Постанова № 42493962, 26.01.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2015 р. Справа№ 910/21748/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Сколибог О.С. (довіреність б/н від 23.01.2015 р.)

від відповідача - Іліка Н.І. (довіреність №139-06/14 від 23.06.2014 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд»

на рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р.

у справі №910/21748/14 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Берт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Берт» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд» про стягнення з відповідача 114000,00 грн. основного боргу, 9338,63 грн. пені, 1300,43 грн. 3% річних, 6953,33 грн. інфляційних втрат. Також позивач провить суд стягнути з відповідача 13000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 114000,00 грн. основного боргу, 9338,63 грн. пені, 1300,43 грн. 3% річних, 6953,33 грн. інфляційних втрат, 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката та 2631,85 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити вказане рішення в частині задоволених позовних вимог шляхом вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду на один рік та відмовити у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на послуги адвоката.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення допущено неповне встановлення обставин справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, змінити рішення в частині задоволених позовних вимог шляхом вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду на один рік та відмовити у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на послуги адвоката.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

14.03.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Берт» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд» (покупець) було укладено договір поставки № 14/2014 із протоколом розбіжностей до нього від 14.03.2014 р.

Згідно п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим договором строки продовольчі товари у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 5.5 договору в редакції узгодженій у протоколі розбіжностей, оплата здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України протягом 20 календарних днів з дати поставки партії товару.

У пункті 8.2 договору в редакції узгодженій у протоколі розбіжностей сторони визначили, що у випадку порушення строків і порядку оплати покупець оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу від суми прострочення.

Позивач стверджує, що ним було належним чином виконано умови договору та поставлено відповідачу товар. Проте, відповідач порушив умови договору в частині оплати повної вартості поставленого товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 114000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що договір, укладений між сторонами, за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Так, позивач, на виконання своїх зобов'язань за договором та на його умовах, поставив відповідачеві товар на загальну суму 234000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000084 від 26.03.2014 р. на загальну суму 57000,00 грн.; № РН-0000095 від 01.04.2014 р. на загальну суму 57000,00 грн.; № РН-0000110 від 07.04.2014 р. на загальну суму 60000,00 грн.; № РН-0000120 від 15.04.2014 р. на загальну суму 60000,00 грн., які підписані представниками відповідача та скріплені відбитками печатки відповідача та штампу останнього (засвідчені копії накладних наявні у справі).

Спір між сторонами виник внаслідок порушення з боку відповідача строку оплати товару, який передбачено умовами п. 4.7 договору. Відповідач вартість отриманого товару на користь позивача оплатив частково (засвідчені копії банківських виписок наявні в матеріалах справи), що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 114000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, в липні 2014 року постачальник звернувся до покупця з претензією про сплату заборгованості, що підтверджується описом вкладення в цінний лист з відміткою поштового штемпеля про оплату відправки поштової кореспонденції та фіскальним чеком, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем заборгованості в розмірі 114000,00 грн.

Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю у розмірі 114000,00 грн.

З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідач пені у розмірі 9338,63 грн.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 9338,63 грн. є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 1300,43 грн. та інфляційних втрат розміром 6953,33 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 1300,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 6953,33 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в заявленному розмірі.

Щодо клопотання відповідача про відстрочку виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або своєю ініціативою господарський суд у виняткових випадках, залежно від обставин справи може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Таким чином, необхідною умовою для надання відстрочки виконання рішення суду є наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Аналогічна позиція викладена у п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» де зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Однак, в даному випадку, такі обставини у відповідача відсутні, а ті, на які він посилається в обґрунтування заявленого клопотання про відстрочку виконання рішення суду, зокрема, тяжке фінансове становищ внаслідок негативних змін в економіці України, не можуть вважаться такими, що ускладнюють або виключають можливість виконання рішення суду у даній справі.

Крім того, відповідач не зазначає існування виняткового випадку, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та не вбачає правових підстав для задоволення поданої заяви про відстрочку виконання рішення, оскільки в ній не зазначено обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим та відмовляє у її задоволенні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для зміни рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

Щодо розподілу судових витрат, а саме витрат на послуги адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3.1 договору про надання правової допомоги №1 від 03.07.2014 р. сторони узгодили, що оплата послуг адвоката за даним договором здійснюється клієнтом у розмірі 13000,00 грн., будь-яким не забороненим діючим законодавством способом, після підписання обома сторонами акта сдачі-приймання наданих послуг. Акт №1 сдачі-приймання наданих послуг від 17.09.2014 р. підписано обома сторонами. Кошти в розмірі 13000,00 грн. перераховано адвокату Сколибог О.С. згідно платіжно доручення №1624 від 03.10.2014 р.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 6.3 роз'яснень наданих Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року № 7 визначено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги ціну позову, колегія суддів приходить до висновку, що розумно необхідним розміром суми, яка підлягає відшкодуванню відповідачем позивачу складає 10% від суми позову, що в свою чергу узгоджується з розміром витрат на послуги адвоката, який заявлено позивачем. Відтак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру суми витрат на послуги адвоката та приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 13000,00 грн. витрат на послуги адвоката є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. підлягає зміні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. у справі №910/21748/14 змінити.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд» (02094, м. Київ, Деснянський район, вул. Попудренка, 52, код ЄДРПОУ 30406297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Берт» (69005, м. Запоріжжя, Орджонікідзевський район, бул. Центральний, б. 12-Б, кв. 13, код ЄДРПОУ 24911968) основний борг в розмірі 114000 (сто чотирнадцять тисяч) грн. 00 коп., 9338 (дев'ять тисяч триста тридцять вісім) грн. 63 коп. пені, 1300 (тисячу триста) грн. 43 коп. 3% річних, 6953 (шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) грн. 33 коп. інфляційних втрат, 13000 (тринадцять тисяч) грн. витрат на послуги адвоката та 2631 (дві тисячі шістсот тридцять одну) грн. 85 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/21748/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун