Ухвала суду № 42488022, 27.01.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/9570/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Фоменко І. М.Номер провадження 22-ц/788/232/15 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 48

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Шевченка В. А. , Кононенко О. Ю.

за участю секретаря судового засідання -

Кияненко Н.М.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И Л А :

В вересні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми з вищевказаним позовом, в якому, уточнивши вимоги ( а.с. 52 ), просила здійснити поділ спільного майна подружжя - квартири АДРЕСА_1, визнати за нею та відповідачем право власності на 1/2 її частини кожному.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено в повному обсязі.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухваливши нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Вказує, що суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував, що шлюб між сторонами розірваний ще в 2007 році, а тому у позивача сплив строк звернення до суду з даним позовом. Зазначає, що право власності на спірне майно в нього виникло у 2001 році внаслідок його придбання, тому повторне визнання за ним права власності на 1/2 частину вказаного майна законодавством не передбачено.

Окрім того, вважає, що понесені позивачем витрати на експертне дослідження в сумі 1000 грн. не є судовими витратами, а тому не можуть бути присудженні до стягнення на підставі ст. 88 ЦПК України.

До суду апеляційної інстанції сторони не з»явилися, про час розгляду справи повідомлялися.

Неявка належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи сторін не перешкоджає розглядові справи ( ч. 2 ст. 305 ЦПК України ).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності до ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартири набута сторона за час шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, належить їм в рівних часинах - по 1/2 частини кожному.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Судом встановлено, що сторони з 07 червня 1997 року перебували у шлюбі ( а.с. 9 ), мають неповнолітню доньку Олександру, 2001 року народження ( а.с. 15 ).

Як вбачається з матеріалів справи, під час шлюбу, за договором купівлі-продажу, від 21 березня 2001 року, сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, при цьому покупцем виступив одноособово ОСОБА_4 ( а.с. 13-14 ).

Отже, на час придбання спірної квартири, питання набуття подружжям спільної власності на майно були врегульовані нормами КпШС України.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 лютого 2007 року, яке набрало законної сили 02 березня 2007 року, шлюб між сторонами було розірвано ( а.с. 16 ).

Колегія суддів критично відносить до доводів апеляційної скарги, з огляду на таке.

Статтею 22 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

У відповідності до положень ст.ст. 256-257 та 261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 72 СК України, а також роз»яснень, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя », до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У п. 19 зазначеної постанови роз»яснено також, що саме по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте на час шлюбу. Проте, розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за їх взаємною згодою.

З вищенаведеного слідує, що спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4, розірвання шлюбу не тягне за собою припинення даного права. Строк позовної давності обчислюється від дня коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.

Згідно ч. 1 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, після розірвання шлюбу, протягом 2007-2013 років, сторони, разом із їх неповнолітньою донькою, продовжували проживати в спірній квартирі. Крім того, позивачка ОСОБА_5 і на даний час мешкає в ній.

Спір між сторонами виник на початку 2014 року через погіршення особистих відносин між ними. В матеріалах справи маються підтвердження того, що позивачка зверталася в лютому 2014 року до правоохоронних органів у зв»язку з застосуванням насильства з боку відповідача до їх доньки ( а.с. 53-55 ).

ОСОБА_4 не заперечує ту обставину, що він у 2014 році змінив місце проживання, мешкає нині у Чернігівській області та, без відома позивачки, вилучив правовстановлюючі документи на спірну квартиру. Зареєструватися в ній позивачка позбавлена можливості.

З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем строку звернення до суду за захистом свого права на частину квартири пропущено не було.

Колегія суддів не погоджується також і з твердження апелянта про безпідставність визнання за ним права на 1/2 частину квартири.

Зокрема, відповідно до положень ч. 1 ст. 70 та ч. 1 ст. 71 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Статтею 372 ЦК України передбачено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Таким чином, у разі поділу майна, припиняється право спільної сумісної власності та за сторонами визнається право на виділену їм частину в майні. До таких висновків прийшов і суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину в спірному майні.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду.

Зокрема, понесені позивачкою витрати по оцінці квартири дійсно не є витратами за проведення судової експертизи, оскільки вона ухвалою суду по справі не призначалася.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя » роз»яснено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

Висновком спеціаліста за №42 від 28 серпня 2014 року ( а.с. 17-19 ) була визначена ринкова вартість спірної квартири.

Вказане дослідження проводилося особою, яка являється судовим експертом ( Титаренко К.Є. ), останній має відповідну кваліфікацію за спеціальністю 10.10 « Визначення оціночної вартості будівельних об'єктів та споруд », отже мав право проводити даний вид дослідження.

З урахуванням того, що дане дослідження було покладено в основу судового рішення, проведено з питань, що потребують спеціальних знань в галузі будівництва, тому, у відповідності до п. 5) ч. 3 ст. 79 ЦПК України, понесені позивачем витрати слід віднести до витрат, пов'язаних з розглядом справи, які компенсуються в порідку ст. 88 ЦПК України.

З огляду на вищевикладене, колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які були б підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -