Рішення № 42488084, 15.01.2015, Генічеський районний суд Херсонської області

Справа № 653/3238/14-ц

Провадження № 2/653/176/15

РІШЕННЯ

іменем України

15.01.2015

Генічеський районний суд Херсонської області, у складі:

головуючої судді - Хоменко В.Г.,

при секретарі - Кідалові Д.О.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Генічеську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», про стягнення суми страхового відшкодування, інфляційних витрат, та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив стягнути з відповідача страхове відшкодування у сумі 16304,03грн., інфляційні витрати у сумі 2638,2грн., судові витрати у розмірі 243,6грн., оплату послуг адвоката у сумі 2055,2грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 жовтня 2013р. на автодорозі Харків-Сімферополь сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю автомобіля ВАЗ 21063 д.н. НОМЕР_3, належного на праві власності ОСОБА_3, яким керував ОСОБА_4, та автомобілем Субару Форестер, д.н НОМЕР_4, який належить позивачу. Цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, застрахована у ПАТ «Українська страхова компанія Гарант-Авто». Позивач направив до ПАТ «Українська страхова компанія Гарант-Авто» пакет документів, необхідних для виплати страхового відшкодування. Однак, станом на день звернення позивача до суду страховиком суму страхового відшкодування відповідачем не виплачено, що й стало підставою звернення до суду.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Свою правову позицію виклав у письмових запереченнях зі змісту яких вбачається, що позовні вимоги вважає безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню з тих підстав, що страхове відшкодування здійснюється на підставі договору, та не підлягає стягненню в примусовому порядку. Крім того, розрахунок інфляційних витрат не відповідає дійсності та суперечить закону України «Про страхування». Просив справу розглянути у його відсутність.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справ вбачається, що 18 жовтня 2013р. о 13год. 20хв. ОСОБА_4, здійснюючи управління автомобілем ВАЗ 21063 д.н. НОМЕР_5, який належить на праві власності ОСОБА_3, виконуючи розворот з правого узбіччя не переконався, у тому що це буде безпечно, і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не дав дороги автомобілю «Субару Форестер», д.н НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_2, який рухався в попутному напрямку, внаслідок чого останній автомобіль зазнав механічних пошкоджень.

Згідно полісу АС /3847335 від 11 червня 2013р.обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідальність ОСОБА_3, якій належить забезпечений транспортний засіб ВАЗ 21063, д.н. НОМЕР_6 був застрахований в ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» на строк до 11 червня 2014р. включно. За даним полісом, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну встановлений в сумі 50 000 грн. та франшиза - 0 грн.

21 жовтня 2013р. представником ПАТ «УСК «Гарант-Авто» Омельченко було прийнято повідомлення №1С-14280 потерпілої особи ОСОБА_2 про дорожньо-транспортну пригоду.

11 листопада 2013р. ОСОБА_2 на адресу відповідача було направлено заяву з проханням сплатити суму страхового випадку на розрахунковий рахунок заявника, відкритий у ПриватБанку.

Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 06 грудня 2013р. по справі №653/3532/13-п, яка набрала законної сили, ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого притягнуто до адміністративної відповідальності передбаченої ст. 124 КупАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу розміром 340грн.

Відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову з питань чи мале місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тому не підлягає доказуванню той факт, що 18 жовтня 2013 року дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів ВАЗ 21063 та Субару Фрестер, на автодорозі Харків-Сімферополь, сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля ВАЗ 21063 ОСОБА_4

11 березня 2014р. заступником начальника управління врегулювання страхових подій та контролю виплат ОСОБА_7 було погоджено страховий акт за №000014280/01, складений працівником відповідача ОСОБА_8, відповідно до якого вищевказану пригоду визнано підставою для здійснення страхового відшкодування та нараховано суму страхового відшкодування у розмірі 16304,03грн.

Проте, відповідач зазначену суму страхового відшкодування не сплатив, у зв'язку з чим, 06 жовтня 2014р. позивач звернувся до ПАТ «УСК «Гарант-Авто» із претензією щодо виплати нарахованої суми страхового відшкодування та пені за прострочення виплати страхового відшкодування.

Однак, вказана претензія залишена відповідачем без реагування, виплата суми страхового відшкодування здійснена не було внаслідок чого позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами суд зазначає наступне.

Порядок та умови відшкодування шкоди встановлено ЦК України, Законами України «Про страхування», «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного пава, має право на їх відшкодування. До збитків, зокрема, відносяться витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі.

Згідно з ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність особи, транспортний засіб якої спричинив дорожньо-транспортну пригоду застрахована у ПАТ «Українська страхова компанія Гарант-Авто».

Відповідно до змісту ст. 1079 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За положеннями ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до п. 22.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, та пояснень представника позивача, ОСОБА_2 надано всі необхідні документи для проведення розрахунку виплати страхового відшкодування. 11 березня 2014р. спеціалістом ПАТ «УСК «Гарант-Авто» складено страховий акт №000014280/01, яким встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Субару Форестер, д.н. НОМЕР_4, що належить позивачу, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди складає 16304,03грн. Проте, на час розгляду справи в суді сума страхового відшкодування не виплачена. Підстави відмови у виплаті страхового відшкодування відповідачем не наведені.

Згідно п.22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У відповідності до п.3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Таким чином, страховик зобов'язаний був сплатити узгоджену суму страхового відшкодування, у зв'язку з чим, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 16304,03грн. страхового відшкодування.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушення зобов'язання, є його не виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, зокрема сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Зазначене також випливає з п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01 березня 2013 року, згідно якого, при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат. Разом з тим, суд враховуючи заперечення представника відповідача щодо періоду за який такі підлягають стягненню вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно п.36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування 11 листопада 2013р., а рішення про узгодження страхового відшкодування було прийнято лише 11 березня 2014р.

Суд, також враховує, що позивачем не подано відповідної заяви про уточнення позовних вимог щодо зміни способу стягнення інфляційних витрат до моменту ухвалення судового рішення, та зважаючи на те, що останнім розраховано витрати по вересень 2014р., тому, не виходячи за межі позовних вимог, до стягнення підлягають розмір інфляційних витрат за період з березня 2014р. - коли у позивача виникло право на їх утримання і до вересня 2014р. включно.

Розмір інфляційних витрат позивача у зв'язку з простроченням відповідачем виплати страхового відшкодування за період з березня 2014р. по вересень 2014р. становить : (16304,03х1,022х1,033х1,038х1,010х1,004х1,008х1,029) - 16304,03 = 2488грн.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, то суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що витрати на правову допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи.

За частинами 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (надалі - Закон) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З викладеної норми вбачається, що компенсація витрат здійснюється не за всі види правової допомоги, а лише за ті, які передбачені Законом, та лише у граничному розмірі, що встановлений даним Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 листопада 2014р. та 17 листопада 2014р. ОСОБА_2 уклав з адвокатом ОСОБА_1 договори про надання правової допомоги по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПрАТ «УСК «Гарант-Авто» про стягнення страхових виплат.

ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю за №242 від 25 березня 1999р.

Відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордеру за №04/11 від 03 листопада 2014р. та №3 від 12 січня 2015р. ОСОБА_2 сплатив за надання правової допомоги 350грн. та 1705грн. відповідно.

Представником позивача надано розрахунок суми винагороди за надану правову допомогу, згідно з яким складання позовної заяви оцінено у 350грн., вивчення матеріалів цивільної справи - 2,5год., що становить 1218грн., робота адвоката у судових засіданнях 1 год., що становить 487,2грн.

Проте, суд частково погоджується з вказаним розрахунком, виходячи з наступного.

З журналів судових засідань убачається, що адвокат був присутнім у судовому засіданні 09 грудня 2014р., яке тривало 6 хвилин, та судовому засіданні 15 січня 2015р., яке тривало 22хв.

Отже, матеріалами справи підтверджений загальний час участі адвоката у судовій справі 28 хвилин.

Враховуючи те, що розмір мінімальної заробітної плати складає 1218грн., тому розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах під час судових засідань, становить 227,36грн. (1218грн. х40:100 = 487,2грн., 487,2грн. : 60 хв. = 8,12грн., 8,12грн. х 28хв. = 227,36грн.)

Крім того, судом встановлено, що протягом розгляду справи, адвокатом проводились процесуальні дії поза судовим засіданням, а саме ознайомлення з матеріалами справи у суді, що підтверджується довідкою секретаря судових засідань, тому приходить до висновку, що вимога щодо стягнення 1218 грн. є обґрунтованою.

У той же час, суд вважає обґрунтованим наданий позивачем розрахунок в частині суми винагороди за складання позовної заяви у розмірі 350грн.

Враховуючи характер спірних правовідносин, ступінь складності справи та необхідний і фактично наданий фахівцем обсяг правової допомоги, виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості, розмір компенсації, який може бути стягнутий за вказані дії особи, яка надає правову допомогу, суд оцінює в 1795,36грн.

Також відповідно до ст. ст.79,88 ЦПК України, підлягають частковому задоволенню вимоги в частині стягнення судового збору у сумі 200 грн., що підтверджується квитанцією, яка міститься в матеріалах справи.

Керуючись ст. ст. 212-215 ЦПК України, суд:

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія» (код ЄДРПОУ 16467237) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) суму страхового відшкодування у розмірі 16304 (шістнадцять тисяч триста чотири) грн. 03 коп., інфляційні витрати у сумі 2488 (дві тисячі чотириста вісімдесят вісім) грн., витрати на правову допомогу у сумі 1795 (одна тисяча сімсот дев'яносто п'ять) грн. 36 коп.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія» (код ЄДРПОУ 16467237) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) суму судового збору у розмірі 200грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Херсонської області через Генічеський районний суд Херсонської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Генічеського районного суду В. Г. Хоменко