Рішення № 42493596, 22.01.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2015 р.Справа № 916/3450/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Юрченко Є.С.,

від відповідача - Ногай Д.С.,

від третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Порто-Франко", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління Національного Банку України в Одеській області, про визнання незаконним взаємозаліку за кореспондентськими рахунками та стягнення 235000000 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 16.01.2015 р. оголошувалась перерва до 22.01.2015 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У серпні 2014 р Публічне акціонерне товариство "Фінростбанк" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Порто-Франко" про визнання незаконним взаємозаліку за кореспондентськими рахунками та стягнення 235000000 грн., посилаючись на наступне.

11.11.2009 року між ПАТ "Фінростбанк" та АКБ „Порто-Франко" (правонаступником якого є ПАТ АБ „Порто-Франко") було укладено угоду про встановлення кореспондентських відносин № 11112009/1 (угода №1), згідно умов якої відповідач відкрив позивачу кореспондентський рахунок № 16000418401 для здійснення розрахункових, кредитних, касових та інших операцій в національній валюті України. Відповідний кореспондентський рахунок № 1600300100009 було відкрито позивачем відповідачеві згідно угоди №11112009/ГД (угода №2) про встановлення кореспондентських відносин від 11.11.2009 року.

В подальшому 08.04.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до угоди про встановлення кореспондентських відносин №11112009/1 від 11.11.2009 року, відповідно до умов якої текст розділу 4 угоди № 1 було доповнено пунктом 4.3.5 (щодо порядку списання коштів з кореспондентського рахунку для погашення непогашених зобов'язань кореспондента перед банком). Також текст розділу 4 угоди було доповнено пунктом 4.5.3 (щодо права кореспонденті в рахунок погашення заборгованості банку перед кореспондентом). Такі самі зміни було внесено до угоди 2 згідно додаткової угоди б/н від 11.11.2009 року.

Між тим згідно з постановою Правління Національного банку України від 15.07.2014 року № 409 „Про віднесення ПАТ „Фінростбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.07.2014 року прийнято рішення №55 „Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації в АТ „Фінростбанк", згідно якого призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ „Фінростбанк". Під час здійснення тимчасової адміністрації позивач звернувся до відповідача з платіжним дорученням на перерахування належних позивачу грошових коштів на інший рахунок, однак замість належного виконання умов угоди № 1 відповідач після отримання платіжного доручення здійснив безспірне списання грошових коштів шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за кореспондентськими рахунками. На думку позивача, зазначені дії свідчать про невиконання відповідачем умов угоди № 1, а також про грубе порушення охоронюваних законом права позивача на вільне розпорядження власними грошовими коштами та порушення заборони на задоволення вимог кредиторів банку.

При цьому позивач вказує, що згідно п. 4.5.1 угоди про встановлення кореспондентських відносин №11112009/1 від 11.11.2009 року позивач як кореспондент має право самостійно розпоряджатись коштами, які знаходяться на рахунку за виключенням випадків, передбачених діючим законодавством України. Пунктом 4.2.5. угоди № 1 встановлений обов'язок банку своєчасно та точно виконувати розрахункові документи кореспондента за умови відповідності їх чинному законодавству України та нормативно-правовим актам НБУ. Згідно п. 3.4. угоди № 1 платежі з рахунку здійснюються банком на підставі отриманих розпоряджень - платіжних доручень кореспондента, що передаються узгодженим способом зв'язку з обов'язковим використанням тестового ключа, за умови збереження конфіденційності інформації, а строк виконання зобов'язань з повернення коштів, що знаходиться на кореспондентському рахунку, настає з моменту направлення до банку кореспондента платіжного доручення на перерахування коштів.

Так, за ствердженнями позивача, станом на 04.08.2014 року залишок грошових коштів на кореспондентському рахунку №16000418401 позивача становив 235 000 000,00 грн. Згідно виписки з кореспондентського рахунку залишок грошових коштів на кореспондентському рахунку відповідача №1600300100009 станом на 04.08.2014 року становив 235 000 000,00 грн.

04.08.2014 року позивач за допомогою системи S.W.I.F.T. звернувся до відповідача з платіжним дорученням про перерахування коштів у розмірі 235 000 000,00 грн. з кореспондентського рахунку позивача №16000418401, відкритого у відповідача, на кореспондентський рахунок позивача № 120051328599, відкритий в НБУ. Однак, 04.08.2014 року відповідач, не звертаючи уваги на платіжне доручення позивача, за допомогою системи S.W.I.F.T. звернувся до позивача з платіжним дорученням про перерахування коштів у розмірі 235 000 000,00 грн. з кореспондентського рахунку відповідача №1600300100009 на кореспондентський рахунок відповідач №12005168501, відкритий в НБУ. Наступним повідомленням за допомогою системи S.W.I.F.T. відповідач повідомив позивача про проведення взаємозаліку за кореспондентськими рахунками згідно додаткової угоди від 30.04.2014 року до угоди про встановлення кореспондентських відношень №11112009 від 11.11.2009 року. Наступним повідомленням 04.08.2014 року за допомогою системи S.W.I.F.T. відповідач просив позивача закрити кореспондентський рахунок відповідача №1600300100009, відкритий на балансі позивача, оскільки залишок коштів на рахунку станом на 04.08.2014 р. становить 0,00 грн. Через півгодини від відповідача надійшло наступне повідомлення про те, що на підставі МТ 299 від 04.08.2014 р. кореспондентський рахунок позивача №16000418401 в гривні було закрито 04.08.2014 року та залишок коштів на момент закриття склав 0,00 грн.

Як стверджує позивач, вимога про перерахування коштів позивача до відповідача надійшла 04.08.2014 р. о 10 год. 48 хв., а вимога відповідача до позивача про перерахування коштів надійшла у той же день о 11 год. 58 хв., що свідчить про первинність вимоги позивача. Разом з тим позивач вказує, що внаслідок невиконання вищезазначеної вимоги позивача про перерахування коштів відповідач порушив визначений угодою № 1 порядок закриття кореспондентського рахунку, за яким закриття рахунку можливо лише після розірвання угоди про встановлення кореспондентських відносин № 11112009/1 від 11.11.2009 р.

Наразі позивач стверджує про відсутність у відповідача правових підстав для списання грошових коштів шляхом здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог під час дії тимчасової адміністрації позивача, а також про неможливість задоволення вимог відповідача у зв'язку з наявністю встановленої законом заборони. В свою чергу позивач вказує, що здійснений відповідачем взаємозалік за кореспондентськими рахунками є незаконним, також у зв'язку з невиконанням відповідачем умов угоди № 1 заборгованість відповідача перед позивачем станом на 18.08.2014 року становить 235 000 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.11.2014 р. (суддя Погребна К.Ф.) позовну заяву ПАТ "Фінростбанк" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3450/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

В засіданні суду 05.11.2014 р. оголошувалась перерва до 11.11.2014 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на перебування судді Погребної К.Ф. на лікарняному з 11.11.2014 р., згідно з розпорядженням керівника апарату суду від 11.11.2014 р. було проведено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого вказану справу № 916/3450/14 передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 11.11.2014 р. справу № 916/3450/14 прийнято до провадження судді господарського Петрова В.С. та розгляд справи призначено в засіданні суду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.12.2014 р. до участі у справі № 916/3450/14 залучено Управління Національного Банку України в Одеській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 52-53). Так, відповідач вказує, що станом на 04.08.2014 року залишок на рахунках складав 235 000 000,00 грн. Відповідно до додаткової угоди 1 від 08.04.2013 р. до угоди про встановлення кореспондентських відносин №11112009/1 від 11.11.2009 року сторони доповнили розділ 4 угоди про встановлення кореспондентських відносин пунктом 4.3.5. щодо права кореспондента (ПАТ „Фінростбанк") на списання грошових коштів з кореспондентського рахунку відповідача у разі наявності непогашених зобов'язань кореспондента перед банком (суми, що необхідна для погашення зобов'язань кореспондента перед банком на дату проведення операції) у випадку настання хоча б однієї з таких обставин стосовно кореспондента: прийняття рішення про реорганізацію, введення тимчасової адміністрації, відкликання (скасування/ тимчасове призупинення) свідоцтва учасника фонду гарантування вкладів фізичних та юридичних осіб, порушення справи про банкрутство, відкриття ліквідаційної процедури. Відтак, відповідач стверджує, що здійснив списання коштів відповідно до умов договору. Наразі відповідач зазначив, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 26.09.2014 року №610 „Про віднесення ПА АБ "Порто-Франко" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26.09.2014 року прийнято рішення №103 про запровадження з 29.09.2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ „АК "Порто-Франко". Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці з 29.09.2014 року по 29.12.2014 року включно. Відповідач наголосив, враховуючи, що у відповідача також запроваджена тимчасова адміністрація, зарахування зустрічних вимог за кореспондентськими рахунками жодним чином не порушує права та інтереси позивача.

Третя особа - Управління НБУ в Одеській області вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню частково з підстав, зазначених у письмових поясненнях по справі (а.с. 85-87). Зокрема, Управління НБУ вказує, що відносини між банками, пов'язані з відкриттям, використанням та здійсненням міжбанківських переказів за кореспондентськими рахунками регулюються Законом України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", нормативно-правовими актами Національного банку України та договором. Порядок виконання договірних зобов'язань, встановлених між суб'єктами господарювання, та їх припинення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог визначається Господарським, Цивільним кодексами України, договором та іншими правовими актами. Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності в установленому Національним банком України порядку. Постановою Правління Національного банку України від 15.07.2014р. №409 ПАТ „Фінростбанк" віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №55 від 15.07.2014 р. у вказаному банку запроваджено тимчасову адміністрацію. Постановою Правління Національного банку України від 26.09.2014 р. № 610 ПАТ АБ „Порто-франко" віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 103 від 26.09.2014 р. в банку запроваджено тимчасову адміністрацію. Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

11 листопада 2009 року між АКБ „Порто-Франко" (Банк) та ПАТ „Фінростбанк" (кореспондент) було укладено угоду про встановлення кореспондентських відносин № 11112009/1 (угода №1), згідно умов якої відповідач (Банк) відкрив позивачу як кореспонденту кореспондентський рахунок № 16000418401 для здійснення розрахункових, кредитних, касових та інших операцій в національній валюті України.

Згідно п. 2.1. вказаної угоди № 11112009/1 для відкриття кореспондентського рахунку Кореспондент надає Банку наступні документи:

- заяву на відкриття рахунку із зазначенням валюти, підписану керівником та головним бухгалтером Кореспондента;

- копію ліцензії та письмового дозволу на здійснення банківських операцій, наданих Національним банком України (засвідчені нотаріально);

- копію статуту банку (засвідчену нотаріально);

- останній річний звіт (на дату складання, що передує даті подання заяви про відкриття рахунку);

- баланс на останню дату (на 1 число місяця, що передує даті подання заяви про відкриття рахунку);

- картку із зразками підписів згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;

- перелік банків-кореспондентів;

- анкету банку-контрагента, заповнену належним чином, підписану керівником та скріплена печаткою банку;

- копію довідки про внесення Кореспондента до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (засвідчену нотаріально);

- свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (засвідчене нотаріально);

копію документа, що підтверджує реєстрацію Кореспондента як платника соціальних страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (засвідчену нотаріально);

- копію документа, що підтверджує взяття Кореспондента на облік відповідним органом державної податкової служби (засвідчену нотаріально);

- копію документа, що підтверджує реєстрацію Кореспондента у відповідному органі Пенсійного фонду України (засвідчену нотаріально);

- копію документа, що засвідчує повноваження особи, що підписує договір від імені Кореспондента (засвідчену нотаріально).

Згідно п. 2.2. угоди № 1 Банк відкриває Кореспонденту відповідний рахунок на протязі трьох днів від дати отримання Банком всіх необхідних документів та повідомляє Кореспондента про відкриття рахунку.

В п. 3.3. угоди № 1 визначено порядок зарахування коштів на рахунок, а саме: Банк зараховує на кореспондентський рахунок Кореспондента кошти, що надійшли на користь самого Кореспондента, його клієнтів без попереднього узгодження з Кореспондентом. Кошти на рахунок Кореспондента зараховуються в день одержання Банком платіжного доручення на користь Кореспондента, якщо доручення отримано Банком до 18.00 години робочого дня за Київським часом, а дата валютування не є пізнішою від дати отримання, і на наступний день, якщо доручення отримано після 18.00 години. Банк повідомляє про надходження коштів на рахунок Кореспондента тестованим повідомленням в день зарахування їх на кореспондентський рахунок.

Згідно п. 3.4. угоди № 1 визначено порядок списання коштів з рахунку. Платежі з рахунку здійснюються Банком на підставі отриманих розпоряджень платіжних доручень Кореспондента, що передаються узгодженим способом зв'язку з обов'язковим використанням тестового ключа, за умови збереження конфіденційності інформації. Банк виконує розпорядження Кореспондента лише в межах кредитового залишку коштів на його рахунку. Банк дебетує рахунок Кореспондента в день отримання платіжного доручення. якщо воно надійшло в Банк до 17.30 години за Київським часом і дата валютування не є пізнішою від дати його отримання, і на наступний день, якщо доручення отримано Банком після 17.30 години.

Відповідно п. 3.5. угоди № 1 платіжні доручення Кореспондента на перерахування коштів в національній валюті України мають бути оформлені у відповідності з вимогами Інструкції „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22.

За умовами п. 3.6. угоди № 1 Банк не несе відповідальності за невиконання доручень, розпоряджень Кореспондента в наступних випадках: якщо сума платіжного доручення, перевищує залишок коштів на відповідному рахунку Кореспондента; доручення містить невірний тестовий ключ; особи, які засвідчили доручення, не уповноважені Кореспондентом або підписи на дорученні не відповідають зразкам, згідно представленої в Банк картки і зразками підписів; невірно вказані, неповні або відсутні реквізити в платіжному дорученні (реквізити одержувача; банку-одержувача і т.п.); прийняття законодавчих актів, що перешкоджають виконанню доручень Кореспондента; при наявності заборони проведення платежу згідно з чинним законодавстві України та нормативними актами НБУ.

Відповідно п. 3.8. угоди № 1 Банк і Кореспондент обмінюються інформацією за домовленістю одним із способів зв'язку - S.W.I.F.T., телекс, електронна пошта НБУ - з обов'язковим використанням текстових ключів.

В п. 4.2.1., 4.2.2, 4.2.5, 4.2.6 угоди № 1 визначено, що Банк зобов'язується відкрити Кореспонденту рахунок протягом трьох банківських днів з часу отримання всіх необхідних документів, оформлених згідно діючого законодавства, здійснювати операції по рахунку Кореспондента в межах наданих йому повноважень з дотриманням термінів згідно п. 3.3. і п. 3.4. цієї угоди, своєчасно та точно виконувати розрахункові документи Кореспондента за умови відповідності їх чинному законодавству України та нормативно-правовим актам НБУ, забезпечувати збереження ввірених йому коштів Кореспондента.

Згідно п. 4.5.1 угоди № 1 Кореспондент має право самостійно розпоряджатись коштами, які знаходяться на рахунку за виключенням випадків, передбачених діючим законодавством України.

Відповідно п. 8.1 угоди № 1 остання набирає чинності з дати її підписання і діє протягом одного року. Якщо сторони чи одна із сторін за 20 днів до закінчення терміну дії угоди не заявлять про припинення договірних відносин, то угода автоматично пролонгується на такий же термін і на тих самих умовах.

08.04.2013 року між ПАТ АБ „Порто-Франко" (відповідач) та ПАТ „Фінростбанк" (позивач) було укладено додаткову угоду №1 до вищевказаної угоди про встановлення кореспондентських відносин №11112009/1 від 11.11.2009 року, відповідно до умов якої текст розділу 4 угоди № 1 було доповнено пунктом 4.3.5 та виклали його в наступній редакції: „4.3.5. Підписанням цього договору Кореспондент надає Банку право у разі наявності непогашених зобов'язань Кореспондента перед Банком на списання коштів (суми, що необхідна для погашення зобов'язань Кореспондента перед Банком на дату проведення операції) з кореспондентського рахунку Кореспондента відкритого у Банку, у випадку настання хоча б однієї з наступних обставин стосовно Кореспондента: прийняття рішення про реорганізацію, введення тимчасової адміністрації, відкликання (скасування/ тимчасове призупинення) свідоцтва учасника фонду гарантування вкладів фізичних та юридичних осіб, порушення справи про банкрутство, відкриття ліквідаційної процедури".

Також сторони дійшли до згоди доповнити розділ 4 „Обов'язки Сторін" договору №11112009/1 від 11.11.2009 року пунктом 4.5.3 наступного змісту: „4.5.3. У випадку невиконання Банком протягом доби платіжного доручення Кореспондента щодо списання грошових коштів з рахунку Кореспондента № 1600 0 4184 01 відкритого в Банку, Кореспондент має право списати суму, зазначену у платіжному дорученні з кореспондентського рахунку Банку № 1600 300100009, відкритого в Кореспонденті".

Відповідний кореспондентський рахунок № 1600300100009 було відкрито позивачем відповідачу на підставі угоди № 11112009/ГД (угода №2) про встановлення кореспондентських відносин від 11.11.2009 року, згідно якої ПАТ „Фінростбанк" виступив в якості Банку, а АКБ „Порто-Франко" - в якості Кореспондента. При цьому згідно додаткової угоди № 1 до вказаної угоди про встановлення кореспондентських відносин №11112009/ГД від 11.11.2009 року останню доповнено пунктом 4.5.3 наступного змісту: „4.5.3. У випадку невиконання Банком протягом доби платіжного доручення Кореспондента щодо списання грошових коштів з рахунку Кореспондента № 1600 300100009, відкритого АБ „Порто-Франко" в ПАТ „Фінростбанк", Кореспондент має право списати суму, зазначену у платіжному дорученні з кореспондентського рахунку Банку № 1600 0 4184 01, відкритого для ПАТ „Фінростбанк" в АБ „Порто-Франко".

В подальшому на підставі постанови Правління Національно банку України від 15.07.2014 року № 409 „Про віднесення ПАТ „Фінростбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.07.2014 року прийнято рішення № 55 „Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації в АТ „Фінростбанк", згідно якого призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ „Фінростбанк".

Як зазначає позивач, під час здійснення тимчасової адміністрації він звернувся до відповідача з платіжним дорученням на перерахування належних позивачу грошових коштів на інший рахунок, однак замість належного виконання умов угоди № 1 відповідач після отримання платіжного доручення здійснив безспірне списання грошових коштів шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за кореспондентськими рахунками. За ствердженнями позивача, такі дії відповідача свідчать про невиконання ним умов укладеної між сторонами угоди № 1, а також про грубе порушення охоронюваних законом права позивача на вільне розпорядження власними грошовими коштами та порушення заборони на задоволення вимог кредиторів банку, що стало підставою для звернення до суду із заявленим позовом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин про встановлення кореспондентських відносин за своїм змістом та правовою природою є договором банківського рахунку, який підпадає під правове регулювання норм глави 72 Цивільного кодексу України, положення якої застосовуються до фінансових установ при укладенні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 р. N 2346-ІІІ банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Статтею 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти, зокрема, платіжні доручення.

Відповідно до частини першої ст. 55 Закону України ''Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до частини 3 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до пункту 1.35. частини 1 статті 1 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Як встановлено судом, позивач як кореспондент, скориставшись своїм правом, передбаченим п. 3.8. договору, передавав відповідачу узгодженими засобами зв'язку, а саме через SWIFT, відповідні розрахункові документи. Зокрема, 04.08.2014 року позивач за допомогою системи S.W.I.F.T. (повідомлення у форматі МТ 202, реф. VA/UAN/018 від 04.08.2014 р. 10:48:53 год.) звернувся до відповідача з платіжним дорученням про перерахування з кореспондентського рахунку позивача № 16000418401, відкритого у відповідача, на кореспондентський рахунок позивача № 120051328599, відкритий в НБУ, коштів у розмірі 235 000 000,00 грн.

Однак, відповідач у той же день 04.08.2014 р. за допомогою системи S.W.I.F.T. (повідомлення у форматі МТ 202, реф. № РОFС140804701464 від 04.08.2014 р. 11:58:23 год.) звернувся до позивача з платіжним дорученням про перерахування з кореспондентського рахунку відповідача № 1600300100009, відкритого у позивача, на кореспондентський рахунок № 12005168501, відкритий на ім'я відповідача в Національному банку України коштів у розмірі 235 000 000,00 грн.

Наразі слід зазначити, що наданими позивачем до суду виписками по рахункам № 16000418401 та № 1600300100009 вбачається, що станом на 04.08.2014 року залишок грошових коштів на кореспондентському рахунку №16000418401 позивача становив 235 000 000,00 грн., а залишок грошових коштів на кореспондентському рахунку відповідача №1600300100009 також становив 235 000 000,00 грн.

Наступним повідомленням за допомогою системи S.W.I.F.T. (повідомлення у форматі МТ299, реф. №20140804 від 04.08.2014 р. 12:37:45 годин) відповідач повідомив позивача про проведення взаємозаліку за кореспондентськими рахунками згідно додаткової угоди від 30.04.2014 р. до угоди про встановлення кореспондентських відношень №11112009 від 11.11.2009 р.

Наступним повідомленням за допомогою системи S.W.I.F.T. (повідомлення у форматі МТ299, реф. №20140804/1 від 04.08.2014 р. 14:22:54 год.) відповідач просив позивача про закриття кореспондентського рахунку № 1600300100009 в гривні, відкритий на балансі позивача у зв'язку із тим, що залишок коштів на рахунку станом на 04.08.2014 р. становить 0 (нуль) гривень 00 коп.

Наступним повідомленням за допомогою системи S.W.I.F.T. (повідомлення у форматі МТ 299, реф. № 20140804/2 від 04.08.2014 р. 15:03:45 год.) відповідач повідомив позивача, що на підставі МТ 299 від 04.08.2014 р. реф. № 20140804/1 кореспондентський рахунок позивача № 16000418401 в гривні було закрито 04.08.2014 р., а залишок коштів на момент закриття склав 0 (нуль) гривень 00 копійок.

Разом з тим враховуючи наведені обставини, суд погоджується із доводами позивача про первинність його вимоги щодо перерахування коштів, оскільки вимога позивача про перерахування грошових коштів надійшла до відповідача 04.08.2014 р. о 10:48 год., натомість як вимога відповідача про перерахування грошових коштів до позивача надійшла 04.08.2014 р. о 11:58 год., тобто пізніше.

Згідно ч. 1 ст. 1072 Цивільного кодексу України банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Суд зазначає, що відповідно до загальноприйнятої міжнародної термінології SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications) - це Товариство Світових Міжбанківських Фінансових Телекомунікацій або міжнародна міжбанківська система передачі інформації та здійснення платежів. Система дозволяє здійснювати перекази в іноземній валюті у будь-яку країну світу на користь фізичних та юридичних осіб, а також інших фінансових установ.

Надані позивачем стандартні повідомлення системи SWIFT складаються латиницею, відповідають стандартним форматам повідомлень, передбаченим умовами Договору та Положення про правила формування ІВАN (міжнародного банківського рахунку) в Україні, розміщеному на офіційному сайті УкрСВІФТ (http://ukrswift.org/files/2/IBAN_563.pdf).

Отже, надані позивачем до суду копії SWIFT-повідомлень є належними та допустимими доказами у справі, які підтверджують доручення Кореспондента Банку щодо перерахування відповідних коштів з кореспондентського рахунку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. В п. 8.4 вказаного Закону передбачено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 (п.1.12.) встановлено, що банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: "Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку" (додаток 23); ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності. Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.

Наразі слід зазначити, що жодних операцій по рахунку на підставі вищезазначеного первинного свіфтового повідомлення позивача відповідачем після його отримання у встановлений договором та законодавством строк виконано не було.

Натомість за змістом п. 3.7. угоди № 1 відповідач у разі неможливості виконання платіжних доручень позивача з вказаних в п. 3.6 договору причин має надіслати кореспонденту узгодженими засобами зв'язку відповідне повідомлення не пізніше наступного банківського дня з моменту отримання відповідного доручення.

Втім, матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач повідомив позивача про невиконання розрахункових документів (свіфтових повідомлень) та причини невиконання.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідь на вищезазначені повідомлення відповідача позивач листом від 07.08.2014 р. за вих. № 1462 повідомив відповідача про відсутність в останнього законних підстав для проведення заліку зустрічних однорідних вимог в односторонньому порядку. Також ПАТ „Фінростбанк" у вказаному листі просило відповідача виконати S.W.I.F.T. повідомлення МТ 202, реф. VA/UAN/018 від 04.08.2014 р. та перерахувати грошові кошти в сумі 235000000,00 грн. на рахунок № 120051328599 в Управлінні Національного банку України в Одеській області.

Однак, вказане доручення позивача відповідачем залишено без виконання, натомість відповідач здійснив взаємозалік зустрічних однорідних вимог в односторонньому порядку.

Разом з тим згідно з положеннями ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Згідно статті 1066 Цивільного кодексу України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно статті 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до частини 1 статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як зазначено відповідачем у повідомленні по системі S.W.I.F.T. (повідомлення у форматі МТ 299, реф. № 20140804 від 04.08.2014 р. 12:37:45 год.), підставою здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачем вказано додаткову угоду від 30.04.2014 р. до угоди про встановлення кореспондентських відношень №11112009 від 11.11.2009 р. Проте, наявність вказаної угоди відповідачем не доведено, в матеріалах справи остання відсутня та до суду не надавалась. У зв'язку з цим посилання відповідача на вказану додаткову угоду як на підставу здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог є необґрунтованими та безпідставними.

Також в п. 4.5.1 угоди № 1 передбачено право позивача самостійно розпоряджатись його коштами, які знаходяться на рахунку, відкритому відповідачем.

У ч. 5 ст. 341 ГК України передбачено, що установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

При цьому суд вважає обґрунтованими доводи позивача про відсутність підстав для здійснення відповідачем взаємозаліку з огляду на відсутність у сторін відповідних зустрічних однорідних вимог за ст. 601 ЦК України.

Так, по-перше, грошові кошти в сумі 235000000,00 грн., що містились на кореспондентському рахунку позивача № 16000418401, відкритому відповідачем, є власністю позивача, а не відповідача. Правовий режим коштів на вказаному рахунку має особливий статус на відміну від інших видів договорів та рахунків. Клієнт не обмежений у праві розпоряджатись своїми коштами, крім випадків передбачених законодавством.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В ч.1 ст.321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права.

Крім того, надіслання розпорядження позивачем як клієнтом платіжного доручення на виконання відповідачем є способом користування і володіння своїм майном.

Тим більш постанови державного виконавця чи рішення суду про арешт або про заборону користуватись позивачем коштами на своєму рахунку не існував, а тому відповідач грубо порушив права свого клієнта - позивача .

По-друге, позивач є саме клієнтом Банку - відповідача, а не його вкладником чи іншим вигодонабувачем, що також випливає зі змісту самої угоди № 11112009/1, яка не містить вказівок про нарахування процентів за цим договором.

За ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Також за визначенням, наведених у вказаній ст. 2 цього ж Закону, кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Зі змісту Глави 72 ЦК України, зокрема ст. 1066-1068 ЦК України, випливає, що за своєю суттю договір банківського рахунку, до якої відноситься спірна угода №11112009 від 11.11.2009 р., є саме договором про надання послуг. Відтак, зобов'язання відповідача як Банку у даному випадку полягає саме виконувати доручення позивача як клієнта, включаючи розпорядження на переказ коштів, не є грошовим чи майновим зобов'язанням, адже клієнт доручає банку виконати операцію своїми коштами, а не коштами банку. Тобто, предметом угоди є зобов'язання відповідача надати послугу, а не сплатити гроші.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Тобто, за змістом наведеної норми припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Згідно із ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

В той же час, станом на момент вчинення відповідачем оспорюваного правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог - 04.08.2014 р. судом не встановлено наявність у відповідача як кредитора однорідних вимог до позивача як боржника, адже як вже зазначалось у відповідача існувало саме зобов'язання з надання послуги по перерахуванню коштів з кореспондентського рахунка позивача на рахунок останнього в НБУ, а не зобов'язання по оплаті коштів. Той факт, що відповідачем також було направлено у той же день 04.08.2014 р. за допомогою системи S.W.I.F.T. (повідомлення у форматі МТ 202, реф. № РОFС140804701464 від 04.08.2014 р. 11:58:23 год.) позивачу платіжне доручення про перерахування коштів у розмірі 235 000 000,00 грн. з кореспондентського рахунку відповідача № 1600300100009, відкритого у позивача, на кореспондентський рахунок № 12005168501, відкритий відповідачем в Національному банку України, не свідчить про наявність однорідних вимог у сторін. У такому випадку відповідач у разі невиконання вказаного платіжного доручення позивачем мав право у встановленому законом порядку захистити своє порушене право згідно з угодою № 11112009/ГД від 11.11.2009 року про встановлення кореспондентських відносин (угода №2).

Посилання відповідача у відзиві на позов про те, що грошові кошти позивача було списано відповідно до умов договору, суд вважає необґрунтованими. Адже положеннями п. 4.3.5 угоди № 1 в редакції додаткової угоди від 08.04.2013 р. передбачено право відповідача на списання грошових коштів позивача як кореспондента у разі наявності непогашених зобов'язань кореспондента перед банком. Проте, відповідачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено наявність у позивача непогашених (грошових) зобов'язань перед відповідачем на момент списання відповідачем коштів з рахунку позивача.

Отже, приймаючи до уваги, що станом на 04.08.2014 р. у відповідача були відсутні відповідні вимоги до позивача щодо сплати спірних коштів у розмірі 235 000 000,00 грн., як і у позивача до відповідача (існувало лише немайнове зобов'язання з надання послуги по перерахуванню коштів позивача на інший рахунок), тобто у сторін не існувало одночасно двох однорідних зобов'язань, де одна сторона була б кредитором, а інша боржником, відповідно суд вважає повідомлення відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог таким, що не відповідає вимогам ст. 601 ЦК України.

Частина 2 ст. 601 Цивільного кодексу України зазначає, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань.

Згідно із ч.3 ст.203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

У відповідності до п. 31 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" 01-8/211 від 07.04.2008 року заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

У той же час сторона має право заперечити заявлену вимогу про залік у зв'язку з відсутністю передбачених законом умов для заліку. Зокрема, в ст. 602 ЦК України встановлені вичерпні випадки, коли виключається можливість заліку зустрічних вимог. Так, не допускається залік наступних зустрічних грошових вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Враховуючи вищенаведене та встановлення судом обставин щодо невідповідності вчиненого відповідачем правочину по взаємозаліку за кореспондентськими рахунками від 04.08.2014 р. положенням чинного законодавства України, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в цій частині заявленого позову.

Наразі суд зазначає, що до правочинів, які не відповідають вимогам закону, застосовуються наслідки визнання їх недійсними, а не незаконними. Так, у контексті спірних правовідносин вжиття значення „незаконним" ототожнюється з „недійсним". Саме у такий спосіб порушене право позивача може бути захищено з метою відновлення становища, що існувало до порушення права.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Згідно з п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Підсумовуючи вищевикладене, з огляду на висновки суду щодо невідповідності правочину щодо взаємозаліку вимог по кореспондентським рахункам від 04.08.2014 р. положенням чинного законодавства України, що тягне наслідком застосування норм ст. 215 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність визнати вищевказаний правочин недійсним.

Поряд з цим слід зазначити, що відповідачем було порушено визначений угодою № 1 порядок закриття кореспондентського рахунку, за якою кореспондентський рахунок закривається лише після розірвання угоди про встановлення кореспондентських відносин № 11112009/1 від 11.11.2009 р. (угоди №1).

П. 8.7. вказаної угоди № 1 встановлено, що після розірвання угоди, Банк закриває рахунок Кореспондента протягом трьох робочих днів. Дострокове розірвання угоди № 1 передбачено в п. 8.2., яким визначено, що угода може бути розірвана достроково за ініціативою однієї із сторін з обов'язковим попереднім повідомленням іншої сторони за 30 робочих днів.

В п. 8.3 зазначено, що сторона, яка виявила бажання припинити дію цієї угоди, повинна виконати перед іншою стороною всі зобов'язання, які випливають з умов цієї угоди та інші зобов'язання, які виникли між Банком та Кореспондентом під час дії угоди.

Відповідно п.8.4 угода може бути розірвана з ініціативи Банку, якщо по рахунку Кореспондентом не проводились операції протягом дванадцяти місяців. В цьому разі Банк направляє Кореспонденту повідомлення про закриття кореспондентського рахунку. В разі неодержання протягом 1 місяця заперечень від Кореспондента, кореспондентський рахунок автоматично закривається.

В порушення п.8.4. угоди № 1 відповідач не направив позивачу повідомлення про закриття кореспондентського рахунку та, не отримавши заперечень останнього, закрив кореспондентський рахунок позивача. Тобто, відповідно до умов угоди № 1 закриття кореспондентського рахунку позивача могло бути здійснено відповідачем не менш ніж 30 робочих днів (з моменту попередження про намір дострокового розірвання Угоди 1) та 1 місяць (з моменту повідомлення про закриття кореспондентського рахунку).

Згідно п. 8.5. угоди № 1 остання припиняє свою дію у випадку припинення діяльності або ліквідації однієї із сторін.

Відповідно п. 8.8. цієї угоди № 1 днем закриття кореспондентського рахунку вважається дата, вказана в повідомленні банку на адресу Кореспондента про закриття кореспондентського рахунку. Заява про закриття кореспондентського рахунку подається особою, якій представляється таке право.

Згідно п. 8.9. угоди, в разі наявності на кореспондентському рахунку, який підлягає закриттю залишків грошових коштів, Банк перераховує їх на підставі розпорядження Кореспондента або уповноваженого органу згідно діючого законодавства і нормативно-правовими актами НБУ.

До того ж, за ствердженнями позивача, відповідно до п. 14 Правил реєстрації кореспондентських рахунків банків Національним банком України, затверджених постановою правління Національного банку України від 15.08.2001 р. за №343, вказаний кореспондентський рахунок позивача не є закритим, що не спростовано відповідачем.

Щодо посилань позивача і відповідача на обмеження, визначені Законом України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд зазначає наступне.

Так, постановою Правління Національного банку України від 15.07.2014р. №409 ПАТ „Фінростбанк" віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 55 від 15.07.2014 р. у вказаному банку запроваджено тимчасову адміністрацію.

Також постановою Правління Національного банку України від 26.09.2014 р. № 610 ПАТ АБ „Порто-Франко" віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 103 від 26.09.2014 р. в ПАТ АБ „Порто-Франко" запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці з 29.09.2014 року по 29.12.2014 року включно. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.12.2014 р. строк тимчасової адміністрації було продовжено до 29.01.2015 р.

Аналіз ст. 1 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вказує на те, що цей Закон покликаний врегулювати відносини між вкладниками банку - виключно фізичними особами і органів, що представляють Державу, яка гарантує саме населенню повернення вкладів. З метою повернення вкладів фізичним особам був створений Фонд гарантування вкладів, який існує завдяки внескам банків. Адже найбільшим кредитором економіки є населення, яке за сприятливих умов „кредитує" банки. Разом з тим, визначення термінів у ст.2 Закону містить поняття, що за своїм змістом розраховані тільки на фізичних осіб.

Пунктом 16 статті 2 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значенні "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

Враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Разом із цим, указаний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

З огляду на викладене, позивач за спірною угодою № 1 від 11.11.2009 р. не є кредитором відповідача, на якого поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Вищезазначеної позиції дотримується також Вищий господарський суд у своїй постанові від 12.11.2014 р. по справі № 910/9232/14.

В свою чергу вказане обмеження не є підставою для невиконання відповідачем покладеного на нього згідно угоди № 1 зобов'язання по перерахуванню коштів з рахунку позивача, відкритого у відповідача, на рахунок, відкритий в Управлінні НБУ, вже після запровадження у відповідача тимчасової адміністрації.

Під час дії тимчасової адміністрації в банку дія Закону України „Про банки і банківську діяльність" розповсюджується на банк з врахуванням обмежень, встановлених Законом України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про що зазначено в п.8 Перехідних положень Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Тим більш, як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, платіжне доручення про перерахування коштів було передано позивачем до відповідача до моменту запровадження у відповідача тимчасової адміністрації. Таким чином, судом не встановлено наявність належних підстав, які б звільняли відповідача від належного виконання ним прийнятого на себе за угодою № 1 обов'язку з перерахування коштів з кореспондентського рахунку позивача, відкритого у відповідача, на рахунок позивача в Управлінні НБУ в Одеській області.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставної списаної останнім з рахунку відповідача суми коштів у розмірі 235 000 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Як вказує позивач у позові, саме у зв'язку з невиконанням відповідачем умов угоди № 1 у останнього виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 235 000 000,00 грн.

За змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Між тим, як вже зазначалось, за спірною угодою № 11112009 від 11.11.2009 р. відповідач як Банк не має перед позивачем зобов'язань майнового (грошового) характеру, а його зобов'язанням є лише послуга, надання якої відповідач взяв на себе.

Правовідносини, що виникли зі спірної угоди № 1, зобов'язують відповідача здійснювати обслуговування клієнта - позивача, а не передавати свої кошти чи майно. Так, під час розгляду справи судом встановлено саме наявність у відповідача невиконаного зобов'язання з перерахування коштів з кореспондентського рахунку позивача, відкритого у відповідача, на рахунок позивача в Управлінні НБУ в Одеській області, що стало підставою для звернення позивача до суду. Натомість наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем не встановлено, також позивачем не наведено інших підстав, крім угоди № 1, виникнення у відповідача зобов'язання по сплаті коштів позивачу. З огляду на вказане, суд вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, а тому вказані вимоги про стягнення коштів не підлягають задоволенню. У даному випадку порушене право позивача може бути захищено у такий спосіб як спонукання відповідача до примусового виконання обов'язку в натурі (зобов'язання перерахувати кошти).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" частково обґрунтовані, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Порто-Франко", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління Національного Банку України в Одеській області, про визнання незаконним взаємозаліку за кореспондентськими рахунками та стягнення 235000000 грн. задовольнити частково.

2. Визнати недійсним взаємозалік за кореспондентськими рахунками Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Порто-Франко" (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 10; код ЄДРПОУ 13881479; к/р 32007100500 в Управлінні НБУ в Одеській області, МФО 328027) та Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" (65104, м. Одеса, пр. Ак. Глушка, буд. 13; код ЄДРПОУ 14366762, к/р 32005100900 в Управлінні НБУ в Одеській області, МФО 328599), що проведено Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "Порто-Франко" згідно повідомлення за допомогою системи S.W.I.F.T. у форматі МТ 299, реф. № 20140804 від 04.08.2014 р. на суму 235000000/двісті тридцять п'ять мільйонів/грн. 00 коп.

3. У задоволенні решти частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Порто-Франко" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 27 січня 2015 р.

Суддя В.С. Петров