березня 2014 року, № 21 від 26 березня 2014 року, № 22 від 26 березня 2014 року, № 23 від 26 березня 2014 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що акти про настання гарантійного випадку та вимоги складені і направлені позивачу безпідставно, оскільки відповідачем до актів про настання гарантійного випадку та вимог не додані документи, що свідчать про невиконання забезпеченого фінансовою гарантією зобовязання, а рішення про коригування митної вартості товарів скасовані в судовому порядку.

Позивач вважа, що відповідач всупереч вимогам чинного законодавства прийняв рішення щодо встановлення факту порушення забезпечених фінансовими гарантіями зобовязаень за відсутності документів, що свідчать про невиконання забезпеченого фінансовою гарантією зобовязання та відповідачем не складено протоколи про порушення митних правил, а тому, на думку позивача, такі порушення не були виявлені.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 ппозовна заява задоволена в повному обсязі.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, відповідач просить оскаржувані рішення суддів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, командитне товариство «ДОНТРАНСГАРАНТ І КОМПАНІЯ» є незалежним фінансовим посередником (гарантом), уповноваженим видавати органам доходів і зборів України фінансові гарантії з метою забезпечення сплати митних платежів особами, відповідальними за їх сплату, в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України. Відповідно п. 1.2 Угоди про надання фінансових гарантій митним органам незалежним фінансовим посередником № 771 від 22 листопада 12 року, укладеної між позивачем та Державною митною службою України, позивач визнається незалежним фінансовим посередником, уповноваженим Держмитслужбою України на надання митним органам фінансових гарантій та вноситься до реєстру гарантів. Згідно п. 4.1 вказаної Угоди у випадках, передбачених частиною четвертою статті 311 Митного кодексу України (далі - МК України), митний орган, яким виявлено факт настання гарантійного випадку, протягом 5 робочих днів з дати виявлення такого факту складає акт за формою, наведеною у додатку 3 до цієї Угоди. В п. 4.3 Угоди встановлено, що разом з актом у трьох оригінальних примірниках складається вимога, що підписується керівником митного органу або особою, яка його заміщує. В п. 4.5 Угоди передбачено, що не пізніше трьох банківських днів з дня отримання від митного органу оригіналів акта та вимоги гарант перераховує суму митного боргу за вказаними у вимозі реквізитами.

11 квітня 2014 року позивачем від відповідача одержані вимоги та акти про настання гарантійного випадку, які перелічені в позові, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що всупереч вимогам частини п'ятої статті 307 МК України відповідачем не додано до надісланих вимог та актів про настання гарантійного випадку копій документів, що підтверджують невиконання зобов'язання.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, оскаржувані вимоги відповідачем прийняті на підставі рішень митного органу про коригування заявленої митної вартості: від 24 грудня 2013 року № 807000003/2013/002518/2, № 807000003/2013/002520/2, № 807000003/2013/002521/2, № 807000003/2013/002500/2, № 807000003/2013/004412/2, № 807000003/2013/002523/2, № 807000003/2013/002519/2 та № 807000003/2013/002513/2; № 807000003/2013/002443/2 від 16 грудня 2013 року; від 17 грудня 2013 року № 807000003/2013/002462/2, № 807000003/2013/002460/2 та № 807000003/2013/002461/2; від 19 грудня 2013 року № 807000003/2013/002485/2 та № 807000003/2013/002499/2; від 18 грудня 2013 року № 807000003/2013/002479/2, № 807000003/2013/002482/2, № 807000003/2013/002481/2, № 807000003/2013/002483/2, № 807000003/2013/002485/2, № 807000003/2013/002489/2, № 807000003/2013/002490/2, № 807000003/2013/002486/2, № 807000003/2013/002480/2.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року по справі № 820/1791/14, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року, визнані неправомірними та скасовані вказані рішення Харківської митниці Міндоходів України про коригування митної вартості, що стало підставою для висновку суду першої інстанції щодо того, що оскільки рішення відповідача про коригування заявленої третьою особою митної вартості товарів скасовані, вимоги та акти про настання гарантійного випадку складені та надіслані позивачу безпідставно, так як з моменту скасування рішення про коригування митної вартості зобов'язання зі сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною третьою особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною відповідачем у такому рішенні про коригування митної вартості товарів, вважається припиненим.

Згідно із частинами першою та другою статті 305 МК України у випадках, визначених цим Кодексом, виконання зобов'язань осіб, що випливають з митних процедур, забезпечуються шляхом надання органам доходів і зборів забезпечення сплати митних платежів у способи, передбачені для відповідної митної процедури. Надання органам доходів і зборів забезпечення сплати митних платежів є обов'язковим при ввезенні на митну територію України та/або переміщенні територією України прохідним та внутрішнім транзитом товарів за переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України. В частині першій статті 306 Митного кодексу України визначено, що фінансові гарантії є одним із способів забезпечення митних платежів.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 307 МК України юридичні особи, які мають намір виступати гарантом забезпечення особою своїх зобов'язань перед органами доходів і зборів України зі сплати митних платежів, уповноважуються на це і вносяться до реєстру гарантів у порядку, визначеному цим розділом. Взаємовідносини між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та гарантами регулюються на підставі укладених угод. Фінансова гарантія видається гарантом і надається органам доходів і зборів особою, відповідальною за сплату митних платежів, або будь-якою іншою особою на користь особи, відповідальної за сплату митних платежів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Фінансова гарантія діє на всій митній території України.

Частинами першою та другою статті 311 МК України зазначено, що органи доходів і зборів як забезпечення сплати митних платежів приймають фінансові гарантії, видані гарантами, включеними до реєстру гарантів, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Фінансова гарантія, що надається у вигляді документа, є безвідкличним зобов'язанням гаранта, внесеного до реєстру гарантів, виплатити на вимогу органу доходів і зборів кошти в межах певної суми у разі невиконання забезпечених цією гарантією зобов'язань із сплати митних платежів.

Отже, фінансова гарантія, як спосіб забезпечення сплати митних платежів, надається органу доходів і зборів гарантом, внесеним до реєстру гарантів, відносини яких регулюються на підставі відповідних укладених угод. При цьому, на гаранта покладається обов'язок виплатити на вимогу органу доходів і зборів кошти в межах певної суми у разі невиконання відповідними особами зобов'язань перед органами доходів і зборів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов договору про надання послуг з видачі фінансових гарантій у вигляді документа з метою забезпечення сплати митних платежів № 287ЕР від 28 серпня 2013 року, позивачем надано особі, відповідальній за сплату митних платежів ТОВ «ІНТЕРОПТ-ІМПОРТ», гарантійні документи (Фінансовігарантії): № 00030404 код 80700/13/1712/1/120 від 17 грудня 2013 року; № 00030407 код 80700/13/1712/1/120 від 17 грудня 2013 року; № 00030405 код 80700/13/1712/1/120 від 17 грудня 2013 року; № 00030406 код 80700/13/1712/1/120 від 17 грудня 2013 року; № 00030444 код 80700/13/1812/1/120 від 18 грудня 2013 року; № 00030441 код 80700/13/1812/1/120 від 18 грудня 2013 року; № 00030442 код 80700/13/1812/1/120 від 18 грудня 2013 року; № 00030439 код 80700/13/1812/1/120 від 18 грудня 2013 року; № 00030438 код 80700/13/1812/1/120 від 18 грудня 2013 року; № 00030437 код 80700/13/1812/1/120 від 18 грудня 2013 року; № 00030440 код 80700/13/1812/1/120 від 18 грудня 2013 року; № 00030443 код 80700/13/1812/1/120 від 18 грудня 2013 року; № 00030445 код 80700/13/1812/1/120 від 18 грудня 2013 року; № 00030459 код 80700/13/1912/1/115 від 19 грудня 2013 року; № 00030458 код 80700/13/1912/1/115 від 19 грудня 2013 року; № 00030487 код 80700/13/2412/1/120 від 24 грудня 2013 року; № 00030483 код 80700/13/2412/1/120 від 24 грудня 2013 року; № 00030485 код 80700/13/2412/1/120 від 24 грудня 2013 року; № 00030486 код 80700/13/2412/1/120 від 24 грудня 2013 року; № 00030489 код 80700/13/2412/1/120 від 24 грудня 2013 року; № 00030488 код 80700/13/2412Л/120 від 24 грудня 2013 року; № 00030484 код 80700/13/2412/1/120 від 24 грудня 2013 року; № 00030490 код 80700/13/2412/1/120 від 24 грудня 2013 року.

Позивачем надано Фінансові гарантії відповідачу з метою забезпечення сплати податкових зобов'язань відповідно до розділу III Митного кодексу України, а саме з метою забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною третьою особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною відповідачем у рішенні про коригування митної вартості товарів.

Оскільки Фінансовими гарантіями було забезпечено сплату різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною третьою особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною відповідачем у рішенні про коригування митної вартості товарів, обов'язковими документами, що підтверджують невиконання зобов'язання є: копія рішення про коригування заявленої митної вартості; копії документів, наданих третьою особою для підтвердження заявленої третьою особою митної вартості товарів; копія рішення про скасування рішення про коригування заявленої митної вартості товарів або копія обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів (наданої протягом 5 робочих днів з дати подання додаткових документів); копія відповідної митної декларації, згідно з якою відбувалось митне оформлення товарів; копія відповідної Фінансової гарантії позивача, наданої з метою забезпечення сплати податкових зобов'язань відповідно до розділу III Митного Кодексу України. Разом з тим, судом першої інстанції правомірно встановлено, що в порушення вимог частини п'ятої статті 307 МК України відповідачем до актів додані виключно копії відповідних митних декларації та фінансових гарантій, інші документи відсутні. Угодою про надання фінансових гарантій затверджено форму акта про настання гарантійного випадку (додаток 3), з якої вбачається, що до акта в обов'язковому порядку повинні бути долучені копії товаротранспортних документів на товар згідно з переліком.

Саме ці обставини стали підставою для висновку судів попередніх інстанцій про правомірність та обґрунтованість заявлених позовних вимог , з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, відповідачем порушено порядок встановлення обставин гарантійного випадку. Відповідно частини п'ятої статті 307 МК України у разі невиконання особою зобов'язання із сплати митних платежів, забезпеченого фінансовою гарантією, наданою у вигляді документа, орган доходів і зборів із залученням представників гаранта, що видав таку гарантію, з'ясовує обставини невиконання зобов'язання, після чого направляє цьому гарантові вимогу щодо сплати належної суми митних платежів. До вимоги додаються завірені органом доходів і зборів копії документів, що підтверджують невиконання зобов'язання. В порушення вказаної норми права, відповідачем при з'ясуванні обставин невиконання зобов'язання із сплати митних платежів, забезпеченого фінансовою гарантією, наданою у вигляді документа, представники КТ «Донтрансгарант і Компанія» не залучались. Відсутність нормативно встановленого механізму залучення представників гаранта не може підставою для невиконання вимог частини п'ятої статті 307 МК України, оскільки відсутність нормативного врегулювання процедури не є підставою для обмежень прав гаранта на участь у з'ясуванні обставин невиконання зобов'язання із сплати митних платежів, забезпеченого фінансовою гарантією.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Тому висновки судів попередніх інстанцій є правильними, а доводи, викладені в касаційній скарзі, зазначених висновків не спростовують та не дають підстав вважати судове рішення таким, що ухвалене з порушеннями норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Харківської митниці Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді :