Рішення № 42493768, 21.01.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р.Справа № 922/4242/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Воронько В.В.

розглянувши справу

за позовом АК "Харківобленерго" м. Харків до Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром" м. Харків про стягнення 11909,14 грн. за участю представників:

позивача - Жарая К.П., довіреність № 01-42юр/10305 від 02.12.14 р.,

відповідача - Воновіченко Д.В., довіреність №2 від 08.01.14 р.,

ВСТАНОВИВ:

АК "Харківобленерго" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром" заборгованість в розмірі 11909,14 грн., з яких: 2140,33 грн. - інфляційні втрати; 311,37 грн. - 3% річних; 9257,44 грн. - пеню. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 29.09.14р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

15.10.14р. представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, нарахованих за квітень 2014 року, а в іншій частині заявленого позову відмовити.

10.11.14р. представник позивача надав до суду через канцелярію заперечення на відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивачем правомірно нараховано відповідачу суму інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою суду від 25.11.14р. за клопотанням представника позивача продовжено строк розгляду справи по 11.12.14 р.

Ухвалою суду від 27.11.14р. провадження у справі 922/4242/14 зупинено до розгляду пов`язаної з нею справи № 922/5027/14.

05.01.2015 року до суду від представника позивача надійшло клопотання в якому він просить суд поновити провадження у справі. В обґрунтування клопотання надав копію рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2014 року по справі № 922/5027/14.

Ухвалою суду від 12.01.15р. поновлено провадження по справі та призначено до розгляду в судовому засіданні.

20.01.15р. представник відповідача надав додатковий відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що розрахунок позивача щодо нарахування відповідачу інфляційних втрат є завищеним та не відповідає вимогам чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні 21.01.15р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.01.15р. частково визнав позовні вимоги.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

04.06.2004р. між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (позивачем) та Виробничо-експлуатаційним підприємством "Держпром" (відповідачем) було укладено Договір про постачання електричної енергії № 2-230К, згідно п. 1 якого позивач (постачальник) постачає електричну енергію відповідачу (споживачу), а відповідач оплачує позивачу її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами.

На підставі п. 9.11. дію Договору було пролонговано сторонами на 2014 рік.

Додатковою угодою до Договору від 14.03.2011р. було змінено назву споживача з Виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром" на Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство "Держпром" (за умови повного правонаступництва).

Відповідно до пункту 2.1.2. Договору, постачальник електричної енергії зобов'язується постачати електричну енергію в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 Договору, з урахуванням розділів 6, 7 Договору, відповідно до Додатка 1 "Договірні величини споживання" та Додатка 2 "Порядок розрахунків".

Згідно п. 2.2.5. Договору, споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії та інші нарахування.

Пунктом 5 Додатка 2 передбачено, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі рахунка, який виставляється постачальником електричної енергії на основі даних про фактичне споживання електричної енергії. При цьому, споживач повинен отримати рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений протягом 5 операційних днів з дня його отримання.

Відповідно до додаткової угоди від 31.05.2013 до Додатку №2 до Договору про постачання електричної енергії № 2-230К пункт 4.5. Додатку № 2 від 04.06.2004 року до Договору № 2-230К викладений в наступній редакції: "Споживач здійснює розрахунок за фактичними показами засобів обліку електричної енергії шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок впродовж наступного місяця за розрахунковим періодом".

Суд не погоджується з доводами позивача про те, що вказаною вище Додатковою угодою було змінено лише порядок розрахунків в частині передплати, оскільки у даній Додатковій угоді сторони узгодили розрахунки за електричну енергію без розмежування їх на авансовий та остаточний платежі, за фактичними показами засобів обліку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що п. 5 Додатку № 2 до Договору про постачання електричної енергії № 2-230К від 04.06.2004р., на який посилається позивач в обґрунтування свого позову, слід вважати таким, що втратив свою дію з 01.06.2013р., оскільки даним пунктом визначено порядок здійснення остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію, як другого планового платежу, встановленого п. 4.5. Додатку № 2 до Договору, який було змінено та викладено у новій редакції Додатковою угодою від 31.05.2013р.

Такого висновку дійшли суди й під час розгляду справ 922/3947/13, 922/4141/13, 922/996/14, 922/2155/14, 922/3288/14 (Харківський апеляційний господарський суд), 922/3328/14.

Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідачем оплата за спожиту електричну енергію здійснювалась несвоєчасно, у зв'язку з чим позивачем відповідачу були нараховані наступні штрафні санкції: 9257,44 грн. пені за період з травня 2014 року по серпень 2014 року; 511,37 грн. - 3% річних за період виникнення боргу за травень - липень 2014 року; 2140,33 грн. інфляційних за період виникнення боргу за червень - липень 2014 року.

Як встановлено судом, рахунок за спожиту електроенергію за квітень 2014 на суму 325449,82 грн. сплачений за п'ятьма платежами: 30049,82 грн. - 21.05.2014 (прострочення не настало), 95400,00 грн. - 02.06.2014, 100000,00 грн. - 03.06.2014, 50000,00 грн. - 04.06.2014, 50000,00 грн. - 05.06.2014. Таким чином, допущено прострочення оплати за постачання електричної енергії з 01.06.14р. по 05.06.14р.

Рахунок за спожиту електроенергію за травень 2014 на суму 226030,07 грн. сплачений шістьма платежами: 50000,00 грн. - 17.06.2014, 6030,07 грн. - 24.06.2014, 50000,00 грн. - 01.06.2014, 10000,00 грн. - 02.06.2014, 40000,00 - 03.06.2014, 70000,00 - 04.06.2014. Таким чином, оплата була здійснена своєчасно і прострочка платежів в даному випадку не мала місце.

Рахунок за спожиту електроенергію за червень 2014 на суму 232284,70 грн. сплачений сімома платежами: 18284,70 грн. - 21.07.2014, 70000,00 грн. - 22.07.2014, 44000,00 грн. - 24.07.2014, 60000,00 грн. - 25.07.2014, 10000,00 грн. - 28.07.2014, 20000,00 грн. - 29.07.2014, 10000,00 грн. - 30.07.2014. Тобто, оплата була здійснена своєчасно, прострочення платежів не вбачається.

Рахунок за спожиту електроенергію за липень 2014 на суму 290000,00 грн. сплачений п'ятьма платежами: 40000,00 грн. - 12.08.2014, 50000,00 грн. - 13.08.2014, 35000,00 грн. - 14.08.2014, 100000,00 грн. - 15.08.2014, 65000,00 грн. - 18.08.2014. Таким чином, оплата була здійснена своєчасно.

Отже, як встановлено судом, відповідачем допущено прострочення платежів щодо сплати рахунку за квітень 2014 року на 5 календарних днів (з 01.06.2014 року-05.06.2014 року).

Ретельно дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд не погодився з вищевказаним нарахуванням штрафних санкцій, виходячи з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Таким чином, як встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем допущено прострочення платежів щодо сплати рахунку за квітень 2014 року на 6 календарних днів: з 01.06.2014 року по 05.06.2014 року.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача пені в розмірі 489,73 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання по платежам за квітень 2014 року.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2110,33 грн. інфляційних втрат за період виникнення боргу за червень - липень 2014 року суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що індекс інфляції вираховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Оскільки найменший період визначення показника індексу інфляції становить місяць, тому прострочення здійснення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат (допущене ОК ВЕП "Держпром" прострочення складає 5 днів по оплаті за квітень 2014 р.). Таким чином, вимога про стягнення інфляційних нарахувань не підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 та у постановах ВГСУ від 27.10.2010року. № 6/92-38, від 19.01.2011року. № 4/54-10-1818, від 15.02.2012року. № 5021/1596/2011 та від 10.07.2013 року №5002-33/4081-2012.

Слід звернути увагу, що 3% річних позивач просить стягнути за період з травня по липень 2014 року. Судом встановлена прострочка платежів відповідачем саме за квітень 2014 року, але позивач не скористався своєю можливістю заявити вимогу про стягнення 3% річних саме за квітень 2014 року. Слід зазначити, що позивач не просить суд стягнути 3% річних за місяць квітень 2014 року, в якому існувало прострочення платежів за спожиту електроенергію, а в період за який позивач просить суд стягнути 3% річних (травень-липень 2014 року) у відповідача прострочення не існувало.

Таким чином, в частині стягнення з відповідача пені в сумі 8767,71 грн. за несвоєчасне виконання зобов`язань по платежам за травень-серпень 2014 року, 3% річних в сумі 511,37 грн. за період виникнення боргу з травня 2014р. по липень 2014р. суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні, у зв'язку з відсутністю у відповідача прострочення платежів за цей період.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.ст.44- 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 530, 546, 548, 549, 598, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 197 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром" (61022, м.Харків, м-н Свободи, 5; п/р 26006010065216 в АТ "Банк Золоті Ворота", МФО 351931; код ЄДРПОУ: 04014097) на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" (61037, м.Харків, вул.Плеханівська, 149; п/р 26003010050912 в АТ "Банк Золоті Ворота", МФО 351931; код ЄДРПОУ: 00131954) - 489,73 грн. пені; витрати по сплаті судового збору в розмірі 75,13 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних нарахувань в розмірі 2140,33 грн., 3% річних в розмірі 511,37 грн. , пені в розмірі 8767,71 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.01.2015 р.

Суддя Л.В. Шарко