Постанова № 42478040, 13.01.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2015 року 810/6782/14

м. Київ

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним дій, визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач) з позовом до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі-відповідач, податковий орган) про визнання протиправними дій по проведенню перевірки і складання за її результатами акта, скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено норми чинного законодавства щодо проведення камеральної перевірки, за результатами якої складено акт перевірки та винесено податкове повідомлення-рішення. Позивач вказує, що відповідач провів камеральну перевірку, проте зробив висновки як за наслідками документальної перевірки, тобто з порушенням законодавства; встановив неіснуючі порушення, склав акт перевірки у довільній формі, невірно обрахував граничний строк сплати суми грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб.

Представник позивача 13.01.2015 подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

ОСОБА_1 зареєстрований як платник єдиного податку третьої групи, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку, виданого Володарським відділенням Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області 13 травня 2013 року.

29 жовтня 2014 року податковим органом проведено камеральну перевірку податкової звітності з єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного податку з фізичних осіб. За результатами перевірки складено акт від 29.10.2014 №383/17-4/НОМЕР_1, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем термінів подання податкової звітності з єдиного податку фізичної особи-підприємця та сплати авансового внеску по єдиному податку протягом визначених строків, чим порушено п.295.3 ст.295 Податкового кодексу України. При цьому граничний строк сплати по декларації за третій квартал 2014 р. - 19.11.2013, а фактично сплачено 21.11.2013.

На підставі Акту перевірки від 29.10.2014 №383/17-4/НОМЕР_1 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14.11.2014 №0020481703, яким зобов'язано сплатити штраф у розмірі 3092,46 грн.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем до податкового органу подано податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 9 місяців 2013 року в електронному вигляді через сервіс Міністерства доходів і зборів України 06.11.2013 та прийнято податковим органом податкову звітність позивача, що підтверджується повідомленням про отримання звітності та квитанціями №1,2.

Позивачем сплачено єдиний податок за третій квартал 2013 року 21.11.2013, що підтверджується платіжним дорученням №43 від 21.11.2013.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Види перевірок фізичних осіб-платників податків, підстави обставини, предмет та порядок їх проведення органами державної податкової служби визначено Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України податковий орган має право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Суд бере до уваги, що відповідно до статей 75,76 ПК України предметом камеральної перевірки є дані податкових декларацій (розрахунків), платників податків, а предметом документальних перевірок згідно з ст. 75 ПК України є, зокрема, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів.

Судом встановлено, що відповідач провів камеральну перевірку позивача по питанню своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного податку з фізичних осіб, що у свою чергу відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України є предметом саме документальних перевірок, а не камеральних. При цьому підстави для проведення камеральної перевірки позивача у ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області були відсутні, оскільки строк для її проведення закінчився. Так, відповідно до Листа ДПА України від 21.06.2011 №17197/7/15-0617 «Щодо оформлення Акта про результати камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку) щодо окремих загальнодержавних та місцевих податків та зборів» камеральні перевірки податкових декларацій (розрахунків) щодо загальнодержавних та місцевих податків та зборів проводяться посадовими особами органів державної податкової служби в строк: протягом 60 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання податкових декларацій (розрахунків), базовий податковий (звітній) період для яких дорівнює календарному кварталу. У разі отримання органом державної податкової служби декларацій (розрахунків), що подані з порушенням граничного строку подання, уточнюючих декларацій (розрахунків), нових звітних декларацій (розрахунків), камеральна перевірка проводиться протягом 60 календарних днів, наступних за днем отримання такої декларації (розрахунку).

Як встановлено судом, податкову декларацію позивача за 9 місяців 2013 року було подано в електронному вигляді до податкового органу 06.11.2013 та прийнято податковим органом, що підтверджується повідомлення про отримання звітності та квитанціями №1,2. Отже, враховуючи вимоги Листа ДПА України від 21.06.2011 №17197/7/15-0617, суд дійшов висновку, що камеральна перевірка даних податкової декларації платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця позивача за 9 місяців 2013 року податковим органом повинна бути проведена в строк до 10.01.2014, а відповідачем проведено камеральну перевірку 29.10.2014, тобто з порушенням строку проведення камеральної перевірки.

Це означає, що податковим органом не дотримано вимог наведених норм ПК України та інших нормативно-правових актів, а також не було підстав для проведення камеральної перевірки.

Судом встановлено, що податковим органом проведено перевірку позивача ще до відкриття провадження у цій адміністративній справі, а за її наслідками складено відповідний акт перевірки та винесено податкове повідомлення-рішення, яке також оскаржено позивачем.

Відповідно до вимог ПК України завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) тощо. З урахуванням цього податкові органи безпосередньо виконують функції, пов'язані зі здійсненням такого контролю.

Пунктом 86.2 статті 86 ПК України визначено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Судом встановлено, що податковим органом проведено камеральну перевірку позивача, за результатами якої складено акт перевірки № 383/17-4/НОМЕР_1 від 29.10.2014.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із наведених правових норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте, ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Таким чином, предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Закріплення частиною другою ст.2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.

Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу, вимога про визнання протиправними дій відповідача, в тому числі і по проведенню перевірки та по складанню акту, не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішення контролюючого органу, яким визначено суму податкових зобов'язань чи штрафних (фінансових) санкцій.

Зважаючи на викладене, обраний позивачем спосіб захисту права шляхом визнання протиправними дій Тетіївської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області Володарського відділення щодо проведення камеральної перевірки та по складанню акта перевірки № 383/17-14/НОМЕР_1 від 29.10.2014 не відповідає його змісту.

Дослідивши матеріали та проаналізувавши обставини справи, суд вважає, що оскаржені дії щодо проведення камеральної перевірки та по складанню акта перевірки, хоча і вчинено позивачем з порушенням вищенаведених норм податкового законодавства, не мають для позивача юридичного значення та не призвели до фактичного порушення прав та інтересів позивача. При цьому суд бере до уваги, що позивачем заявлено позовну вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення, яке було прийнято відповідачем на підставі акту від 29.10.2014 №383/17-4/НОМЕР_1.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0020481703 від 14.11.2014, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 акту відповідач встановив правопорушення позивача щодо сплати авансового внеску по єдиному податку протягом строків, визначених пунктом 295.3 пунктом 295 ПК України. Разом з цим, пункт 295.3 статті 295 ПК України не встановлює строки сплати авансових внесків, а встановлює порядок сплати єдиного податку платниками третьої - шостої груп.

Судом встановлено, що позивач є платником єдиного податку 3 групи і сплачує, відповідно до пункту 295.3 статті 295 ПК України не авансові внески, як про це зазначає податковий орган, а єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітній) квартал.

Отже, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на пункт 295.3 статті 295 ПК України як порушення позивачем строків сплати авансового внеску по єдиному податку, а також встановлення відповідачем граничного строку сплати авансового внеску по єдиному податку - 19.11.2013 є безпідставним.

Згідно з підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкова декларація подається за базовий звітній (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя). Пунктом 49.20 вказаної статті встановлено, якщо день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Згідно з пунктом 295.3 статті 295 ПК України платники єдиного податку третьої - шостої груп сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітній) квартал. У свою чергу, відповідно до пункту 294.1 статті 294 ПК України податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої - шостої груп є календарний квартал. Відповідно до пункту 296.3 статті 296 ПК України, платники єдиного податку третьої - шостої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

Суд зазначає, що останній день строку подання податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця припав на вихідний день - 09.11.2013, граничним днем строку подання звітності слід вважати 11.11.2013.

В силу положення пункту 295.3 статті 295 ПК України єдиний податок має бути сплачений протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації, тобто до 21.11.2013.

Судом встановлено, що позивачем здійснено платіж з єдиного податку фізичних осіб - підприємців за ІІІ квартал 2013 року у розмірі 30925 грн 21 листопада 2013 року, тобто позивачем виконано обов'язок сплати єдиного податку в строки, визначені п.295.3 ст.295 ПК України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Відповідно до ч.3 цієї ж статті якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем за подання позовної заяви, яка містить майнову і не майнову вимогу сплачено судовий збір в сумі 182,70 грн та 73,08 грн, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Оскільки судом задоволено майнову вимогу із заявлених позовних вимог, то у відповідності до правил розподілу судових витрат, встановлених частинами 1 і 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню на користь позивача з Державного бюджету України підлягає сума сплаченого судового збору за майнову вимогу, тобто 182,70 грн.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0020481703 від 14.11.2014, винесене Тетіївською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.