Рішення № 42487654, 21.01.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/835/15

Головуючий у першій інстанції Дармакука Т.П.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.

суддів - Панасенкова В.О., Парапана В.Ф.

при секретарі - Добряк Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,

встановила:

Позивач звернувся до Любашівського районного суду із позовом до ГУ ДСНС України в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, в якому в обґрунтування вимог вказував, що наказом Котовського районного управління ГУ МНС України № 209 від 09 вересня 2011 року він був незаконно звільнений за п.1 ст.40 КЗПП України у зв'язку із ліквідацією. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 лютого 2013 року його було поновлено на роботі та стягнено з Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Одеській області на його користь 35773 грн. 65 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1000 грн. моральної шкоди. Відповідач поновив його на роботі лише 21 листопада 2013р.

Посилаючись на те, що кількість днів вимушеного прогулу та затримки виконання рішення суду складає 266 робочих днів, позивач просив стягнути із відповідача 32039 грн. 7 коп.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позовну заяву задовольнити.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позовну заяву підтримав.

Представник ГУ ДСНС України в Одеській області Колпіков А.С. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, стверджуючи, що позивач невірно провів розрахунок середнього заробітку, вважає, що середньоденну заробітну плату необхідно обчислювати через посадовий оклад, оскільки позивач перед поновленням на роботі останні два місяці не працював. Крім того, головне управління не є належним відповідачем.

Рішенням суду позов ОСОБА_2 був задоволений частково. Стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (Ідентифікаційний код (код ЄДРПОУ) юридичної особи 38643633) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу і затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 30769 грн. 15 коп., в іншій частині позову - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області звернулось з апеляційною скаргою в якій просить скасувати це рішення та постановити нове рішення, яким вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково та зобов'язати сплатити Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на користь останнього середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 9814,86 грн., посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В процесі судових дебатів представник апелянта просив закрити провадження по справі.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким повністю задовольнити заявлений позов, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарг, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції правильно було вказано, що дійсно, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 лютого 2013 року ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді начальника караулу 34 державної пожежної частини Любашівського районного відділу Головного управління МНС України в Одеській області та стягнено з Головного управління МНС України в Одеській області на користь ОСОБА_2 35773 грн. 65 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Любашівського районного суду від 26 березня 2014 року замінена сторона виконавчого провадження - боржника з Головного територіального управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Одеській області на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (а.с.9-10).

В судовому засіданні правильно було встановлено, що на підставі вказаного рішення Апеляційного суду, ОСОБА_2 було поновлено на роботі з 21 листопада 2013 року, що підтверджується наказом відповідача про поновлення на роботі та табелем використання робочого часу на листопад 2013 р. (а.с.13,48).

Відповідно ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Ці положення ст. 235 навів позивач у своєму позові також.

Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Разом із тим, строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, установлені ст. 233 КЗпП України, відповідно до якої працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що позивач дізнався про своє порушене право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду саме з 21.11.2013р.

В той же час, суд першої інстанції не звернув своєї уваги на те, що позивач звернувся з позовом лише через 5-ть місяців після його поновлення на роботі - а саме 22.04.2014р.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92р. "Про практику розгляду судами трудових спорів", встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.

Позивач із заявою про поновлення строку звернення до суду не звертався, жодної поважної причини такого пропуску не навів, з матеріалів справи не вбачається, що строк звернення до суду пропущений позивачем з поважних причин.

Колегія суддів вважає, що встановлений статтею 236 Кодексу обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум є матеріальною відповідальністю роботодавця за неналежне виконання своїх обов'язків, аналогічно до ст.ст. 117, 116 цього ж Кодексу, а не є просто порушенням законодавства про оплату праці.

В рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року за № 4-рп/2012 (Справа № 1-5/2012) у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього кодексу, зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237 1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Суд першої інстанції на зазначені обставини та положення закону уваги не звернув; не врахував, що ст. 233 КЗпП України визначає строк, протягом якого особа може звернуся до суду для вирішення трудового спору.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що позивач дійсно мав право на звернення з даним позовом до суду, однак, звернувся з таким позовом з неповажних причин по закінченню тримісячного строку на таке звернення, а суд першої інстанції неправильно застосував при цьому норми матеріального права, у зв'язку з чим, є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті спору.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п. 4; ст.313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 червня 2014 року скасувати, та постановити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відмовити.

Рішення вступає в законну силу з моменту оголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді В.Ф. Парапан

В.О. Панасенков