Рішення № 42493038, 26.01.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.01.15р. Справа № 904/8596/14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Конотопагротехсервіс", с. Привокзальне, Конотопський район, Сумська область

до В.1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера", м. Дніпропетровськ

В.2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Інвест", м. Дніпропетровськ

про визнання договору поруки недійсним

Суддя Петрова В.І.

Представники:

від позивача: Биструшкін О.С., дов. від 21.11.14р.

від відповідача 1: не з"явився

від відповідача 2: не з"явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Конотопагротехсервіс" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера" та до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Інвест", в якому просить суд визнати недійсним договір поруки №12012-ПОР від 07.05.2013р., укладений між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач-2 на підставі договору поруки №12012-ПОР від 07.05.2013р. зобов"язався солідарно та в повному обсязі відповідати перед відповідачем-1 за виконання зобов"язань позивача за договором купівлі-продажу №12012 від 07.05.2013р., укладеного між позивачем та відповідачем-1. Позивач вважає договір поруки фіктивним, оскільки він був укладений без наміру створення правових наслідків, а лише з метою зміни територіальної підсудності справи у випадку звернення відповідача-1 до суду з вимогами до позивача за договором купівлі-продажу №12012 від 07.05.2013р.

Відповідач-1 проти позову заперечує, зазначає, що відповідно до положень Цивільного кодексу України договір поруки укладається між кредитором та поручителем і боржник (позивач) не є стороною за цим договором, що не тягне за собою зміну об'єму прав та обов'язків боржника. Відповідач-1 зазначає, що позивач не довів відсутність у відповідачів наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.

15.12.2014р. відповідач-2 подав до суду відзив, в якому проти позову заперечує, зазначає, що договір поруки є двостороннім правочином, який укладається між поручителем та кредитором, боржник не є стороною за цим договором, що не тягне за собою зміну об'єму його прав та обов'язків. Відповідач-2 зазначає, що позивач не довів, що всі учасники оспорюваного договору не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Крім того 26.12.2014р. відповідач-2 подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

20.01.2015 року по даній справі оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Конотопагротехсервіс" (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (далі - відповідач-1, продавець) був укладений договір купівлі-продажу №12012 (далі - договір купівлі-продажу), згідно п.1.1 якого продавець зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити вартість засобів захисту рослин, мікродобрив (далі - товар) відповідно до умов договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

Конкретний вид товару, його асортимент, кількість, ціна, строк поставки та умови оплати товару наведені в Специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною. Ціна товару встановлена за домовленістю сторін, а сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті - Долар США. Оплата товару (виконання зобов'язання) підлягає у гривні, згідно розділу 4 договору (п. 3.1 договору купівлі-продажу).

Договір набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2013 року, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором (п.13.1. договору купівлі-продажу).

Специфікаціями №1-3 до договору купівлі-продажу сторони узгодили конкретний вид товару, його асортимент, кількість, ціну, строк поставки та умови оплати товару.

У забезпечення виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Конотопагротехсервіс" (далі також боржник) за договором купівлі-продажу в частині його оплати, 07.05.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гран Інвест" (далі - відповідач-2, поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (далі - відповідач-1, кредитор) було укладено договір поруки №12012-ПОР (далі - договір поруки), відповідно до п. 1.1. якого поручитель зобов'язався перед кредитором за порушення "Конотопагротехсервіс" його зобов'язань перед кредитором за основним договором (договір купівлі-продажу №12012 від 07.05.2013р.), що включає: погашення (сплату) товарного кредиту та будь-якої іншої заборгованості в сумі та у строк згідно основного договору; погашення (сплату) суми, на яку збільшено вартість товару, у зв'язку із застосуванням способу зміни ціни на товар (індексація) згідно умов основного договору, сплату процентів за користування товарним кредитом у відповідності до основного договору та процентів за користування грошовими коштами; сплату неустойки (штрафу, пені), що передбачені умовами основного договору, а також сплату усіх можливих судових та/або господарських витрат, пов'язаних з розглядом справ, предметами яких будуть вимоги кредитора, пов'язані з виконанням основного договору.

Згідно п.1.2. договору поруки підставою цього договору поруки є дійсна вимога кредитора до боржника, зазначена у основному договорі, в тому ж встановленому обсязі, у ті ж встановлені строки, та в тому ж встановленому порядку.

За п.1.4. договору поруки поручитель відповідає солідарно та в повному обсязі по зобов'язанням боржника перед кредитором за основним договором. При цьому кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Цим договором поруки забезпечується виконання зобов'язання у повному обсязі.

Пунктом 4.1. договору поруки передбачено, що у разі порушення зобов'язання боржником кредитор має право, на власний вибір, направити поручителю письмову вимогу виконати зобов'язання (або певну його частину) або пред'явити до поручителя позов. Поручитель зобов'язаний виконати вимогу (позовні вимоги) кредитора згідно умов, що передбачені основним договором (п.4.2. договору поруки).

Відповідно до п.5.1. договору поруки у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Солідарна відповідальність боржника та поручителя перед кредитором поширюється і на сплату усіх можливих судових та/або господарських витрат, пов'язаних з розглядом справ, предметами яких, будуть вимоги кредитора, пов'язані з виконанням основного договору.

Договір поруки набирає чинності з дати його підписання та діє протягом 4-х (чотирьох) років (п.8.1. договору поруки).

Позивач, посилаючись на відсутність наміру відповідачів створити правові наслідки, які обумовлювались договором поруки, вважає, що договір поруки від 07.05.2013р. є фіктивним, оскільки укладений лише з метою зміни територіальної підсудності справи, у зв"язку з чим повинен бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні засади поруки визначені Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч.1, 2 ст.554 Цивільного кодексу України).

Порука, як вид забезпечення зобов'язання, спрямована на можливість задоволення вимог кредитора за рахунок солідарного або субсидіарного боржника за цим зобов'язанням у випадку його порушення основним боржником.

Загальні правила щодо заміни сторони в зобов'язанні встановлені статтями 512-520 Цивільного кодексу України. Цими правилами визначений перелік випадків, внаслідок яких кредитор у зобов'язанні може бути замінений, у тому числі, в інших випадках, встановлених законом. При цьому, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Щодо заміни боржника у зобов'язанні діє правило про те, що таке можливо лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Отже, закон не встановлює обов'язкову участь або надання згоди при укладенні договору поруки з боку основного боржника, якщо це не передбачено договором щодо основного зобов'язання або прямо не заборонено спеціальними нормами (нормами законодавства в окремих правовідносинах).

Порука, передбачена договором №12012-ПОР від 07.05.2013р., безпосередньо на права та обов'язки боржника (позивача) як вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає. Зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (не доповнюються та не збільшуються).

З урахуванням абз.1 ч.2 ст.207, ч.1 ст.547 та ст.553 Цивільного кодексу України, договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і поручителем.

Згідно ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Згідно п.3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що позивач не довів належними доказами те, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.33-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позивачу у позові відмовити.

Судові витрати у справі покласти на позивача.

Повне рішення складено 26.01.2015р.

Суддя В.І. Петрова