Рішення № 42487682, 21.01.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/690/15

Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.

Доповідач Кварталова А. М.

Категорія ЦП - 5

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого судді - Кварталової А.М.,

суддів - Таварткіладзе О.М., Дрішлюка А.І.,

при секретарі - Швець В.Ф.,

за участю: позивача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, представника ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору - приватних нотаріусів Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про визнання правочинів недійсними та витребування майна від добросовісного набувача, поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2014 року,-

ВСТАНОВИЛА:

17 лютого 2010р. ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_10 про розподіл спільного майна подружжя (т.1, а.с.3-5).

18 травня 2010р. ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя, та просила розподілити майно, яке було набуте ними за час знаходження у зареєстрованому шлюбі шляхом виділення їй та визнання за нею права власності на:

автомобіль марки LEXUS GX 300, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_1, вартістю 120 000 грн.;

земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 1 600 000 грн.;

та шляхом виділення відповідачу ОСОБА_6 та визнання за ним права власності на автомобіль марки LEXUS GX 470, д/н НОМЕР_2, вартістю 440 000 грн.;

автомобіль марки TOYOTA LEXUS д/н НОМЕР_3, вартістю 200 000 грн.;

металевий контейнер, розташований на торговому місці НОМЕР_4 по вул. Бежевій на другому контейнерному майданчику TOB "Промтоварний ринок", вартістю 140 000 дол. США (т.1, а.с.32-35).

У подальшому ОСОБА_2, доповнила свої позовні вимоги, з якими звернулась до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, та третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору - приватних нотаріусів Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та ОСОБА_9, водночас просила:

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0, 2117 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, укладеного між відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_12, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_9 17 червня 2009р. за № 4328;

визнати недійсним договір дарування зазначеної земельної ділянки, укладеного між відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_13 20 листопада 2009р. за № 13556;

витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача ОСОБА_5

Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що за час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_6 ними було придбано вищевказане майно, проте згодом ОСОБА_6, без її згоди та порушуючи її майнові права відчужив автомобіль LEXUS GX 470, д/н НОМЕР_2, та автомобіль марки TOYOTA LEXUS д/н НОМЕР_3, а також земельну ділянку площею 0, 2117 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с.43-46).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23.03.2011р. позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_10 були залишені без розгляду (т.1, а.с.183).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30.03.2011р. позовні вимоги ОСОБА_10 було задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,2117 га, кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 17.06.2009р., який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9, номер у реєстрі нотаріальних дій 4328.

Витребувано земельну ділянку, площею 0,2117 га, кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2 від добросовісного набувача - ОСОБА_5.

Розділено майно, що є спільним сумісним майном подружжя, виділивши ОСОБА_10 та визнавши за нею право власності на:

автомобіль LEXUS GX 300, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1, вартістю 120000 грн.;

1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2117 га, кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2.

Виділено ОСОБА_6 спільне сумісне майно, а саме:

автомобіль LEXUS GX 470, 2006 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2, вартістю 440000 грн.;

автомобіль TOYOTA LEXUS, 2001 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_3, вартістю 200000 грн. Виділено ОСОБА_6 та визнано за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2117 га, кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 260000 грн. в рахунок компенсації різниці вартості розділеного спільного майна.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (т.1, а.с.220-224).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 23.09.2011р. апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2011р.- скасовано.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано договір дарування земельної ділянки, площею 0,2117 га, кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2, укладений 17.06.2009р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9, номер у реєстрі нотаріальних дій 4328, частково недійсним в частині дарування 1\2 частини земельної ділянки, площею 0,2117 га.

Витребувано 1\2 частину земельної ділянки, площею 0,2117 га, кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2, від добросовісного набувача - ОСОБА_5

В порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя, виділено ОСОБА_2 та визнано за нею право власності на: 1\2 частину земельної ділянки, площею 0,2117 га, кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2 і автомобіль LEXUS GX 300, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено (т.1, а.с.310-314).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012р. рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2011р. та рішення апеляційного суду Одеської області від 23 вересня 2011р. скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1, а.с.349-352).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2013р. позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Суд в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя виділив ОСОБА_2 та визнав за нею право власності на автомобіль LEXUS GX 300, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1. У задоволені решти позовних вимог відмовлено (т.2, а.с.199-200).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2013р. рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2013р. залишено без змін (т.2, а.с.231-233).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013р. рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2013р. та ухвала апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2013р. скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції (т.3, а.с.37-39).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2014р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Суд в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя виділив ОСОБА_2 та визнав за нею право власності на автомобіль LEXUS GS 300, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т.3, а.с.134-140).

18.07.2014р. ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2014р. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. А саме апелянт посилається на те, що суд безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині поділу земельної ділянки, площею 0,2117 га , кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2, яка також є спільною сумісною власністю подружжя, судом раніше вже відмовлялося в задоволенні цих вимог - рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2013р., яке скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Тобто при новому розгляді судом першої інстанції були порушені вимоги ст.338 ЦПК України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2, її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5 просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, підтримала письмові заперечення, які надані до апеляційного суду.

Відповідач ОСОБА_6 до суду не прибув, надав письмову заяву, в якій просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, розглянути справу у його відсутність (а.с. 221-222, т.3 ).

Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору - приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази(а.с. 218-219 т.3 ).

Відповідач ОСОБА_7, її представник ОСОБА_14 до апеляційного суду не з'явилися, без поважних причин. Представник ОСОБА_14 про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином, про що у справі є докази(а.с.216 т.3).

Частиною 5 ст. 76 ЦПК України визначено, що вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.

Враховуючи те, що представник ОСОБА_14, який діє в інтересах ОСОБА_7 відповідно до положень ч.1 ст. 77 ЦПК України повідомлений про день та час розгляду справи, ОСОБА_7 згідно положень ч.5 ст. 76 ЦПК України, вважається такою, що повідомлена про день та час розгляду справи.

Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України така неявка сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2014р. скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання правочинів недійсними, витребування майна від добросовісного набувача, поділу спільного майна подружжя, виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам прийняте судове рішення відповідає не в повному обсязі.

Так, приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що за час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_6 були придбані автомобіль LEXUS GX 300, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_1, який зареєстрований на ім'я позивачки, а також автомобіль LEXUS GX 470, д/н НОМЕР_2, та автомобіль марки TOYOTA LEXUS, д/н НОМЕР_3, які були зареєстровані на ім'я відповідача ОСОБА_6

Таким чином, усі вищевказані транспортні засоби вважаються спільним сумісним майном колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6 Також суд першої інстанції зазначив, що згідно відомостей з реєстраційного відділу Управління ДАІ ГУМВС України в Одеській області, після припинення між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 шлюбних відносин в червні місяці 2009 року, ОСОБА_6 28 липня 2009р. та 07 серпня 2009р. зняв з обліку для продажу зареєстровані на його ім'я автомобіль LEXUS GX 470, д/н НОМЕР_2, та автомобіль марки TOYOTA LEXUS, д/н НОМЕР_3 (Т. 1, а. с. 36-37).

Тому суд дійшов висновку, що немає підстав вважати, що ці дії ОСОБА_6 здійснювались в інтересах сім'ї, тому вказані транспортні засоби враховуються судом при розподілі спільного сумісного майна подружжя, в зв'язку з чим позовні вимоги позивачки в частині виділення їй та визнання за нею права власності в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя на автомобіль LEXUS GX 300, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначив, що оскільки сторонами не надано до суду доказів на підтвердження вартості знятих ОСОБА_6 з реєстрації для продажу автомобіль LEXUS GX 470, д/н НОМЕР_2, та автомобіль марки TOYOTA LEXUS, д/н НОМЕР_3, сторони не узгодили вартість цих автомобілів, тому суд вважав недоцільним виділення ОСОБА_6 та визнання за ним право власності на ці автомобілі.

В цій частині рішення суду сторонами не оскаржується, а тому перевірка рішення суду в цій частині не проводиться.

Разом з тим приймаючи рішення по справі та відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині поділу земельної ділянки, площею 0,2117 га, кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка була придбана за 127 025 дол. США невдовзі після одруження ОСОБА_2 та ОСОБА_6 На той час позивачці було 23 роки, а відповідачу - 28 років. Такої суми у молодого подружжя не було, тому ОСОБА_6 позичив кошти на придбання ділянки у своєї матері - ОСОБА_7, яка на той час близько десяти років займалась підприємницькою діяльністю. Ні позивачка, ні представник ОСОБА_7 не спростували в суді вищевказані обставини. Вищевказані факти також підтверджуються рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2012р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення боргу, яке набрало законної сили, згідно якого з ОСОБА_6 стягнуто на користь ОСОБА_7 грошові кошти за договором позики від 15 січня 2000р. у розмірі 503 800 грн. (т. 2, а. с. 134-137).

У вищезазначеному рішенні також встановлено, що 15 січня 2000р. ОСОБА_7 надала у борг ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 200 000 дол. США, що підтверджується письмовою розпискою. На виконання зобов'язання щодо повернення позики ОСОБА_6 було передано ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0, 2117 га, що розташована по АДРЕСА_2, вартістю 127 025 дол. США, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 17 червня 2009р. за р. № 4328. В подальшому, ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 у рахунок повернення боргу за договором позики від 15 січня 2000р. грошові кошти у розмірі 10 000 дол. США, та що з урахуванням наведеного сума залишку боргу ОСОБА_6 перед ОСОБА_7 становить 62 975 дол. США, що еквівалентно 503 800 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 придбав вищевказану земельну ділянку саме за кошти позичені йому ОСОБА_7 згідно договору позики від 15 січня 2000р. При відчуженні спірної земельної ділянки, відповідач ОСОБА_6 діяв також і від імені своєї колишньої дружини позивачки ОСОБА_2 згідно наданого останньою на його ім'я нотаріально посвідченої генеральної довіреності від 06 лютого 2008р. за р.№ 1923 (т. 1, а. с. 172, 173). На підставі вищевказаної довіреності, ОСОБА_6 правомірно від імені дружини ОСОБА_2 було подано нотаріально посвідчену заяву щодо надання згоди на здійснення дарування вищевказаної земельної ділянки.

В подальшому ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий Управлінням Держкомзему у м. Одесі 07 вересня 2009р., який не оскаржувався у встановленому законом порядку, не був визнаний недійсним чи скасованим, та згодом відчужила цю земельну ділянку на користь ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 12 листопада 2009р. за р.№ 13556, який приховує договір купівлі-продажу, який насправді сторони вчинили, що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2013р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання правочину удаваним (т. 3, а. с. 127).

Таким чином, ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки та не може бути протиправно позбавлена своєї власності. Земельна ділянка площею 0, 2117 га, що розташована по АДРЕСА_2, вибула з володіння власника ОСОБА_6 за його власною волею на підставі договору дарування, за якою він подарував спірну земельну ділянку ОСОБА_7 Здійснюючи цей правочин, він також представляв інтереси своєї дружини, діючи на підставі генеральної довіреності, якою ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_6 розпоряджатись на його розсуд всім її майном.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка не є об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6, оскільки не була набута за зароблені ними за час шлюбу спільні сумісні кошти.

Колегія суддів не погоджується з такою кваліфікацією спірних правовідносин та оцінкою встановлених обставин та застосування норм процесуального права в частині процесуальних преюдицій, виходячи з наступного.

За змістом ст. ст. 60 ч.1,63,65ч.1,3,69 ч.1,70 ч.1,71 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності; вони мають рівні права на володіння, користування і розпорядження спільним майном; дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою, для укладення договорів, які потребують нотаріального посвідчення і(або) державної реєстрації згода другого з подружжя має бути нотаріально засвідчена; дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу; у разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Скасовуючи вдруге рішення судів про відмову в задоволенні позовних вимог, Виший Спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав, що такі висновки судів є помилковими, оскільки рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2012р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення боргу встановлено, що ОСОБА_6 передав своїй матері ОСОБА_7 земельну ділянку в рахунок боргу, але ніяк не встановлений факт того, що земельна ділянка була придбана за рахунок коштів, які були взяті в борг у ОСОБА_7

Згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

При цьому посилання суду першої інстанції на встановлені факти не відповідають умовам ч. 3 ст. 61 ЦПК України та фактам встановленим ухвалою судді апеляційного суду Одеської області від 11.04.2013р., якою позивачці було відмовлено в прийнятті апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2012р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення боргу, оскільки, як зазначено в цій ухвалі вказаним судовим рішенням питання про права та обов'язки ОСОБА_2 не вирішувалися. Вказана ухвала набрала законної сили та підтверджує також відсутність преюдиційних фактів щодо справи, яка розглядається.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі з 08 червня 2001р., від якого мають сина ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14 т.1).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2010р. ( за позовом ОСОБА_6.) шлюб між сторонами розірвано. Згідно з мотивувальною частиною вказаного рішення сторони з червня 2009 року разом не проживають, шлюбні відносини припинили (а.с.299т.1). Після розірвання шлюбу позивачу присвоєно прізвище ОСОБА_2 (а.с.293-294 т.1).

В період шлюбу сторонами було придбано наступні автомобілі (не оспорюється сторонами): автомобіль LEXUS GX 300, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1, (зареєстрований на ім'я позивача), автомобіль LEXUS GX 470, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_2 та автомобіль TOYOTA LEXUS, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_3 (останні два зареєстровані на ім'я відповідача).

В період шлюбу сторонами також було придбано шляхом купівлі земельну ділянку площею 0,2117 га, кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджено копією рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 травня 2003р. та державного акту на право власності на земельну ділянку серія ОД № 060983 від 17 вересня 2004р., оформленого на ім'я ОСОБА_6 (а.с.66, 297-298 т.1). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 травня 2003р. визнана дійсною угода купівлі - продажу вищевказаної земельної ділянки між ОСОБА_6 та ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19.(а.с.297-298т.1). Угода купівлі - продажу земельної ділянки укладена сторонами у період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_2

Відтак, вищевказані автомобілі та земельна ділянка є об'єктами спільної сумісної власності колишнього подружжя.

Між тим, 17 червня 2009р., тобто після припинення спільного проживання з позивачем, відповідач ОСОБА_6 по договору дарування подарував своїй матері ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,2117 га по АДРЕСА_2 (а.с.65т.1).

За змістом ст. ст. 203,215,216,237,241,369 ч. 4 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1,3,5 та 6 цього кодексу; недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; правочин вчинений представником з перевищенням повноважень створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин необхідних повноважень.

У відповідності зі ст. ст. 719 ч.2, 720 ч.4 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування від імені дарувальника може укласти і його представник. Однак доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.

За змістом ст.ст.387-388,392 ЦК України власник має право витребувати своє майно у особи, яка незаконно, не з волі власника, заволоділа ним та вимагати визнання за ним права власності, якщо право власності не визнається іншими особами.

Суд дійшов висновку про те, що відчужуючи спірну земельну ділянку, відповідач ОСОБА_6 діяв також від імені колишньої дружини - ОСОБА_2 згідно наданого останньою на його ім'я нотаріально посвідченого доручення від 06 лютого 2008р. №1921. Однак вказані висновки є помилковими.

При цьому відповідачем з посиланням на довіреність від 06.02.2008р. від імені дружини ОСОБА_2 була подана нотаріально посвідчена заява щодо надання згоди на здійснення договору дарування (а.с.69 т.1). Також у вказаній заяві, яка власноручно написана ОСОБА_6 та посвідчена в нотаріальній конторі, саме ОСОБА_6 зазначає при її написанні, що вищевказана земельна ділянка придбана ними з ОСОБА_2 під час знаходження у зареєстрованому шлюбі. Тобто, ОСОБА_6 сам зазначив в заяві та підтвердив факт, що спірна земельна ділянка, яка відчужується є спірним сумісним майном подружжя(а.с.69 т.1).

Вказаний правочин позивач ОСОБА_2 не схвалила відповідно до вимог ст.241 ЦК України.

20 листопада 2009р. ОСОБА_7 подарувала вказану земельну ділянку ОСОБА_5 (а.с.155 т.1).

Із довіреності від 06.02.2008р., згідно якій позивач уповноважувала відповідача розпоряджатися усім її майном вбачається, що позивач дійсно надавала відповідачу різні розпорядчі повноваження щодо свого майна, у тому числі на прийняття дарунка, однак позивач не надавала відповідачу повноважень дарувати спільне нерухоме майно чи подавати від її імені заяву про її згоду на дарування спільного нерухомого майна (а.с.70т.1). Ім'я обдарованої ОСОБА_7 у вказаній довіреності не згадується.

Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2012р. на яке посилається суд першої інстанції та сторони по справі, встановлено, що ОСОБА_6 передав своїй матері ОСОБА_7 земельну ділянку в рахунок боргу, але ніяк не встановлений факт того, що земельна ділянка була придбана за рахунок коштів, які були взяті в борг у ОСОБА_7

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до розписки від 15 січня 2000р. ОСОБА_6 отримав кошти у борг від ОСОБА_7 у розмірі 200 000 дол. США для бізнесу(а.с.337 т.1). Жодних доказів того, що зазначені кошти були спрямовані на купівлю земельної ділянки матеріали справи не містять. Крім того, у вказаній розписці відсутній підпис колишньої дружини ОСОБА_2, яка погоджувалась з вказаним боргом, який був отриманий ОСОБА_6 від ОСОБА_7 у розмірі 200 000 дол. США.

Крім того, судом першої інстанції не враховано та не надано належної оцінки тій обставині, що з дня отримання ОСОБА_6 у борг коштів від ОСОБА_7 у розмірі 200 000 дол. США відповідно до розписки від 15 січня 2000р. та купівлею земельної ділянки на ім'я ОСОБА_6 у 2003р., пройшов значний проміжок часу, а тому немає жодних правових підстав вважати, що боргові кошти були витрачені саме на купівлю спірної земельної ділянки.

Передчасними також є висновок суду першої інстанції про те, що відчужуючи спірну земельну ділянку за договором дарування, ОСОБА_6 діяв від імені своєї колишньої дружини , згідно наданого нею на його ім'я нотаріально посвідченої довіреності від 06 лютого 2008р.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_6 подавати заяву про її згоду на продаж, купівлі, заставу будь - якого рухомого та нерухомого майна. Однак, право на подання заяви про її згоду на укладання договору дарування земельної ділянки, вона ОСОБА_6 не надавала ні в якій формі(а.с.173 т.1).

Відповідно до ч.3 ст.65 СК України згода на укладання договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач надала нотаріально посвідчену згоду своєму колишньому чоловікові ОСОБА_6 на укладання договору дарування спірної земельної ділянки.

Однак, в матеріалах справи є заява ОСОБА_6 до нотаріуса від імені ОСОБА_2 про те, що спірна земельна ділянка придбана ними у період зареєстрованого шлюбу, яку ОСОБА_6 власноручно підписав, та яка посвідчена нотаріусом.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи позивача про те, що вона має право на 1\2 частину спірної земельної ділянки з огляду на те, що земельна ділянка набута подружжям за час зареєстрованого шлюбу і жодних доказів з приводу того, що земельна ділянка належить особисто ОСОБА_6 матеріали справи не містять, згоду на відчуження земельної ділянки як дружина ОСОБА_2 не надавала.

За таких обставин, виходячи із рівності часток подружжя, враховуючи те, що відповідач без належно отриманої нотаріально засвідченої згоди позивача ОСОБА_2, без наявності повноважень від неї, з порушенням правил ст. 65 ч.3 СК України, ст. 369 ч.2,4 ЦК України, здійснив відчуження шляхом дарування належної позивачці 1\2 частини земельної ділянки, а тому підлягає визнанню недійсним договір дарування, укладений відповідачем з ОСОБА_7 в частині дарування 1\2 частини земельної ділянки.

Згідно з ст. ст. 387, 388, 392 ЦК України, позивач ОСОБА_2 обґрунтовано вимагає захисту свого порушеного права шляхом витребування належної їй 1/2 частини земельної ділянки у останнього власника ОСОБА_5, та правомірно вимагає визнання за нею права власності на вказану частину земельної ділянки.

Така позиція колегії суддів в частині встановлення фактичних обставин відчуження спірного майна та кваліфікації спірних правовідносин відповідає правовій позиції висловленій в постанові від 12.02.2014р. Верховного Суду України по справі № 6-165 цс 13.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з вимогами позивача щодо іншої 1\2 частини земельної ділянки, власником якої був відповідач ОСОБА_6 Належна йому частина ділянки вибула з його володіння з його власної волі, він нею розпорядився на власний розсуд, подарувавши свою 1/2 частину ділянки матері. Сам відповідач вимоги до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування належної йому частини земельної ділянки і до ОСОБА_5 про її витребування не заявляв, а тому вимоги позивача не підлягають задоволенню в цій частині.

Таким чином, в частині вимог щодо 1/2 частки земельної ділянки, яка до відчуження належала відповідачу на праві власності на законних підставах, позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Інші доводи сторін, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони ніякими належними, допустимими та переконливими доказами не підтверджені, не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до вимог ст.ст.79,88 ЦПК України, Закону України "Про судовий збір", у зв'язку з ухваленням нового рішення в цій частині позовних вимог, з урахуванням здійсненої позивачем оплати у розмірі 500 грн.(а.с.30-31 т.1), які стягнуто рішенням суду, виходячи з немайнового спору, по якому судовий збір повинний був сплачений позивачем у розмірі 121 грн.80 коп. та за майновий спір, виходячи із вартості земельної ділянки 540660 грн., де 1\2 складає 270330грн.(1% від ціни позову -2703 грн. 30 коп., тому на користь держави з відповідача ОСОБА_6 необхідно стягнути 2325 грн.10 коп.(121,80 грн. + 2703,30 = 2825 грн.10 коп. - 500 грн.(сплачено ОСОБА_2О.).

Керуючись ст.ст.209, 303, 304, 307 ч.1п.2, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2014 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання правочинів недійсними та витребування майна від добросовісного набувача, поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору - приватних нотаріусів Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про визнання правочинів недійсними та витребування майна від добросовісного набувача, поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати договір дарування земельної ділянки, площею 0,2117 га, кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2, укладений 17.06.2009р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9, за реєстром № 4328, частково недійсним у частині дарування 1\2 частини земельної ділянки, площею 0,2117 га.

Витребувати 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2117 га, кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2, від добросовісного набувача - ОСОБА_5.

В порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя, виділити ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на: 1\2 частину земельної ділянки, площею 0,2117 га, кадастровий номер: 5110136900:33:011:0042, за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір у розмірі 2 325(дві тисячі триста двадцять п'ять) грн.10 коп.

В решті рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.М.Кварталова

О.М. Таварткіладзе

А.І. Дрішлюк