Постанова № 42487946, 21.01.2015, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/2953/14-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Дашутіна І.В., при секретарі Макошенець С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Сумській області про визнання незаконною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області та просить визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області Кутняк І.В. про закінчення виконавчого провадження від 18.12.2014 року, відкритого на підставі виконавчого листа Сумського районного суду Сумської області по справі № 587/2032/14-а від 18.11.2014 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням його трудового права під час здійснення виконавчих дій відповідачем з примусового виконання постанови Сумського районного суду Сумської області від 10.11.2014 року у справі № 587/2032/14-а, якою вирішено поновити ОСОБА_1 на роботі в посаді начальника управління майна комунальної власності Сумської міської ради і в цій частині його звернуто до негайного виконання на підставі виконавчого листа цього ж суду від 18.11.2014 року.

Суть порушень на думку позивача полягає у тому, що відповідач закінчуючи виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового рішення на підставі виконавчого листа не виконав вимоги п. 8 ч. 1 ст. 49 ЗУ "Про виконавче провадження", ст. 124 Конституції України, оскільки, як зазначає позивач, закінчив виконавче провадження в той час, коли судове рішення фактично не було виконано в повному обсязі.

При цьому позивач зазначає, що фактичне невиконання судового рішення в повному обсязі полягає в тому, що відповідач, видаючи розпорядження № 423-К від 18.12.2014 року про поновлення позивача на посаді начальника управління майна комунальної власності Сумської міської ради, фактично не поновив його на роботі у вказаному управління, вказавши у п. 2 зазначеного розпорядження про визначення місця роботи позивача за адресою: м. Суми, пл. Незалежності, 2 за якою відсутнє очолюване позивачем управління.

Факт поновлення позивача на посаді начальника управління за адресою, відмінною від дійсного місцезнаходження управління позивач підтверджує відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, згідно до яких місцезнаходження юридичної особи - управління майна комунальної власності Сумської міської ради визначено за адресою: м. Суми, вул. Садова, 33.

В судовому засіданні представник позивач позов підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, в письмовому запереченні просила в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню на підставі наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 10 листопада 2014 року Сумським районним судом Сумської області прийнято постанову по справі № 587/2032/14-а, якою вирішено поновити ОСОБА_1 на роботі в посаді начальника управління майна комунальної власності Сумської міської ради і в цій частині його звернуто до негайного виконання.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

20 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області з заявою про примусове виконання постанови суду з приводу поновлення його на роботі в посаді начальника управління майна комунальної власності Сумської міської ради на підставі виданого судом виконавчого листа від 18.11.2014 року.

24 листопада 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Кутняк І.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з приводу поновлення ОСОБА_1 на роботі та направлено її міському голові міста Суми Лисенко О.М. для негайного виконання.

01 грудня 2014 року державний виконавець Кутняк І.В. вийшла за адресою знаходження міського голови міста Суми Лисенко О.М. з метою перевірки виконання ним судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

За результатами перевірки виконання судового рішення, державним виконавцем встановлено, що судове рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі не виконане, оскільки відсутній з цього приводу відповідний наказ (розпорядження) міського голови міста Суми.

16 грудня 2014 року державним виконавцем Кутняк І.В. повторно проведені виконавчі дії з примусового виконання постанови Сумського районного суду Сумської області по справі № 587/2032/14-а про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника управління майна комунальної власності Сумської міської ради.

За результатами проведення виконавчих дій, державним виконавцем встановлено, що представник міського голови міста Суми - Чайченко О.В. відмовився видавати розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на роботі у зв'язку з відсутністю останнього.

18 грудня 2014 року державним виконавцем у присутності ОСОБА_1 та його представника втретє проведено вихід за місцем знаходження міського голови міста Суми (м. Суми, пл. Незалежності, 2) з метою виконання судового рішення про поновлення його на роботі в посаді начальника управління (а.с. 6).

В результаті проведення вказаних виконавчих дій, міським головою міста Суми видано розпорядження № 423-К від 18.12.2014 року, яким поновлено ОСОБА_1 в посаді начальника управління майна комунальної власності Сумської міської ради та визначено місцем його роботи - м. Суми, пл. Незалежності, 2 каб. 78 (а.с. 5).

За наслідками проведених виконавчих дій, державним виконавцем складено акт про виконання міським головою міста Суми судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі в посаді начальника управління майна комунальної власності Сумської міської ради та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка і є предметом оскарження у даній справі.

Відповідно до Основного Закону України - Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Згідно з ч.2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно зі ст. 14 КАСУ рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом.

За загальним правилом обов'язковими до виконання є судові рішення (постанови та ухвали), що набрали законної сили. Судові рішення набирають законної сили за правилами статті 254 КАСУ.

Якщо суд у випадках, визначених статтею 256 КАСУ, допустив негайне виконання постанови, то така постанова є обов'язковою для виконання вже до набрання нею законної сили.

Постанова або ухвала суду, що набрали законної сили, підлягають виконанню на всій території України.

Принцип обов'язковості судових рішень, що набрали законної сили, надає їм властивості закону по справі, у якій вони постановлені. Тому вони обов'язкові для виконання на території України всіма фізичними і юридичними особами, яких ці рішення стосуються.

Отже, враховуючи наведене, судове рішення, яким закінчується розгляд справи, є найважливішим актом судової влади, а його обов'язковість визнається однією з основних засад судочинства.

Обов'язковий характер судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади і сприяє утворенню в Україні режиму законності.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Так, ухвалюючи рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справа № 1-7/2013 Конституційний Суд України, взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Виконання судового рішення є кінцевою стадією судового захисту.

Зі змісту норм процесуального законодавства вбачається, що рішення суду може бути виконано в добровільному, або в примусовому порядку.

При цьому, обов'язкове і точне виконання судових рішень державними і недержавними організаціями, установами, підприємствами, службовими особами і громадянами забезпечується системою державних органів, на які покладено виконання судових рішень у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах, справах про адміністративні правопорушення (органи Державної виконавчої служби України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та ін.).

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Вказаним законом визначено порядок примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), де зокрема визначено, що примусове виконання рішень судів України відбувається на основі виконавчих документів, які є підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій. Такими документами є виконавчі листи, що видаються судами; накази господарських судів; ухвали, постанови судів у випадках, передбачених законом; інші документи, визначені у цьому законі.

Отже, системний аналіз вказаних норм права дає можливість дійти висновку, що виконавчий лист відтворює резолютивну частину прийнятого судом рішення і залишається незмінним до повного виконання чи втрати ним юридичної сили у випадках, встановлених Кодексом.

В свою чергу, матеріали справи свідчать про те, що позивач звернувся до відповідача для примусового виконання вищевказаного судового рішення на підставі виконавчого листа, в якому відображено резолютивну частину вказаного судового рішення, звернутого до негайного виконання, стосовно поновлення позивача на роботі в посаді начальника управління майна комунальної власності Сумської міської ради, але вказане примусове виконання зазначеного судового рішення в повному обсязі фактично не відбулось, оскільки зібрані докази свідчать про те, що розпорядження про поновлення позивача в посаді не поновлює його на роботі, місцезнаходження якої визначено за адресою: м. Суми, вул. Садова, 33.

Так, згідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 18 грудня 2014 року місцезнаходження управління майна комунальної власності Сумської міської ради визначено за адресою: м. Суми, вул. Садова, 33.

Суд зазначає, що зазначені відомості відповідно до ч. 1 ст. 18 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" є достовірними і можуть бути використані при розгляді даного позову.

В свою чергу, згідно до ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно до ст. 1 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Відповідно до п.п. 45.2. Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, виходячи з вказаних норм права у сукупності, суд доходить до висновку, що під терміном "поновлення працівника на роботі" слід розуміти відновлення порушеного трудового права позивача у такий спосіб, який дозволятиме йому перебувати не тільки безпосередньо на робочому місці, а й на території підприємства в робочий для цього працівника час, визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку чи окремим розпорядженням роботодавця (наприклад, чергування у вихідний чи святковий неробочий день), виконувати його повноваження, визначені положенням про управління, організовувати роботу управління, контролювати стан трудової дисципліни тощо.

В свою чергу, п. 8 ч. 1 ст. 49 ЗУ "Про виконавче провадження" надає право державному виконавцю закінчити виконавче провадження виключно у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, а не формальної видачі відповідного розпорядження боржником незалежно від змісту, що в ньому вміщується.

Частиною 3 цієї ж статті закону визначено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

В свою чергу, згідно до п. 3.17. Інструкції з організації примусового виконання рішень, у постанові про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Статтею 76 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Отже, враховуючи наведені норми, результатом закінчення виконавчого провадження у даному випадку мала бути видача роботодавцем відповідного розпорядження про фактичне виконане у повному обсязі судового рішення, яке полягає у поновленні позивача на роботі в посаді начальника управління майна комунальної власності Сумської міської ради і передбачає можливість виконання позивачем його повноважень на робочому місці.

З наведеного суд доходить до висновку, що під час закінчення виконавчого провадження та прийняття відповідачем оскаржуваної позивачем постанови, фактичного виконання у повному обсязі судового рішення у даній справі в порядку його негайного та примусового виконання, яке зобов'язаний забезпечити відповідач в силу вимог ЗУ "Про виконавче провадження" - не відбулось, оскаржувана позивачем постанова є формальною та не забезпечує принципу обов'язковості судового рішення, що свідчить про відсутність ефективного судового захисту порушеного права позивача на стадії виконавчого провадження, а отже є підстави для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 159-161 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області Кутняк Інни Володимирвни про закінчення виконавчого провадження від 18.12.2014 року, відкритого на підставі виконавчого листа Сумського районного суду Сумської області по справі № 587/2032/14-а від 18.11.2014 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, з одночасним направленням її копії до суду апеляційної інстанції протягом 10 днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання повного тексту постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після спливу строку на подачу апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.

Суддя І.В. Дашутін