Постанова № 42495052, 27.01.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 року Справа № 122434/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Заверухи О.Б.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 липня 2011 року у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Залозецького комбінату комунальних підприємств про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

08.07.2011 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Залозецького комбінату комунальних підприємств, в якому просило стягнути з відповідача в користь позивача адміністративно-господарські санкції в розмірі 4994, 45 грн., а також пеню в розмірі 121, 50 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 липня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, а сам факт відсутності працюючого інваліда, ще не є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову якою позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому на нього не може бути покладена відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи Залозецький комбінат комунальних підприємств зареєстрований як юридична особа Зборівською районною державною адміністрацією Тернопільської області 27.12.2000 року з присвоєнням ідентифікаційного коду 31194876.

З наявного в матеріалах справи звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми № 10-ПІ, самостійно поданого відповідачем до Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів 28.02.2011 року, вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (осіб) за 2010 рік складає 9 осіб і відповідно норматив робочих місць для інвалідів становить 1, середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві відповідача - 9988, 89 грн. (а.с.5).

Відповідачем у лютому, березні, квітні та червні було подано дані про наявність вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів у формі звітів форми №3-ПН до служби зайнятості(а.с.9-12), що підтверджується листом Зборівського районного центру зайнятості №03/570 від 06.05.2011 року(а.с.8). З вищезазначеного листа Зборівського районного центру зайнятості вбачається, що протягом 2010 року до Зборівського РЦЗ інваліди з метою пошуку роботи, для яких були підходящими вакансії підприємства (Залозецький комбінат комунальних підприємств) - не звертались, і направлення інвалідам на працевлаштування до вказаного підприємства Зборівського РЦЗ - не видавались.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон № 875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

У частині 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем звіти форми 3-ПН до центру зайнятості про наявність вільних вакантних робочих місць протягом 2010 року були подані тільки у лютому, березні, квітні та червні, коли у відповідності до вимог вказаних вище законів, відповідач такі звіти зобов'язаний був подавати щомісяця.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що відповідачем неналежно виконаний покладений на нього законом обов'язок щодо щомісячного інформування центру зайнятості про наявність вільних вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а відтак, не виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів з огляду на те, що відповідач не здійснив передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування відповідних органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим позбавив можливості виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону України N 875-XII свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Частиною 1 ст. 20 вказаного Закону передбачено, що підприємство (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Такий втсновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена в постановах від 09.07.2013 року у справі № 21-200а13 та від 19.11.2013 року № 21-397а13.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 липня 2011 року у справі № 2а/1970/2055/11 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Залозецького комбінату комунальних підприємств в користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 4994, 45 грн.(чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто чотири гривні сорок п'ять копійок), та пеню в розмірі 121, 50 грн.(сто двадцять одна гривня п'ятдесят копійок).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін