Ухвала суду № 42495395, 27.01.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/3451/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

27 січня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О.

секретар судового засідання: Лозінська Н.В.,

за участі:

позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Кирилюка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії ,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2014 року ОСОБА_2 (позивач) звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (відповідач 1), Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області (відповідач 2) про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволення позову ОСОБА_2, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 відповідно до наказу ІДАБК у Вінницькій області № 18-ос від 01.07.2011 року починаючи з 01.07.2011 року працював на посаді головного державного інспектора відділу контролю за будівництвом об'єктів, якістю будівельних матеріалів та державного ринкового нагляду по Центральному регіону територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції України - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області (а.с. 63).

27.02.2012 року згідно з наказом Інспекції № 42-ос позивача переведено на посаду головного державного інспектора відділу по м. Вінниця управління контролю за будівництвом об'єктів, якістю будівельних матеріалів та державного ринкового нагляду № 2 ІДАБК у Вінницькій області (а.с. 67).

Наказом ліквідаційної комісії Інспекції № 44-ос від 22.08.2014 року ОСОБА_2 26.08.2014 року звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією Інспекції (а.с. 27). Останнім робочим днем позивача вважається 26.08.2014 року.

Позивач не погодився із вказаним наказом та звернувся до суду із позовом про його скасування.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду справи встановлено незаконність звільнення ОСОБА_2 із займаної посади, а відтак і протиправність наказу ІДАБК у Вінницькій області № 44-ос від 22.08.2014 року "Про звільнення ОСОБА_2".

Разом з цим, суд першої інстанції залишив без задоволення вимогу позивача про зобов'язання відповідачів поновити його на роботі та реалізувати його право на переведення у новостворюваний структурний підрозділ Інспекції (Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області), адже вважає, що переведення працівників повинно відбуватись в порядку, визначеному чинним законодавством, а у випадку ліквідації підприємства (установи, організації) з одночасним утворенням нового підприємства (установи, організації) працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку. Як вбачається із апеляційної скарги відповідача, останній погодився із висновками суду першої інстанції щодо цієї вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із наведеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 150 від 23.04.2014 року "Питання функціонування територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції" ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної архітектурно-будівельної інспекції за переліком згідно з додатком (в тому числі ІДАБК у Вінницькій області) та погоджено утворення територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції як структурних підрозділів апарату Інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (а.с. 44-46).

Згідно з Положенням про Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, яке затверджене наказом ДАБІ України №220 від 01.10.2014 року, Департамент є територіальним органом - структурним підрозділом апарату Державної архітектурно-будівельної інспекції України (а.с. 72-77). При цьому на Департамент покладено виконання тих самих завдань, що і на Інспекцію, а саме реалізація державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду на території Вінницької області.

Як вбачається з постанов Кабінету Міністрів України № 85 від 05.04.2014 року "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів" та № 230 від 02.07.2014 року "Про внесення зміни у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. № 85", гранична чисельність працівників апарату Держархбудінспекції після прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 150 від 23.04.2014 року про ліквідацію її територіальних органів не змінилися і навіть збільшилася до 1271 осіб, в тому числі 1263 державних службовців, за рахунок зменшення на таку ж кількість працівників ліквідованих територіальних органів Держархбудінспекції (а.с. 46-51).

Отже, до новоутвореного структурного підрозділу - Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області перейшли функцій та повноваження ліквідованої Інспекції без зміни загальної чисельності працівників апарату.

З матеріалів справи слідує, що наказом ДАБІ України № 114 від 12.06.2014 року "Про ліквідацію Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області" передбачено проведення ліквідації Інспекції згідно із затвердженим Планом заходів з проведення ліквідації (а.с. 38).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Крім того, згідно із ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

У постанові № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (п. 19).

Згідно із позицією Верховного Суду України, що викладена у постанові від 17.10.2011 року (а.с. 52-54), встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Встановлено, що 17.06.2014 року ОСОБА_2 під підпис повідомлено про наступне вивільнення у зв'язку з ліквідацією ІДАБК у Вінницькій області (а.с. 26), а оскаржуваним наказом № 44-ос від 22.08.2014 року його було звільнено із займаної посади у зв'язку з ліквідацією Інспекції на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 13). Водночас, всупереч приписам ч. 2 ст. 40 КЗпП України, позивачу не пропонувалася інша робота, яка б відповідала його кваліфікації та функціональним обов'язкам. Доказів на спростування цієї обставини, зокрема про відмову ОСОБА_2 від запропонованих посад, відповідачі не надали.

Крім того, встановлено, що частина працівників Інспекції була звільнена з роботи на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України, тобто у зв'язку з переведенням на іншу роботу, в установу, організацію, з подальшим прийняттям (на наступний після звільнення день) на вакантні посади у Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, тоді як ОСОБА_2 було звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗПП України у зв'язку з ліквідацією установи (організації). Так, працівники Інспекції ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які обіймали ті ж самі посади, що і позивач (головний державний інспектор відділу по м.Вінниця управління контролю за будівництвом об'єктів та державного ринкового нагляду № 2 Інспекції), були переведені до новоствореного Департаменту на посади головних державних інспекторів інспекційного відділу у місті Вінниці Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області (а.с. 78-100), однак позивачу такої посади не було запропоновано.

Перевірити наявність/відсутність у Департаменті вакантних посад, які б відповідали посаді, яку позивач займав в Інспекції, неможливо адже відповідачі не надали штатний розпис Департаменту.

Оцінюючи наведені обставини в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відповідачі на дотримались вимог ч.2 ст.40 КЗпП України, адже не вжили всіх можливих заходів щодо працевлаштування позивача ОСОБА_2 як працівника ліквідованої установи - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного наказу та незаконності звільнення позивача.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 03 лютого 2015 року.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Смілянець Е. С.

Сушко О.О.