Постанова № 42477919, 27.01.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2015 р. Справа № 916/4252/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Т.А. Величко, А.І. Ярош

при секретарі судового засідання Г.М.Альошиній

за участю представників:

від прокуратури - О.М. Малєєв, посвідчення №030467 від 24.11.2014;

від позивача (Одеської міської ради) - А.О. Штоля, довіреність №151/исх-гс від 18.06.2014;

від позивача (Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області)- участі не брали;

від відповідача (державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Каменської Олени Андріївни)- участі не брали;

від відповідача (реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції)- участі не брали;

від відповідача (виробничо-комерційної фірми "Лісс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю)- участі не брали;

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.12.2014 про припинення провадження

у справі №916/4252/14

за позовом: заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області

до відповідачів:

- державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Каменської Олени Андріївни;

- реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції;

- виробничо-комерційної фірми "Лісс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю;

про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов'язання знести самочинно збудований об'єкт нерухомості та звільнення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014р. заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області звернувся до відповідачів: державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Каменської Олени Андріївни, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції та виробничо-комерційної фірми „Лісс" з позовом (в редакції заяви від 12.11.2014) про скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про державну реєстрацію за виробничо-комерційною фірмою "Лісс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ВКФ „ЛІСС") права власності на нежитлове приміщення, розташоване в м. Одесі по вул. Гайдара, 33, а також про зобов'язання ВКФ „ЛІСС" привести у придатний до використання стан земельну ділянку загальною площею 32,7 кв.м шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованого на ній нежитлового приміщення площею 32,7 кв.м (яке зазначене у технічному паспорті від 31.03.2014 під літерою "Б"), розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Гайдара, 33.

За вказаною позовною заявою порушено провадження у справі №916/4252/14 (а.с. 1).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.12.2014 у справі №916/4252/14 (суддя М.І. Никифорчук) провадження у справі в частині вимог про скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про державну реєстрацію за виробничо-комерційною фірмою „ЛІСС" права власності на нежитлове приміщення - припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України; провадження у справі в частині зобов'язання виробничо-комерційну фірму „ЛІСС" привести у придатний до використання стан земельну ділянку загальною площею 32,7 кв.м шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованого на ній нежитлового приміщення - припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 123-125).

Не погодившись з прийнятою ухвалою, заступник прокурора Одеської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.12.2014 у справі №916/4252/14 скасувати, справу передати на розгляд Господарського суду Одеської області, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (а.с.138-142).

У судовому засіданні 27.01.2015 представник прокуратури апеляційну скаргу підтримав; представник Одеської міської ради просив її задовольнити; інші представники учасників судового процесу участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 133, 134, 136); в письмовому вигляді власну позицію щодо апеляційної скарги не висловили.

26.01.2015 до Одеського апеляційного господарського суду від ВКФ „ЛІСС" надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, обрунтоване тим, що на його адресу не надходила апеляційна скарга, у зв'язку з чим останній позбавлений можливості надати належним чином обгрунтований відзив.

Вказане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки виробничо-комерційна фірма "Лісс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю отримала копію апеляційної скарги, що підтверджується матеріалами справи (а.с.146, 151).

Крім того, заявник був належним чином й завчасно повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №00656746 від 19.01.2015 (а.с. 135), а відтак мав можливість ознайомитись з матеріалами даної справи. При цьому, колегією суддів враховано, що ухвалою суду від 13.01.2015 явка повноважних представників сторін в судовому засіданні обов'язковою не визнавалась, додаткові докази не витребовувались.

Враховуючи наведене, а також те, що у суду апеляційної інстанції відсутня об'єктивна можливість для відкладення розгляду апеляційної скарги з підстав закінчення строку її розгляду, визначеного статею 102 Госпдарського процесуального кодексу України, та з огляду на те, що клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги жодним учасником судового процесу не подавалось, в задоволенні клопотання ВКФ „ЛІСС" про відкладення розгляду апеляційної скарги слід відмовити.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та Одеської міської ради, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову у даній справі є дві вимоги немайнового характеру: скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції від 17.04.2014 за №12516730 та зобов'язання ВКФ „ЛІСС" привести у придатний до використання стан земельну ділянку, розташовану у м. Одеса по вул. Гайдара, 33 шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованого на ній нежитлового приміщення.

Приймаючи ухвалу про припинення провадження у справі стосовно вимог про скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Господарський суд Одеської області виходив з того, що даний спір є публічно-правовим спором, а тому відноситься до компетенції адміністративних судів.

У вирішенні питання про те, чи є даний спір господарським та чи підлягає він вирішенню в порядку господарського судочинства, Одеський апеляційний господарський суд виходить з положень статті 12 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з положеннями статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: 1)справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2)справи про банкрутство; 3)справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4)справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 5)справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6)справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7)справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8)справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Згідно статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Основні засади господарювання в Україні і регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання визначає Господарський кодекс України (стаття 1 Господарського кодексу України).

Статтею 2 Господарського кодексу України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Отже, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (пункт 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам").

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації (частина друга статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під поняттям „справа адміністративної юрисдикції", наведеного у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта (інформаційний лист Верховного Суду України від 26.12.2005 №3.2.-2005).

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до приписів статті 1 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (частина перша статті 6 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами у справі виступають, зокрема, державний реєстратор та Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, які є суб'єктами владних повноважень в рамках виконання владних управлінських функцій на основі законодавства.

Правила щодо відповідальності у сфері державної реєстрації прав встановлено статті 30 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно якої державні реєстратори за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом. Дії або бездіяльність державного реєстратора можуть бути оскаржені до суду.

Отже, як випливає з аналізу вищенаведених правових норм, відносини у сфері державної реєстрації прав не засновані на юридичній рівності сторін чи на вільному волевиявленні, а засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій. При цьому, органи державної реєстрації прав у здійсненні ними відповідних функцій не наділені господарською компетенцією.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 03.11.2011 у справі №14/8.

За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у даній справі в частині вимог про скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції від 17.04.2014 за №12516730 на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір в цій частині є публічно-правовим спором, а тому відноситься до компетенції адміністративних судів.

Припиняючи на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі №916/4252/14 в частині позовних вимог про зобов'язання ВКФ „ЛІСС" привести у придатний до використання стан земельну ділянку загальною площею 32,7 кв.м шляхом знесення самочинно збудованого на ній нежитлового приміщення, місцевий господарський суд зазначив про те, що оскільки рішення державного реєстратора є чинним, то предмет спору у цій частині відсутній.

Однак з таким висновком колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погодитись не може з наступних підстав.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, що повністю відкидають можливість судочинства.

Положеннями пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань (пункт 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

В оспореній ухвалі місцевий господарський суд не зазначив про те, що відповідач привів у придатний до використання стан земельну ділянку площею 32,7 кв.м шляхом знесення самочинно збудованого на ній нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Гайдара, 33.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що такі дії ні відповідачем, ні іншими особами не вчинялися.

Відтак даний спір в цій частині не був врегульований самим відповідачем шляхом вчинення ним певних дій, спрямованих на усунення порушення прав позивачів, на захист яких заступником прокурора Одеської області подано позов.

Отже, між сторонами у справі існує спір з приводу наявності або відсутності підстав для зобов'язання відповідача знести нежитлове приміщення площею 32,7 кв.м, розташоване у м. Одесі по вул. Гайдара, 33, а тому немає жодних підстав для висновку про відсутність предмета спору в цій частині, і тому він підлягає розглядові по суті.

За таких обставин, висновки місцевого господарського суду про припинення провадження у справі №916/4252/14 в частині зобов'язання ВКФ „ЛІСС" привести у придатний до використання стан земельну ділянку загальною площею 32,7 кв.м шляхом знесення самочинно збудованого на ній нежитлового приміщення є помилковими, так як місцевий господарський суд не виконав всі вимоги процесуального законодавства, допустив неповноту дослідження обставин справи, що виключає правильне застосування норм процесуального права, і тому оскаржувана ухвала в цій підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.12.2014 в частині припинення провадження у справі №916/4252/14 про зобов'язання виробничо-комерційну фірму „ЛІСС" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю привести у придатний до використання стан земельну ділянку загальною площею 32,7 кв.м шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованого на ній нежитлового приміщення скасувати.

Справу №916/4252/14 в цій частині передати на розгляд Господарському суду Одеської області.

В решті ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.12.2014 у справі №916/4252/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 28.01.2015.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Т.А. Величко

Суддя А.І. Ярош