Ухвала суду № 42483582, 15.12.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9856/14 Справа № 204/186/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Білик І. А. Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2014 року м. Дніпропетровськ

15 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Болтунової Л.М., Макарова М.О.

при секретарі: Поляковій Н.О.,

яка розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа: Красногвардійський РВ у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про припинення права власності, визнання права власності, зобов'язання зняти з реєстрації, усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення та вселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року позивачі звернулися до суду з позовом до про виділ в натурі належної їм частини майна.

В уточненій заяві просили визнати право спільної часткової власності за співвласниками - ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на 1/4 частку за кожним однокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 30,7 кв. м; припинити право власності ОСОБА_6 на 1/4 частку спірної квартири шляхом сплати йому вартості його частки в сумі 51088 грн.; визнати право власності, яке належало ОСОБА_6 по 1/12 частині квартири позивачам у рівних частках, зобов'язати Красногвардійський районний відділ у м. Дніпропетровську Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровської області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_6 за місцем реєстрації в спірній квартирі, усунути перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_6 та вселенням їх до квартири, також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначили, що 11 лютого 1994 р. ОСОБА_2, ОСОБА_6, що були у зареєстрованому шлюбі та неповнолітні діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, отримали на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" право спільної власності на житло, за адресою: АДРЕСА_1, про що було видане свідоцтво про право власності на житло. Ніякого договору або домовленостей між співвласниками, вказаними в Свідоцтві №2494 про право власності на житло від 11 лютого 1994 p., іншого розподілу часток в праві власності на спільну квартиру не було, зазначена квартира перебуває у спільній частковій власності між вказаними особами, кожному належить по ? частки. В подальшому шлюбні відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано, про що отримано свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_1 від 02 березня 1999 р. Після розірвання шлюбу і по теперішній час позивачі оригінал свідоцтва про право власності на житло не бачили і, відповідно, реалізувати своє право на користування та розпорядження вказаним житлом можливості не мають.

Сумісне володіння, користування майном, зазначеною квартирою неможливе через недоброзичливі стосунки між відповідачем та позивачами, що підтверджується постановою про закриття кримінального провадження від 12 грудня 2013 року.

Доля відповідача у сумісній власності є незначною, оскільки становить 1/4 частину квартири, що складає 7,68 кв. м., доля позивачів - 23,02кв.м.

Згідно вимог ч. 2 ст. 183 ЦК країни, річ, а саме квартира, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення, є неділимою, тому зазначена однокімнатна квартира є неділимою, знаходиться на 5 поверсі 5-поверхового житлового будинку і виділити окрему ізольовану частину з самостійним виходом чи переобладнати її у дві ізольовані квартири неможливо, тому частка відповідача не може бути виділена в натурі. Припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника і членам його сім'ї.

Відповідач не мешкає у квартирі з часу розлучення, а саме з 1999 року.

Згідно постанови про закриття кримінального провадження встановлено, що відповідач ОСОБА_6 в квартирі проживає без відома співвласників- позивачів, змінив замки в дверях квартири та вселив туди сторонніх осіб, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2.

На депозитний рахунок позивачі внесли вартість частки майна позивача - 1/4 частки в сумі 51088 грн. Також позивачі зазначили, що не мають можливості користуватися належною їм власністю, оскільки з боку відповідача чиняться перешкоди у користуванні квартирою.

Рішенням суду від 17 вересня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на необґрунтованість рішення суду, про-сить його скасувати й постановити нове, яким задовольнити вимоги.

У запереченні на апеляційну скаргу відповідач просить скаргу позивачів залишити без задоволення, а рішення суду І інстанції без змін (а.с.215-217).

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду в межах заяв-лених вимог та апеляційної скарги і дійшла до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 лютого 1994 року, виданого Виробничим об'єднанням Південний машинобудівний завод, за розпорядженням № 2494 від 11 лютого 1994 року квартира АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Згідно відповіді Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної Ради, станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності за адресою: АДРЕСА_1 на ? частину за ОСОБА_2, ? частину за ОСОБА_3, 1/4 частину за ОСОБА_4

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 02 березня 1999 року серії НОМЕР_2, шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розірвано 29 вересня 1998 році, актовий запис №350.

Згідно звіту про оцінку майна, здійсненого оцінювачем ОСОБА_7 (квал.свід. НОМЕР_3 від 02 жовтня 2004 р., реєстр.св.НОМЕР_4 від 06 грудня 2011 р.), ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 204351,00 грн.

Позивачами на депозитний рахунок ТУ ДСА було внесено суму вартості 1/4 частки спірної квартири - 51088,00 грн.

В січні 2014 року позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 про припинення права власності, визнання права власності, усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення та вселення, просили визнати право спільної часткової власності за ними, як співвласниками.

Згідно вимог ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до вимог ч. ч. 4, 5 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Аналогічна за змістом норма міститься в ст. 321 ЦК України, де зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За положеннями ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливий за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених ч. 1 ст. 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в будь-якому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, спільним майном співвласників є однокімнатна квартира АДРЕСА_1. Позивачі зазначають в заяві, що припинення частки ОСОБА_6 у спільному майні можливе, оскільки сумісне володіння, користування спірною квартирою позивачами з відповідачем неможливе, доля відповідача у сумісній власності - незначна, спірна квартира є неподільною, частка відповідача не може бути виділена в натурі, припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника і членам його сім'ї, відповідач фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно звіту про оцінку майна, ринкова вартість квартири становить 204351,00 грн. Позивачами на депозитний рахунок ТУ ДСА було внесено суму вартості 1/4 частки спірної квартири - 51088,00 грн., однак в судовому засіданні не встановлено жодних підстав зазначених у ч. І ст.356 ЦК України.

При відмові у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано діййшов до висновку, що позивачі не надали доказів про те, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Долі сторін у спірній квартирі є рівними - кожній із сторін належить по 1/4 частки, тому її неможливо вважати незначною.

Також суду не надано доказів наявності у відповідача ОСОБА_6 іншого житла, згоди на отримання грошової компенсації за належну йому частку в квартирі саме в такому розмірі, тому враховуючи наведені обставини, суд зробив правильний висновок, що припинення права власності на частку завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_6, та відмовив у задоволенні позову.

Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального, процесуального права, встановленим обставинам і матеріалам справи.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що частка відповідача в квартирі є незначною, не відповідає дійсності. Доводи апеляційної скарги не спростовують підстав відмови в позові, посилання в скарзі на доведеність вимог є безпідставними.

Кожному гарантується недоторканність житла( ст.30 Конституції України).

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Відповідно до вимог ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України апелянти не надали суду першої та апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, передбачених ст.ст.57-59 ЦПК України на підтвердження заявлених позовних вимог.

Інші доводи скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не є суттєвими для правильного вирішення спору, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом першої інстанції у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм надана належна оцінка, справа розглянута в межах позовних вимог та на підставі доказів сторін, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа: Красногвардійський РВ у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про припинення права власності, визнання права власності, зобов'язання зняти з реєстрації, усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення та вселення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий: Тамакулова В.О.

С у д д і: Болтунова Л.М.

Макаров М.О.