Постанова № 42492273, 23.01.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2015 року № 813/6094/14

об 11 год. 18 хв. м. ЛьвівЛьвівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., судді Тертичний В.Г., Карп'як О.О., секретар судового засідання Саковець Б.П., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним

позовом ОСОБА_1, представник - ОСОБА_2до Державної інспекції сільського господарства України, представник - Чижук П.В.про визнання протиправним і скасування наказу № 141-кт від 30.07.2014 року, поновлення на посаді

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної інспекції сільського господарства України, в якому позивач просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ голови Державної інспекції сільського господарства України від 30.07.2014 року № 141-кт «Про звільнення ОСОБА_1.»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Державної інспекції сільського господарства в Львівській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.07.2014 року позивачем під тиском керівництва на ім'я голови Державної інспекції сільського господарства України подано заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням. 29.07.2014 року позивач відкликав заяву про звільнення від 16.07.2014 року. Однак, 30.07.2014 року відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства видано спірний наказ про звільнення позивача із займаної посади.

Крім цього спірний наказ не відповідає вимогам ст. 119 КЗпП України та ст. ст. 21, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Позивач в судовому засідання позовні вимоги підтримав надав детальні пояснення про фактичні обставини і причини звільнення та додаткові докази, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові пояснення, просив суд позов задоволити повністю.

Позиція відповідача викладена у запереченні на позовну заяву у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову з підстав, що 16.07.2014 року позивач подав заяву про звільнення з займаної посади за угодою сторін з 30.07.2014 року. 30.07.2014 року спірним наказом позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідач зазанчив, що працівникові дається право відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням. Проте, це право надано лише у разі подання заяви про звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Позивача було звільнено за угодою сторін відповідно до вимог, встановлених ст. 36 КЗпП України, яка не передбачає відкликання заяви.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив в повному обсязі, вказав про правомірність спірного наказу, надав суду докази та пояснення, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:

15.07.2014 року позивач пройшов медичний огляд ВЛК Личаківсько-Шевченківсько-Залізничного ОРВК м. Львова.

15.07.2014 року відповідачем повідомленням про відрядження в м. Київ викликано позивача з метою вирішення поточних питань щодо організації роботи на 16.07.2014 року 10 год. ранку.

16.07.2014 року позивачем на ім'я голови Державної інспекції сільського господарства України складено заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін 30.07.2014 року. На копії примірника цієї ж заяви, наданої суду представником відповідача, є напис «Погоджено» без дати його вчинення та її реєстрації.

29.07.2014 року позивач подав голові Державної інспекції сільського господарства України заяву про відкликання заяви від 16.07.2014 року.

Крім цього, позивачем скеровано відповідачу, копію повідомлення Личаківсько-Шевченківсько-Залізничного військового комісаріату про призов за мобілізацією.

Вказану заяву із додатками позивач надіслав відповідачу 29.07.2014 року, що підтверджується описом вкладення до цінного листа.

30.07.2014 року наказом голови Державної інспекції сільського господарства України № 141-кт позивача звільнено із посади першого заступника начальника Державної інспекції сільського господарства в Львівській області з 30.07.2014 року, за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 року із змінами і доповненнями, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 року із змінами і доповненнями, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 року із змінами і доповненнями, Кодексом законів про працю України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України, підставами припинення трудового договору є: угода сторін.

Згідно ч. 2 ст. 38 цього ж Кодексу, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно ст. 119 цього ж Кодексу, на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих же законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Згідно ч. 1 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим же Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно ч. 2 ст. 39 цього ж Закону, за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Згідно ст. 40 цього ж Закону, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються подання чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом враховуються обґрунтування позивачем та його представником позовних вимог, оскільки 15.07.2014 року позивач пройшов медичний огляд ВЛК Личаківсько-Шевченківсько-Залізничного ОРВК м. Львова з висновком «придатний до в/с», про що повідомив відповідача. Відповідачем в цей ж день скеровано повідомлення позивачу про відрядження в м. Київ з метою вирішення поточних питань щодо організації роботи на 16.07.2014 року 10 год. ранку. 16.07.2014 року позивач доповів відповідачу про проходження медичного огляду та необхідності проходження військової служби за призовом під час мобілізації, однак від керівництва відповідача отримав категоричні заперечення щодо виконання ним військового обов'язку. Зі слів позивача, йому було в категоричній формі, під психологічним тиском, запропоновано продовжити працювати і не проходити військову службу, або його буде звільнено. Позивач по суті не маючи наміру звільнятись, обурений ставленням відповідача до виконання ним військового обов'язку, під диктовку начальника Управління кадрового забезпечення та звернення громадян Державної інспекції сільського господарства України ОСОБА_4 і психологічним тиском написав заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін 30.07.2014 року.

Крім цього, вищевказані обставини щодо тиску на позивача, на думку суду, також підтверджуються і діями позивача, щодо оскарження протиправної поведінки відповідача до Генеральної прокуратури України, МВС України, Державної інспекції України з питань праці тощо.

Представник відповідача жодними належними та допустимими доказами не спростував вказані обставини. Не спростував представник відповідача і тих обставин, що позивач викликався у відрядження в м. Київ з метою вирішення поточних питань щодо організації роботи, які не були підставою для звільнення позивача. Також представник відповідача не вказав про наявність будь-яких інших причин чи підстав звільнення позивача.

Судом вищевказані обставини оцінюються, як неправомірний тиск відповідача на позивача з метою схиляння до звільнення позивача за власним бажанням, оскільки будь-яких інших об'єктивних обставин звільнення позивача, відповідач не вказав.

Вказана позиція суду повністю узгоджується і позицією Європейського суду з прав людини в тому числі по справі «Тросін проти України», в якій Європейський суд зазначає, що термін «тиск» означає не лише прямий примус та відверте залякування, а й інші неналежні опосередковані дії.

Згідно ст. 30 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється також з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.

Не враховується судом заперечення відповідача по суті справи, оскільки позивач у заяві про звільнення із займаної посади за згодою сторін від 16.07.2014 року не вказав за яким пунктом, якої статті має відбутись звільнення. А 29.07.2014 року позивач подав голові Державної інспекції сільського господарства України заяву про відкликання заяви від 16.07.2014 року, тобто до закінчення строку попередження, до 30.07.2014 року. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу про звільнення не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін саме про цю підставу припинення трудового договору. В даному випадку звільнення слід вважати проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року за N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», по справах про звільнення за ст. 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації. Відповідач не надав суду доказів, що на місце позивача запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Не зважаючи на вказані обставини 30.07.2014 року наказом голови Державної інспекції сільського господарства України № 141-кт позивача звільнено із посади першого заступника начальника Державної інспекції сільського господарства в Львівській області з 30.07.2014 року, за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Вказаний наказ, як рішення суб'єкта владних повноважень, має відповідати визначеним законодавством принципам, тобто, прийняте: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації. Дотримання вказаних принципів є визначальними умовами для прийняття рішень суб'єктами владних повноважень, які відповідають вимогам закону.

Позивач згідно ч. 10 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», після проходження обов'язкового медичного огляду (15.07.2014 року) є особою, яка призвана на військову службу.

Не спростовано відповідачем не відповідність спірного наказу вимогам ст. 119 КЗпП України, оскільки з 16.07.2014 року відповідач достовірно знав, що позивач призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, і на нього поширюються гарантії встановлені законодавством щодо збереження місця роботи і посади на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності таких.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної інспекції сільського господарства України про визнання протиправним і скасування наказу № 141-кт від 30.07.2014 року, підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено, що такий не відповідає вимогам ст. ст. 36, 38, 119 КЗпП України та порушує гарантії правового і соціального захисту позивача як громадянина України, який виконує конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни. Відповідно із врахуванням вимог ст. 235 КЗпП України, позивач, як звільнений без законної підстави повинен бути поновлений на попередній роботі, відтак в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задоволити повністю.

2. Визнати протиправними і скасувати наказ Державної інспекції сільського господарства України № 141-кт від 30.07.2014 року «Про звільнення ОСОБА_1».

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Державної інспекції сільського господарства в Львівській області.

4. Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Державної інспекції сільського господарства в Львівській області підлягає негайному виконанню.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 28.01.2015 року.

Головуючий суддя Гавдик З.В.

Суддя Тертичний В.Г.

Суддя Карп'як О.О.